справа № 2-2150/2011 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Камбулов Д.Г.
22 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Поліщук Н.В., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року за заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про забезпечення позову в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів нарахованих за користуванням кредитом та пені,
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11548/2019
ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом та пені.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову задоволено. Тимчасово обмежено громадянину України, ОСОБА_1 , право виїзду за межі України до моменту виконання ним своїх зобов'язань за договором поруки №110973 від 24.04.2007 укладеного з АТ «УкрСиббанк».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Наголошує, що ТОВ «Кей-Колект» видало довідку про анулювання заборгованості, а оскільки заборона на виїзд за кордон була винесена через вищевказаний борг, то відповідно його анулювання мало припинити дію даної заборони.
Зазначає, що у цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала повноваження в порядку передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосовувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Позивач та третя особа відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не подали.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.
Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили.
У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших учасників цивільного процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання підлягає задоволенню.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати представник позивача є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
З таким висновком суду не може погодитись колегія суддів.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом та пені.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову задоволено. Тимчасово обмежено громадянину України, ОСОБА_1 , право виїзду за межі України до моменту виконання ним своїх зобов'язань за договором поруки №110973 від 24.04.2007 укладеного з АТ «УкрСиббанк».
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 квітня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу в розмірі 255 980 доларів США 78 центів, що за курсом НБУ станом на 24.11.2010 становить 2 031 898,62 грн. та судові витрати в розмірі 1 820 грн., а всього стягнуто 2 033 718,62 грн. (а. с. 2-4).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 серпня 2012 року заяву представника ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження по цивільній справі №2-2150/11 за позовом ПрАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 з ПрАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» (а. с. 8).
Відповідно до довідки від 22.07.2019 вищевказана цивільна справа знищена відповідно до «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання», затвердженого наказом №22 ДСА України від 11.02.2010 у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України (чинної на час постановлення оскаржуваної ухвали), забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.
На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що забезпечення позовних вимог, може бути застосовано судом у випадку існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
ПАТ «УкрСиббанк», звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, а саме тимчасово обмежити громадянину України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, оскільки відповідач має великий розмір заборгованості та може залишити територію України, що може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 07.07.2010, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Відповідно до ст. 7 даного Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 та «Лавентс проти Латвії» від 7.11.2002).
Повноваження судів при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом, у тому числі повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим кодексом заходи забезпечення позову.
Перелік заходів забезпечення позову визначено в ст.152 ЦПК України.
Серед видів такого забезпечення ст. 152 ЦПК України не передбачає вжиття судом тимчасового обмеження особи у виїзді за межі України.
Таким чином, відсутні правові підстави щодо ототожнення питання тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, оскільки повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Стаття 6 цього закону передбачає, що при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.
За наведеного, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції, застосовуючи спосіб забезпечення позову, шляхом тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду за межі України порушив норми Цивільного процесуального кодексу, виходячи за межі своїх процесуальних повноважень.
Порушення судами зазначених вимог є порушенням принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо вирішення справи судом, встановленим законом, оскільки ухвала про забезпечення позову прийнята судом поза межами його компетенції, тому в розумінні цих норм не можна визнати, що ухвала постановлена «судом, встановленим законом».
Застосування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України можливе у разі ухилення боржником від виконання покладених на нього рішенням суду, яке набрало законної сили обов'язків.
У даному випадку позивач просить забезпечити позов, посилаючись на можливість відповідача виїхати за межі України, оскільки є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім того, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що борг перед ТОВ «Кей-Колект» анульовано, у зв'язку з його погашенням (а. с. 33).
Отже, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов неправильних висновків з порушенням норм процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року скасувати.
Постановити нову ухвалу.
У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 23.10.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.В. Поліщук
О.В. Шахова