Іменем України
21.10.2019 року м.Мостиська
єдиний унікальний номер 448/571/19
провадження № 1-кп/448/125/19
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська матеріали кримінального провадження №12019140230000181 від 13.04.2019 року про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Тульчин Вінницької області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України,
учасники справи:
прокурор ОСОБА_4 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
Так, 13.04.2019 року близько 03 години 50 хвилин, на міжнародному автомобільному пункті пропуску «Шегині», ОСОБА_3 , слідуючи з України в Республіку Польща, запропонував, а в подальшому надав старшому інспектору прикордонної служби групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 категорії (типу Б) лейтенанту ОСОБА_5 неправомірну винагороду у розмірі 50 Євро, що в еквіваленті, згідно курсу НБУ на 16.04.2019 року, становить 1517 гривень, за сприяння у безперешкодному пропуску на виїзд з України до Республіки Польща, після прийняття рішення про відмову в перетині державного кордону внаслідок спрацювання БД «Гарт-1/П» ДУДО 1.2Б»(Боржники) індекс Н, так як останній являється боржником по не сплаті аліментів.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину визнав повністю, цілковито підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті і проголошені прокурором. Зазначив, що дійсно вищевказаного дня та часу, слідуючи з України в РП, запропонував, а в подальшому надав інспектору прикордонної служби неправомірну вигоду у розмірі 50 Євро, за сприяння у безперешкодному пропуску на виїзд з України до РП, після прийняття рішення про відмову у перетині державного кордону внаслідок спрацювання БД «Гарт-1 П» ДУДО 1.2Б (боржник) індекс Н. У вчиненому щиро розкаявся, просив суд суворо не карати. Окрім цього, просить суд справу розглядати без дослідження доказів по справі, правильно розуміючи зміст даних обставин і наявних доказів, згідно пред'явленого йому обвинувачення за ч.1 ст.369 КК України.
Потерпілі особи в даному кримінальному провадженні відсутні.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставин, викладених в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ст.349 КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, відповідно до яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Суд обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , та дослідженням документів, які характеризують його, як особу.
За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченого ОСОБА_3 , в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.
Суд знаходить винність обвинуваченого ОСОБА_3 , доведеною повністю.
Вважає, що його дії юридично вірно кваліфіковано за ч.1 ст.369 КК України, - пропозиція та надання службовій особі неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду будь-якої дії з використанням службового становища.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суспільну небезпеку вчиненого, дані про винну особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений ОСОБА_3 , вчинив злочин, котрий згідно ст.12 КК України відноситься до злочину середньої тяжкості.
Відповідно до ст.66 КК України, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , є: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також повне та беззастережне визнання вини обвинуваченим.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Що стосується питання осудності обвинуваченого ОСОБА_3 , суд керується тим, що його поведінка в ході досудового слідства та в судовому засіданні була адекватною, свої пояснення він надавав послідовно та змістовно, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, а тому на стійке переконання суду обвинувачений є осудною особою.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Згідно роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , судом враховується те, що такий раніше не судимий, є молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках в наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває, його роль у скоєному злочині та поведінку до і після вчинення злочину.
З огляду на викладене, а також враховуючи думку прокурора, котра просила призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу, керуючись принципом законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання у межах санкції ч.1 ст.369 КК України, у виді штрафу в розмірі п'ятсот п'ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Саме такий вид та розмір покарання, на думку суду, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання і є найбільш доцільною, достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 , та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Зазначене узгоджується із положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, якими передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості.
Цивільний позов не заявлений.
Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України та ст.96-2 КК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , не обирався та суд не вбачає підстав такий застосовувати до вступу вироку в законну силу.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятсот п'ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 9350 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят) гривень.
Визначений розмір штрафу підлягає сплаті протягом одного місяця з дня набрання вироку суду законної сили.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , не обирався та суд не вбачає підстав такий застосовувати до вступу вироку в законну силу.
До грошових коштів в сумі 50 (п'ятдесят) Євро купюра серії VА №4402051427, котра була предметом неправомірної вигоди - застосувати спеціальну конфіскацію, відповідно до ст.96-2 КК України, передавши вказану суму у власність Держави.
Процесуальні витрати відсутні.
На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1
Вирок набрав законної сили: «___» ______________ 20 __ р.
Суддя ОСОБА_1