Ухвала від 12.09.2019 по справі 641/4705/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа: № 641/4705/19 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1

Провадження: № 11-кп/818/2674/19 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: Продовження строку тримання під вартою

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , без участі обвинуваченого ОСОБА_7 , з участю його захисника ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 07 2019 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою вищевказаного суду задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується за п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 153, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 10, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України та продовжено йому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15 вересня 2019 року.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, яку в подальшому доповнив, та просив скасувати оскаржувану ухвалу у зв'язку з її неправомірністю, необґрунтованістю, невідповідністю висновків, викладених в ній, фактичним обставинам справи та порушенням територіальної підсудності; ухвалити нову ухвалу, якою закрити кримінальну справу щодо нього; відповідно до діючого законодавства України дати відповідні вказівки про притягнення до кримінальної відповідальності всіх причетних до фабрикування кримінальної справи щодо нього; порушити кримінальну справу щодо ОСОБА_10 за скоєння нею кримінального правопорушення - підпал ОСОБА_9 та вбивство ОСОБА_11 .

Позиції учасників апеляційного провадження.

Захисник підтримала доводи поданої обвинуваченим апеляційної скарги щодо відсутності підстав продовження строку тримання під вартою.

Прокурор вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив залишити вимоги апеляційної скарги обвинуваченого без задоволення.

Потерпіла ОСОБА_9 просила задовольнити вимоги апеляційної скарги обвинуваченого.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника обвинуваченого, вислухавши думку прокурора та потерпілої, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №4-р/2019 від 13 06 2019 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.2 ст.392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Тому, беззаперечно, оскаржуване судове рішення має бути переглянуте судом апеляційної інстанції з дослідженням всіх доводів поданих апеляційних скарг.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням вимог чинного національного та міжнародного законодавства.

В апеляційній скарзі обвинувачений, серед інших доводів, вказує про те, що докази його винуватості у інкримінованих йому правопорушеннях у матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим немає підстав для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

З такими доводами погодитися неможливо, оскільки, на думку колегії суддів, судом першої інстанції аргументовано прийнято рішення щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим вчиняти інші кримінальні правопорушення та переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, судом взято до уваги наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочинів, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 153, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 10, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, фактичні обставини пред'явленого обвинувачення, а також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованих йому злочинах.

Не залишились поза увагою суду і відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, у тому числі за особливо тяжкі умисні злочини проти життя і здоров'я людини та знову обвинувачується у вчиненні умисних аналогічних злочинів, що свідчить про кримінальну спрямованість поведінки обвинуваченого та стійке небажання стати на шлях виправлення.

Крім того, ризик переховування ОСОБА_7 від суду також підтверджується тим, що після скоєння злочину останній намагався зникнути, однак, був затриманий працівниками поліції, не має міцних соціальних зв'язків, постійного джерела доходу.

Разом з тим, наявний ризик тиску з боку ОСОБА_7 на потерпілих і свідків, які ще не допитані судом, а одна з потерпілих є співмешканкою обвинуваченого та йому відомі її контакти, місце мешкання та інші відомості, щоб чинити на неї тиск з метою уникнення відповідальності за скоєне.

Отже, зазначені обставини підтверджують наявність ризиків, про які йдеться у клопотанні прокурора про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 .

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, спростовують апеляційні доводи обвинуваченого про відсутність підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу - тримання під вартою.

Разом з тим, в апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений ОСОБА_7 посилається на те, що досудове розслідування проведено з грубим порушенням норм кримінального процесуального законодавства, представлені стороною обвинувачення докази його винуватості є недопустимими, а також вказує, що обвинувальний акт неодноразово повертався прокурору.

Такі доводи колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, була прийнята в підготовчому судовому засіданні, тобто на стадії підготовчого провадження.

Питання щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, причетності особи до вчинення кримінального правопорушення вирішуватиметься судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження по суті.

Разом з тим, згідно із положеннями ст.374 КПК України питання щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення вирішується судом в нарадчій кімнаті при постановленні вироку у кримінальному провадженні. Наразі, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Доводи щодо неодноразових повернень обвинувального акту недоречні та не стосуються предмету розгляду даної справи, оскільки рішення про застосування запобіжного заходу та про повернення обвинувального акту є різними процесуальними рішеннями.

Прохання про надання вказівок про притягнення до кримінальної відповідальності всіх причетних до фабрикування кримінальної справи щодо нього, а також про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_10 за скоєння нею кримінального правопорушення - підпал ОСОБА_9 та вбивство ОСОБА_11 не приймаються до уваги, оскільки наразі колегією суддів перевіряється обґрунтованість продовження строків тримання під вартою та вирішення даних питань не входить до компетенції судової колегії.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 07 2019 року про задоволення клопотання прокурора та про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 09 2019 року, включно, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.

Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без змін.

Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Судді:

____________ ____________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4