Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 521/15110/14-ц
провадження № 61-12368св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року у складі судді Роїка Д. Я. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 20 000, 00 євро.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 18 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000, 00 євро строком до 18 травня 2014 року. Оскільки боржник у добровільному порядку у встановлені договором строки взяті на себе зобов'язання не виконав, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відзив на позов не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 20 000, 00 євро, що еквівалентно 390 506, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги позову є обґрунтованими та підтверджені доказами.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 4 000, 00 грн скасовано та в цій частині ухвалено нове, яким у стягненні судових витрат відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що матеріалами справи не доведені документально підтверджені витрати на оплату послуг представника позивача та відповідного розрахунку цих послуг, розрахунку витраченого часу та обсягу роботи, тому рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 суми судових витрат у розмірі 4 000, 00 грн підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у стягненні зазначених витрат, в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у травні 2017 року, ОСОБА_2 просив скасувати заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2 касаційну скаргу обґрунтовував неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Заявник зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив його клопотання про призначення комплексної судової експертизи, витребування оригіналу договору позики для огляду в судовому засіданні. Також стверджує, що були відсутні правові підстави для ухвалення заочного рішення у справі, оскільки представництво інтересів позивача у суді першої інстанції відбувалось особою, яка не мала повноважень відповідно до вимог процесуального закону щодо представництва інтересів у суді.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у червні 2017 року подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яку просив залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін. Зазначив, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Договір позики укладено сторонами із дотриманням вимог законодавства про його форму. Доводи про перебування заявника за кордоном позивач вважав не підтвердженими належними та допустимими доказами. Клопотання про призначення судової експертизи подане до апеляційного суду без обґрунтування поважності причин незаявлення такого клопотання у суді першої інстанції.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
Відповідно до пункту 1 договору позикодавець ОСОБА_1 при укладанні цього договору передав у власність позичальникові ОСОБА_2 , а позичальник прийняв від нього у власність грошові кошти у розмірі 20 000, 00 євро. Таку ж саме суму грошових коштів без нарахування процентів позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві.
Пунктом 6 договору передбачено, що у разі, якщо позичальник не поверне позичені гроші, позикодавець має право подати цей договір до стягнення у строки, передбачені чинним законодавством України. Звернення стягнення здійснюється за рішенням суду.
Пунктом 7 договору встановлено, що сторони домовились про те, що позичальник повинен повернути позикодавцеві одержані у позику грошові кошти у розмірі 20 000, 00 євро у строк до 18 травня 2014 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За правилом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Оцінка обґрунтованості судового рішення в частині вирішення клопотання про призначення комплексної судової експертизи
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення комплексної судової експертизи у справі, апеляційний суд в ухвалі від 26 квітня 2017 року зазначив, що пунктом 8 договору встановлено, що сторони домовились, що у разі відмови позичальника від одержання позовної заяви, підтвердженої відміткою особи, що її доставляє, позичальник вважатиметься таким, що повідомлений про її зміст.
Апеляційний суд зазначив, що ті обставини, що питання про призначення судової експертизи не заявлялось в суді першої інстанції, в судове засідання відповідач не з'являється, що унеможливлює відібрання вільних зразків підписів для проведення експертизи, представник відповідача не зазначає причин неподання до суду апеляційної інстанції експериментальних та вільних зразків підпису відповідача, що робить неможливим проведення експертизи, подання необґрунтованих клопотань представника відповідача про відкладення справи, а також те, що оскаржуване рішення постановлено ще 02 грудня 2014 року, свідчать, що клопотання про призначення експертизи є зловживанням процесуальними правами, спрямованим на затягування судового розгляду справи, та порушує право позивача на судових захист.
Верховний Суд виходить з того, що порядок одержання позовної заяви визначено правилами цивільного процесуального закону, яким не передбачено можливості для сторін відступити від його приписів, що мають для них імперативний характер, а отже, домовленістю сторін положення такого закону змінені бути не можуть.
В оцінці доводів касаційної скарги заявника про неможливість взяти участь у розгляді справи у суді першої інстанції з підстав необізнаності про існування спору на розгляді у суду Верховний Суд має врахувати вимоги процесуального закону щодо належних порядку та способу сповіщення учасників справи.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання особам, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 47 та 48 постанови від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зробила висновки, що приписи ЦПК України (як ЦПК України 2004 року, так і у чинній редакції) не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду із зазначенням такої причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Повернення повістки про виклик до суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, провадження № 61-4668св18).
