Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 545/3918/16-ц
провадження № 61-28615св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 301, 12 грн.
Позов обґрунтовувався тим, що відповідно до поданої заяви від 20 липня 2012 року, б/н, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» (далі - Правила) та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку із чим станом на 13 листопада 2016 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором у сумі 14 301, 12 грн, яка складається з: 3 994, 60 грн - тіло кредиту; 2 750, 09 грн - відсотки за користуванням кредитом; 5 149, 23 грн - пеня за прострочене зобов'язання; 1 250, 00 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн; штрафи відповідно до підпункту 2.1.1.7.6 Правил: 500, 00 грн - штраф (фіксована складова); 657, 20 грн - штраф (процентна складова).
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, вважала його необґрунтованим і таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення перерахунку чи зняття коштів особисто відповідачем або повідомлення нею стороннім особам своїх особистих даних та даних персональної платіжної картки, виданої на її ім'я.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року скасовано рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2017 року, ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 301, 12 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що 12 липня 2015 року, приблизно об 11: 00 год. відповідач перебувала на робочому місці, коли на її мобільний телефон зателефонувала невідома особа, яка представилася працівником служби безпеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та шляхом шахрайський дій заволоділа коштами відповідача, оскільки нею було названо номери її карток та коди, які були надіслані ОСОБА_1 на її мобільний телефон, внаслідок чого з карткових рахунків відповідача списано 9 800, 00 грн. Зазначену обставину відповідач виявила через деякий час та зателефонувала на «гарячу лінію» ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», де дізналась, що її кошти знято шахраями. Суд дійшов висновку, що відповідачем вчинені дії, які сприяли втраті інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому саме ОСОБА_1 має нести цивільно-правову відповідальність за втрату коштів з її платіжної картки. Окрім того, матеріалами справи не підтверджено факт негайного повідомлення відповідачем банку щодо здійснення платіжної операції за картковим рахунком № НОМЕР_1 , що унеможливило скасування банком несанкціонованих транзакцій.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Посилається на те, що зазначені кредитні кошти використані шахраями, факт чого встановлений у межах кримінального провадження, проте зазначеним обставинам судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення внаслідок її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 липня 2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір приєднання, на виконання якого позивачем відкрито картковий рахунок та відповідач користувалась наданим кредитом у виді встановленого кредитного ліміту, встановленого у розмірі 5 000, 00 грн.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості, станом на 13 листопада 2016 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед банком у сумі 14 301, 12 грн, з яких: 3 994, 60 грн - тіло кредиту; 2 750, 09 грн - відсотки за користуванням кредитом; 5 149, 23 грн - пені за прострочене зобов'язання; 1 250, 00 грн - пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн; штрафи відповідно до підпункту 2.1.1.7.6 Правил: 500, 00 грн - штраф (фіксована складова); 657, 20 грн - штраф (процентна складова).
Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_1 та протоколу допиту потерпілого у кримінальному провадженні № 12015170300001178 12 липня 2015 року, приблизно об 11:00 год. відповідач перебувала на робочому місці, коли на її мобільний телефон зателефонував невідомий чоловік, який представився працівником служби безпеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та шляхом шахрайський дій заволодів коштами відповідача, оскільки нею названо номери її карток та коди, які були надіслані ОСОБА_1 на її мобільний телефон, внаслідок чого з карткових рахунків відповідача списано 9 800, 00 грн.
Зазначену обставину відповідач виявила через певний час та зателефонувала на «гарячу лінію» ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», під час розмови дізналась, що її кошти було знято шахраями.
Відповідно до виписки з зазначеного рахунку 12 липня 2015 року здійснено переказ коштів на суму 4 802, 50 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Верховний Суд дійшов висновку, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Правил, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не заперечуються, тому їх можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 липня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач сама повідомила стороннім особам відомості, які надали можливість електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями матеріалів кримінального провадження № 12015170300001178.
Пунктом 9 розділу VІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705, встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 повинна нести відповідальність за здійснення платіжних операцій.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі
№ 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 725/314/15-ц (касаційне провадження № 61-5769св18), від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (касаційне провадження № 61-16504св18) зазначений правовий висновок підтримав.
Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, та не належить до компетенції касаційного суду. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко