23.10.19
22-ц/812/1581/19
Справа №482/1897/18
Провадження № 22-ц/812/1581/19
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
22 жовтня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,
при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
третьої особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_4 , яка подана адвокатом Івановою Наталею Михайлівною
на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Демінської О.І., повний текст складено 30 червня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя,-
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що з 01 березня 2003 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області 16 грудня 2010 року.
За період шлюбу до часу фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства у травні 2010 року, ними за спільні кошти придбано 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2007 року. Вартість будинку на момент виникнення спору становить 856 377 грн. Також придбано інше майно, а саме: м'який куток (диван і крісла), вартістю 3000 грн.; ліжко, вартістю 5000 грн.; килим, вартістю 2000 грн.; телевізор, вартістю 4000 грн.; штори, вартістю 2000 грн.; проведено опалення та придбаний котел, вартістю 7000 грн., загальною вартістю 23000 грн.
Після припинення шлюбних відносин вищенаведене майно залишилося у користуванні відповідача.
Посилаючись на вищенаведені обставини та уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просила суд про поділ спільного майна подружжя, визнавши за нею права власності на 1/6 частку житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 ; на м'який куток (диван і крісла), вартістю 3000 грн.; килим, вартістю 2000 грн.; телевізор, вартістю 4000 грн.; штори, вартістю 2000 грн.; стягнення судових витрат в сумі 1630 грн. судового збору та 800 грн. в рахунок відшкодування вартості оцінки майна.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Виділено у власність ОСОБА_1 телевізор, вартістю 4000 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 - 815,00 грн. судового збору, 800 грн. в рахунок відшкодування вартості оцінки майна.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач подав на нього апеляційну скаргу.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказував, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення в частині визнання за позивачем права власності на 1/6 частину житлового будинку скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення.
Позивач та третя особа апеляційну скаргу не визнали, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності відповідача, повідомлено про дату, місце та час розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведеному оскаржуване рішення відповідає в повній мірі з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з вимогами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 01 березня 2003 року, який рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2010 року розірвано.
З травня 2010 року сторони припинили шлюбні відносини, розпочали окреме проживання, що встановлено рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та сторонами не заперечується (а.с.11).
ОСОБА_5 після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 створила нову сім'ю, зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвища на « ОСОБА_7 » (а.с.10).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучений до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим МВРАГС Миколаївського обласного управління юстиції 03 серпня 2003 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 травня 2007 року ОСОБА_4 набув право власності на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . По 1/3 частці кожному цього будинку належить ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.99).
Відповідно до повідомлення Новоодеської державної нотаріальної контори від 06 червня 2019 року з заявою про прийняття спадщини на спадкове майно померлого ОСОБА_9 звернувся ОСОБА_4 , зазначивши про відсутність інших спадкоємців (а.с.102).
За висновком про вартість майна, проведеного ТОВ „Антан-Юг" 08 жовтня 2018 року оціночна вартість індивідуального житлового одноповерхового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , становить 856377 грн. (а.с.15,16).
Відповідно до ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується учасниками справи, що 1/3 частини спірного житлового будинку придбана ОСОБА_4 під час шлюбу.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для поділу зазначеного майна, оскільки такі доводи при їх перевірці апеляційним судом не знайшли свого підтвердження, висновки суду в цій частині є вірними.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ч.3 ст. 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Посилання відповідача про відсутність у позивачки грошових коштів на придбання вказаної частини спірного житлового будинку не заслуговують на увагу і спростовуються матеріалами справи, а саме: свідоцтвом про право власності на житло від 18 квітня 2007 року, відповідно до якого позивачці на праві спільної часткової власності належала 1/5 квартири АДРЕСА_3 .
За договором купівлі-продажу від 21 червня 2007 року ця квартира була продана за 22 258 грн., тобто кожний із співвласників за належну частку отримав по 4451 грн.60 коп. Спірний будинок придбано за 78845 грн., тобто 1/3 частка співвласників складає 26 281 грн.67 коп.
1/3 частка спірного житлового будинку оформлена на ім'я відповідача. Зважаючи на те, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, проте відповідачем належними та достовірними доказами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Щодо застосування до позовних вимог про поділ майна подружжя строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Статтями 256-257та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-258цс15).
Визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як встановлено судом, що заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено частково (а.с.33,34).
Визнано ОСОБА_8 такою, що втратила право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
З наявної в матеріалах справи копії ухвали того ж суду від 09 жовтня 2018 року про відмову у перегляді вищенаведеного заочного рішення вбачається, що ОСОБА_8 з вказаною заявою звернулась до суду у вересні 2018 року (а.с.35,36).
Крім того, в даній ухвалі судом встановлено, що копію заочного рішення від 11 вересня 2012 року ОСОБА_8 отримала 30 серпня 2018 року, оскільки направлена судом копія такого рішення відповідачем за зареєстрованим на той час місцем проживання не отримана, конверт повернувся до суду із відміткою про не проживання її за вказаною адресою.
Як пояснила ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції про порушення свого права вона дізналася у липні 2018 році, коли на її вимогу відповідачем було надано довідку про місце проживання сина ОСОБА_3 , який вступав до навчального закладу. Саме з довідки вона дізналася, що її знято з реєстраційного обліку за спірною адресою, після чого звернулася до суду з заявою про скасування заочного рішення суду.
За такого, посилання відповідача на наявність заочного рішення від 11 вересня 2012 року, яким позивачку визнано такою, що втратила право користування спірним житловим будинком не є тією обставиною, що свідчить про її обізнаність про порушення її прав, оскільки копію такого рішення нею отримана лише 30 серпня 2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, що з даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 09 жовтня 2018 року (а.с.2).
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем заявлені позовні вимоги про визнання права власності в межах позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п. 1 ст. 32), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Всупереч вищенаведеному відомостей на підтвердження того, що позивач могла довідатись про порушення її права раніше відповідачем не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки рішення переглядається в межах вимог апеляційної скарги, а саме в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частку у житловому будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з підстав зазначених в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана адвокатом Івановою Наталею Михайлівною залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2019 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Т.Б. Кушнірова
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.