Зважаючи на наведене, необґрунтованими є висновки апеляційного суду, що заявник мав можливість, проте не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення комплексної судової експертизи у суді першої інстанції.
При цьому необхідно враховувати, що за правилами статей 231, 232 ЦПК України 2004 року не передбачено призначення судової експертизи під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Заявник вправі був заявити таке клопотання у разі, якщо суд першої інстанції дійшов би висновку про скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку.
У справі, що переглядається, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року залишено без задоволення.
Оцінюючи доводи касаційної скарги заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилив його клопотання про призначення у справі комплексної судової експертизи, Верховний Суд погоджується з ними, зважаючи на таке.
Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною третьою статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
За правилами статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом (стаття 66 ЦПК України 2004 року).
За правилами частини першої статті 143, частини першої статті 144 ЦПК України 2004 року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судової експертизи в частині дослідження підписання договору позики його сторонами, апеляційний суд зазначив, що представник відповідача не надав суду доступ до вільних та експериментальних зразків підпису.
Оцінюючи обґрунтованість судового рішення про відхилення клопотання про призначення судової експертизи, Верховний Суд враховує, що, вирішуючи питання про забезпечення доказів, суди мають керуватися критеріями належності та допустимості таких доказів, про забезпечення яких просить сторона. Доводи про невиконання або про неможливість виконання судової експертизи у зв'язку з ненаданням відповідних документів для її проведення не є достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання. Такі дії сторони не можуть свідчити про ухилення особи від участі в експертизі, оскільки судом її не було призначено, відповідно, клопотання судових експертів про надання матеріалів для проведення експертизи до суду не надходили та не вирішувалися.
Одночасно Верховний Суд врахував, що заявник просив поставити на вирішення експерту й інші питання, зокрема про те, яким чином виконано підпис ОСОБА_2 на договорі позики - за допомогою технічних засобів чи писальним приладом, а також чи виготовлено договір позики шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної графіки або копіювально-розмножувальної техніки.
Для вирішення таких клопотань вільні та експериментальні зразки підписів не були потрібні.
Отже, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, не вирішив питання про належність та допустимість цього доказу у справі, тим самим порушивши принцип змагальності сторін.
Відповідач, якого позбавлено можливості взяти участь у судовому розгляді справи, розпочатої за позовом, поданим до нього, також був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керувався тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди були зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.
Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Судом апеляційної інстанції не враховано вимог зазначених положень процесуального закону, не надано належної оцінки доводам заявника, що договір позики підписано не ОСОБА_2
Доведення обставин, чи підписував ОСОБА_2 договір позики, за яким позивач просить стягнути заборгованість, мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Верховний Суд під час перегляду оскаржуваних рішень керувався тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши переконання про допустимість поданих позивачем на обґрунтування вимог позову як доказів копій документів, не врахували правила про обов'язковість подання в судовому засіданні письмових доказів в оригіналі (частина друга статті 64 ЦПК України 2004 року), а тому зробили передчасні висновки про задоволення позову.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).
Судом апеляційної інстанції порушено вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Зважаючи на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не вжили усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 1 ЦПК України 2004 року, необґрунтовано не розглянули клопотання заявника про витребування оригіналів доказів та про призначення судової експертизи.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Надавши оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд врахував, що суд першої інстанції, маючи достатні правові підстави для скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку (відсутнє належне повідомлення відповідача про розгляд справи та заперечення проти укладення договору позики та наміри підтвердити такі доводи за допомогою судової почеркознавчої експертизи) допустив порушення норм процесуального права, які мав усунути апеляційний суд. Натомість апеляційний суд не врахував порушення, допущені під час перегляду заочного рішення судом першої інстанції, та не виправив такі недоліки розгляду справи, чим допустив порушення принципу змагальності сторін під час розгляду справи.
Оскільки під час перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення комплексної судової експертизи, оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
За правилами пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень
За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року зупинено виконання заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. О. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко