Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 754/21778/13-ц
провадження № 61-25886св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у складі судді Петріщевої І. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс»
(далі - ТОВ «Вердикт Фінанс») у грудні 2013 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 10 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»
(далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого АКІБ «УкрСиббанк» надав відповідачу у кредит грошові кошти в розмірі 17 030, 00 дол. США для придбання автомобіля, а відповідач взяла на себе зобов'язання повернути наданий кредит у повному обсязі в строк не пізніше 10 липня 2014 року зі сплатою 13, 00 % річних за користування кредитом.
На забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала у заставу транспортний засіб - автомобіль, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2007 року № 396. Відповідно умов договору вартість заставленого автомобіля за домовленістю сторін складала 86 000, 00 грн.
Банк свої зобов'язання належним чином виконав, проте відповідач не дотримувалася своїх зобов'язань, не виконувала порядку погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, тому загальна сума заборгованості на 04 листопада 2013 року становила 126 975, 70 грн, яка складається з: заборгованості за основною сумою - 78 030, 70 грн; заборгованості за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 15 519, 78 грн; нарахованих відсотків на дату подання позову - 15 892, 24 грн; пені за несвоєчасно виконані зобов'язання - 15 192, 06 грн; 3 % річних від простроченої суми - 2 340, 92 грн, про що направлено лист з вимогою сплатити зазначену суму заборгованості, процентів та штрафних санкцій або передати предмет застави.
Додатково зазначило, що 20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс»
(далі - ТОВ «Кредекс Фінанс») укладено договір факторингу № 05/12; у подальшому, ТОВ «Кредекс Фінанс» відступило право вимоги за кредитом ТОВ «Вердикт Фінанс», уклавши відповідний договір факторингу № 05/12-КВ.
Вважаючи, що відповідач належно не виконувала зобов'язання, забезпечене заставою, та не виконала на вимогу про оплату заборгованості, позивач набув право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави у спосіб продажу предмета застави укладенням договору купівлі-продажу з покупцем від імені боржника.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, просила застосувати правила про позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Вердикт Фінанс» відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги позову є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимий доказами, проте у позові необхідно відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Вердикт Фінанс» відхилено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про переривання позовної давності підлягають відхиленню, оскільки внесення ОСОБА_1 частинами коштів у період з 2010 року до 2012 року не відповідає умовам договору щодо порядку дострокового повернення кредиту за вимогою банку, у зв'язку з чим такі дії не можуть бути підставою відповідно до статті 264 ЦК України для переривання перебігу позовної давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у серпні 2017 року, ТОВ «Вердикт Фінанс» просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що висновки судів про відсутність переривання позовної давності є помилковими, зроблені без дослідження зібраних у справі доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № НОМЕР_1 , відповідно до пункту 1.1. якого банк надав, а відповідач отримала кредит в сумі 17 030, 00 дол. США та зобов'язалася повернути кредитні кошти у розмірі 17 030, 00 дол. США і сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, визначених договором.
Відповідно до умов пункту 1.2 договору відповідач зобов'язується повернути банку кредит в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 10 липня 2007 року № 11181027000, але не пізніше 10 липня 2014 року.
Згідно з пунктом 1.3 договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13, 00 % річних, яка підлягає перегляду відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору у забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі за договором відповідач передала, а банк прийняв у заставу рухоме майно - транспортний засіб, автомобіль марки КІА, модель: Cerato; рік випуску: 2007; номер кузова: НОМЕР_2 ; державний номер: НОМЕР_3 .
Згідно з пунктом 2.2 договору за домовленістю сторін вартість предмета застави складає 86 000, 00 грн.
09 жовтня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» направив на адресу ОСОБА_1 вимогу № 136-58/194 про те, що станом на 09 жовтня 2009 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 1 687, 48 дол. США простроченої заборгованості, 10 968, 85 дол. США за основним боргом, та зазначив, що вона повинна усунути такі порушення протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги. У випадку неусунення порушень, на 32 день з дня отримання цієї вимоги у банку виникне право на дострокове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Вимога відповідачем отримана 22 жовтня 2009 року.
ОСОБА_1 після отримання 22 жовтня 2009 року вимоги банку не виконала її у зазначений строк, момент настання строку виконання нею зобов'язання настав на 32 другий день з дня отримання вимоги, тобто 24 листопада 2009 року.
20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір факторингу № 05/12, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за кредитним договором та договором застави, у тому числі стосовно відповідача, як боржника, згідно з витягом з реєстру боржників (додаток 1 до договору факторингу від 20 квітня 2012 року № 05/12).
20 квітня 2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договір факторингу № 05/12-КВ, відповідно до умов якого ТОВ «Кредекс Фінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» право вимоги за кредитним договором та договором застави, в тому числі стосовно відповідача, як боржника, згідно з витягом з реєстру боржників (додаток 1 до договору факторингу від 20 квітня 2012 року № 05/12-КВ).
Згідно з витягом з реєстру боржників (додаток №1 до договору факторингу від 20 квітня 2012 року № 05/12-КВ) загальна сума права вимоги, що відступається за кредитним договором від 10 липня 2007 року, становить 17 030, 00 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 14 травня 2012 року складало 93 550, 52 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості у відповідача станом на 04 листопада 2013 року загальна сума заборгованості становила 126 975, 70 грн, яка складається з: заборгованості за основною сумою кредиту - 78 030, 70 грн; заборгованості за відсотками - 15 519, 78 грн; заборгованості за нарахованими відсотками на 04 листопада 2013 року - 15 892, 24 грн; заборгованості за пенею за несвоєчасно сплачений кредит - 15 192, 06 грн; нарахованих 3 % річних від простроченої суми - 2 340, 92 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України(параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У частині першій статті 1049 ЦК Українивстановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК Україниякщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Застава є способом забезпечення зобов'язань, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу» ).
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).
Частиною першою статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 26 Закону України
«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема? продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.
У пункті 8.2 договору зазначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється або на підставі рішення суду, або шляхом застосування позасудових способів звернення стягнення.
Згідно з пунктом 8.5 договору при зверненні стягнення в позасудовому порядку, банк має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави: передача предмета застави у власність банку в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов'язання в порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; продаж банком предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах, в порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Сторони, підписавши договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, узгодили всі його умови, у тому числі, вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду заставодержателя з позовом про звернення стягнення на предмет застави шляхом укладення банком з іншою особою-покупцем договору купівлі-продажу.
Зважаючи на наведене, висновки судів про обґрунтованість позовних вимог є помилковими, оскільки позивач обрав позасудовий спосіб захисту порушеного права, який не підлягає застосуванню у судовому порядку.
Такі ж висновки Верховний Суд зробив у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 461/11585/15-ц (провадження № 61-16884св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 463/4243/15-ц (провадження № 61-21308св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 202/2151/15-ц (провадження
№ 61-15652св18), підстав відступити від яких не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
В оцінці правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд врахував, що позовна давність може бути застосована лише стосовно вимог про захист прав або інтересів. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист належних прав або інтересів. Оскільки сторони договору визначили, що звернення стягнення на предмет застави шляхом укладення договору купівлі-продажу є позасудовим способом врегулювання спору, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.
Верховний Суд дійшов переконання, що, відмовляючи у позові у зв'язку із застосуванням позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні були встановити наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права особи, яка звернулась за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту у зв'язку із припиненням права на позов у матеріально-правовому розумінні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, такі рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові у зв'язку з безпідставністю таких вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко