23.10.19
22-ц/812/1519/19
Справа №486/798/19
Провадження № 22-ц/812/1519/19
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
22 жовтня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,
при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
за участю представника відповідача - ОСОБА_5 .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Далматовою Г.А., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів,-
У травні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимог вказував, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року з нього на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на її утримання, як колишньої дружини в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 15 листопада 2016 року протягом усього строку її інвалідності. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2017 року вказане рішення було залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року рішення Южноукраїнського міського суду та ухвала апеляційного суду були скасовані та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції виконувалося з 14 серпня 2017 року по 01 вересня 2018 року, в примусовому порядку з позивача було стягнуто 62555,86 грн. позивач просив стягнути з ОСОБА_2 вказану суму як безпідставно набуті кошти в зв'язку з тим, що підстава набуття таких коштів відпала, та судовий збір.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , безпідставно набуті кошти в сумі 62555 грн. 86 коп. та 768 грн. 40 коп. судового збору, а всього стягнути 63324 грн. 26 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач подала на нього апеляційну скаргу.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а тому просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну каргу до суду не надходив.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну каргу, просив про її задоволення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволені позову.
Позивач у судове засідання не з'явився. Відповідно до положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності позивача та відповідача.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
Заслухавши доповідь судді, поставника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1,2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_4 , посилаючись на ст.1212 ЦК України та вказуючи, що грошові кошти стягнено з нього в межах виконавчого провадження на підставі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року, яке в подальшому постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року скасовано, тобто в примусовому порядку, просив про повернення йому таких коштів.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних та підтвердження їх матеріалами справи.
З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року у цивільній справі №486/1226/16-ц з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 15 листопада 2016 року і протягом усього строку інвалідності ОСОБА_2 (а.с. 4-5, 47-48).
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2017 року вказане рішення було залишено без змін (а.с.49-50).
27 червня 2017 року був виданий виконавчий лист і 04 липня 2017 року було відкрито виконавче провадження.
Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року рішення Южноукраїнського міського суду від 07 квітня 2017 року та ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2017 року скасовані та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с.6-9, 51-54).
З відповіді на адвокатський запит, наданої державним виконавцем Южноукраїнського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 17.12.2018 року вбачається, що за період з 14.08.2017 року по 01.09.2018 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на загальну суму 62555,83 грн. (а.с.13). Сума стягнень підтверджується копією звіту з місця роботи ОСОБА_4 за відрахуваннями за виконавчим листом №486/1226/16-ц від 27.06.2017 року (а.с.14).
Виконавче провадження було закінчено згідно постанови державного виконавця від 20 вересня 2018 року з підстав скасування рішення, яке підлягало виконанню (а.с.10).
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз ст. 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що ОСОБА_2 набула у власність майно ОСОБА_4 , а саме грошові кошти на суму 62555 грн.86 коп. на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, тобто підстава набуття майна згодом відпала, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання ОСОБА_2 повернути таке майно позивачу на підставі вимог статей 1212, 1215 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що вирішення спору мало бути врегульовано згідно з положеннями ст.ст.444-445 ЦПК України не дають підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, поворот виконання рішення суду - це повернення сторін виконавчого провадження у первісний стан, що передував виконанню рішення, через скасування правової підстави такого виконання. Поворот виконання є способом захисту прав боржника на випадок отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим судовим рішенням неналежного, оскільки правова підстава такого набуття відпала.
За положеннями ч.1 ст. 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Вирішення питання повороту виконання рішення може мати місце і згодом, що передбачено п.9 ст.444 ЦПК України, за якою якщо вирішення питання про поворот виконання рішення суду не було вирішено судом заява відповідача про поворот виконання рішення суду розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
За змістом ч.2 ст.445 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
У постанові Верховного суду від 15 серпня 2018 року, колегія суддів відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 дійшла висновку, що остання отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, та отримує допомогу по безробіттю, а тому її доходи були вищими від прожиткового мінімуму, встановленого законом, та її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні ч.4 ст.75 СК України. Отже, судами попередніх інстанції неправильно застосовано ст.75 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі; 3) є підстави для повернення майна потерпілого, передбачені статтею 1212 ЦК України.
Установлені судом першої інстанції обставини спростовують відповідні доводи апеляційної скарги щодо застосування повороту виконання рішення Южноукраїнськього міського суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року.
Доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом статті 1215 ЦК України, оскільки виплата ОСОБА_2 спірної суми не була пов'язана з її недобросовісністю або розрахунковою помилкою платника, не спростовує висновку суду та зводиться до невірного розуміння апелянтом положень чинного законодавства.
Згідно положень п. 1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, визначеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, встановлено, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Разом з тим, зазначені правила ст.1215 ЦК України застосовуються виключно у випадках, якщо виплата передбачених статтею грошових сум проведена фізичною або юридичною особою добровільно. Таке відповідає правовому висновку Верховного суду у справі №601/2435/15-ц.
Судом першої інстанції встановлено, що стягнення коштів з ОСОБА_4 проведено не добровільно, а на підставі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року, тобто в примусовому порядку, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанцій та не містять підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Згідно п.1ч.1ст.374ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2019 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Т.Б. Кушнірова
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.