16 жовтня 2019 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12015100050003432 щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України;
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі заступник прокурора міста Києва просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання, та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді 80 годин громадських робіт, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2015 року щодо ОСОБА_5 , засудженого до штрафу у розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виконувати самостійно.
Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України та призначене покарання у виді одного року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлений іспитовий строк один рік, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: повідомляти органи кримінального-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, призначене ОСОБА_5 вироком Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2015 року, виконувати самостійно.
В доводах апеляційної скарги прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеність вини ОСОБА_5 та правильність кваліфікації дій останнього, вважає, що судом першої інстанції призначене надто м'яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також особі обвинуваченого, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_5 вчинив інкримінований злочин 10 квітня 2015 року до ухвалення вироку Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2015 року, а тому вважає, що остаточне покарання обвинуваченому необхідно призначити за сукупністю злочинів, відповідно до вимог ч. 4 ст. 70, ст. 72 КПК України.
Прокурор звертає увагу на те, що призначене ОСОБА_5 покарання є надто м'яким, а тому з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, його обставин та особи обвинуваченого, який не має постійної роботи, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною довідкою, на думку прокурора, необхідним та достатнім йому покаранням буде у виді громадських робіт, оскільки ОСОБА_5 при цьому буде мати можливість виконувати самостійно корисну роботу та відбувати призначене покарання у вільний час.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2015 року близько 19 год. 00 хв. ОСОБА_5 , знаходячись у приміщенні магазину «Леруа Мерлен», розташованому за адресою : м. Київ, вулиця Полярна, 17-А, реалізуючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, переконався, що його дії залишаються непоміченими для оточуючих, взяв з полиці 47 кранбуксів, загальною вартістю 1 496 гривень 01 копійка (без урахування ПДВ) та поклав до своєї сумки.
Після чого, утримуючи при собі сумку із зазначеним вище майном, ОСОБА_5 пройшов через лінію кас магазину, не сплативши за товар, проте, довести свій умисел до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений співробітниками охорони магазину.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора міста Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна.
Висновки суду в частині доведення винуватості та кваліфікації дій ніким не оскаржуються.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання в разі ухвалення обвинувального вироку.
Колегія суддів вважає, що ухвалений судом стосовно ОСОБА_5 вирок відповідає цим вимогам закону.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про вид покарання суд у відповідності до положень ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України є середньої тяжкості, особу обвинуваченого, та ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину в повному обсязі, що розцінено судом першої інстанції, як обставина, що пом'якшує покарання. Судом першої інстанції обґрунтовано не встановлено обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_5 не має постійного місця роботи, є внутрішньо переміщеною особою, у зв'язку з чим вимушений знімати житло, яке оплачує із своїх доходів, які є непостійними, а тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про неможливість призначення покарання у виді штрафу.
Санкцією ч. 1 ст. 185 КК України передбачено покарання, зокрема як позбавлення волі так і громадські роботи.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі суд мотивував, чому більш м'який вид покарання до обвинуваченого не може бути застосований. З такими висновками погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції незаконно застосовано положення ст. 75 КК України та при призначенні ОСОБА_5 покарання не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, особу обвинуваченого, який не має постійної роботи, є внутрішньо переміщеною особою, є необґрунтованими, оскільки, вказані обставини враховані судом першої інстанції, що і відображено у вироку суду. Також колегія суддів погоджується із висновком суду про можливість перевиховання та виправлення обвинуваченого без відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язку передбаченого п.3 ч. 1 ст. 76 КК України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що призначення покарання носить індивідуальний характер і його вид та розмір визначається з урахуванням положень ст. 65 КК України.
Щодо доводів апелянта про те, що судом не призначенообвинуваченому остаточне покарання за сукупністю злочинів, відповідно до вимог ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 01 липня 2015 року засуджений вироком Печерського районного суду міста Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 186 КК України з призначенням покарання у виді штрафу у розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вироку суду який оскаржується, 10 квітня 2015 року ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, тобто до ухвалення першого вироку.
За приписами ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
При цьому правилами ч. 3 ст. 72 КК України передбачено, що основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення ст. ч. 4 ст. 70 та ч. 3 ст. 72 КК України та зазначав у рішенні про самостійне виконання вироків.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу обвинуваченого, призначене ОСОБА_5 покарання є справедливим і відповідає меті покарання та загальним засадам його призначення.
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 407, 418, 419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
Вирок Оболонського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року, яким ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3