23.10.19
22-ц/812/1759/19
Справа №480/2267/17 Головуючий суду першої інстанції - Войнарівський М.М.
Провадження №22-ц/812/1759/19 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О.В.
23 жовтня 2019 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О.В.,
суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
за участі:
представників позивача - Канавцева В.М., ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Куценка Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою через його представника Куценка Юрія Олександровича , на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2019 року, постановлену за заявою ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,
У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до суду позов до ОСОБА_2 про стягнення 20 000 грн. матеріальної шкоди.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_4 вказував, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 27 листопада 2015 року відновлено частину межі земельних ділянок №34 та АДРЕСА_2 , яка проходить між будівлями житлових будинків під №34 та №36 , з описом проходження межі за планом, складеним при виготовлені технічної документації ПП « ОСОБА_5 » 08 липня 2013 року.
Відповідач вищезазначене рішення не виконує, у зв'язку з чим збудований ОСОБА_2 паркан спричиняє руйнування належного йому житлового будинку.
Оскільки на ремонт будинку було витрачено 20 000 грн., позивач просив стягнути їх з відповідача.
З метою доведення своїх позовних вимог ОСОБА_4 було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14 червня 2018 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, оплату якої покладено на позивача.
16 липня 2018 року Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надіслано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, а також оплату вартості експертизи в сумі 8236,80 грн.
19 вересня 2018 року ОСОБА_4 у зв'язку з матеріальною неспроможністю сплати вартості вищезазначеної судової експертизи зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача вартість будівельних матеріалів в сумі 2520 грн., а також судові витрати.
У подальшому 26 вересня 2018 року позивач заявив клопотання про залишення його позову без розгляду та повернення судового збору у зв'язку з неспроможністю сплатити вартість судової будівельно-технічної експертизи, оскільки його дохід у вигляді пенсії щомісячно складав 1994,80 грн.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року заяву ОСОБА_4 задоволено частково. Його позовну заяву залишено без розгляду, а у задоволенні клопотання щодо повернення судового збору відмовлено.
10 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву про вирішення питання щодо розподілу судових витрат у відповідності до ч.5 ст.142 ЦПК України. Свою заяву відповідач обґрунтовував тим, що під час розгляду справи ним подавалася аналогічна заява, однак зазначене питання не було вирішено судом під час залишення позову без розгляду. ОСОБА_2 вказував, що ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн., які підтверджуються раніше наданою квитанцією та розрахунком витрат, а тому просив стягнути їх з ОСОБА_4 Вказане обґрунтовував тим, що позивач неодноразово подавав аналогічні позови, що свідчить про необґрунтованість його дій.
Позивач проти задоволення заяви заперечував та просив відмовити у її задоволенні.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що заявником не надано доказів на підтвердження понесених ним судових витрат.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 через свого представника Куценка Ю.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, а його заяву про розподіл судових витрат задовольнити. Крім того, відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1100 грн., понесені ним під час оскарження ухвали до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач вказував, що під час розгляду справи ним подавалися докази щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення статті 43 ЦПК України визначають перелік процесуальних прав учасників справи, зловживання якими статтею 44 цього ж Кодексу не допускається.
Серед іншого до прав позивача належить подання заяв та клопотань: позовної заяви, заяви про залишення позову без розгляду тощо.
Згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До останніх віднесені витрати на професійну правничу допомогу.
Частина 8 статті 141 ЦПК України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами 5 та 6 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Згідно з ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду чи з заявою про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбаченим процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 05 грудня 2017 року подав до суду позов до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди у сумі 20 000 грн., спричиненої руйнацією його будинку внаслідок, на його думку, неправомірних дій відповідача.
Між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Куценком Ю.О. 24 січня 2018 року укладено договір про надання юридичних послуг, вартість яких за домовленістю сторін склала 3500 грн. (т.1 а.с.69-70).
Того ж дня ОСОБА_2 сплатив адвокату Куценку Ю.О. обумовлений гонорар, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера №9 (т.1 а.с.91).
26 січня 2018 року вказаним адвокатом складено розрахунок витрат, які складаються з консультації під час звернення тривалістю 1 година, підготовки відзиву - 3 години, копіювання документів для заперечень - 0,5 години, направлення відзиву поштовою кореспонденцією - 1 година, участь у судових засіданнях по справі - відповідно до фактично затраченого часу.
Отже, відповідач надав докази наявності з його боку витрат на професійну правничу допомогу, що спростовує доводи суду першої інстанції про їх відсутність.
Разом з тим, положення ст.142 ЦПК України обов'язковою умовою визнання за відповідачем права на компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи, визначають наявність під час розгляду справи необґрунтованих дій позивача.
Наявні у матеріалах справи відомості свідчать про те, що позивач добросовісно користувався наданими йому процесуальними правами та не зловживав ними.
Посилання представника відповідача на те, що такими діями є неодноразові звернення з позовом до суду з приводу стягнення матеріальної шкоди, що підтверджується рішеннями судів, є хибним.
Оскільки у позові йде мова про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої руйнацією будинку внаслідок встановлення нової межі земельної ділянки у вигляді паркану, яка не була усунута після рішення суду про визнання цієї нової межі неправомірною, то йде мова про триваюче правопорушення, яке може збільшувати шкоду за певний період до усунення порушення.
Отже, звернення позивача з позовами про стягнення матеріальної шкоди до усунення порушення його прав з боку відповідача є його правом і не може вважатися недобросовісним.
За такого, відсутні підстави для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідача.
Згідно з частинами 1, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки висновок районного суду щодо відмови у задоволенні заяви відповідача про стягнення на його користь з позивача витрат на професійну правничу допомогу є правильним, але його мотивувальна частина помилковою, то на думку колегії суддів вона підлягає зміні.
Приймаючи до уваги, що відповідачем було надано докази сплати ним вказаних витрат, але виходячи з викладеного відсутні підстави для їх стягнення, то на думку колегії суддів мотивом відмови у задоволенні їх стягнення є безпідставність, а не недоведеність, як помилково вважав суд першої інстанції.
Враховуючи, що відповідачу відмовлено у задоволенні його заяви, то понесені ним судові витрати в суді апеляційної інстанції не підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником Куценком Юрієм Олександровичем , задовольнити частково.
Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2019 року змінити.
Вважати відмовою у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу не недоведеність, а безпідставність.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В. Локтіонова
Судді С.Ю. Колосовський
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.