Провадження № 22-ц/803/7161/19 Справа № 206/6715/18 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
16 жовтня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи тим, що ОСОБА_2 була власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0.1 га і земельної ділянки площею 0,0362 га., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно. За життя ОСОБА_2 заповіту не складала. З 05.03.2010 року і по день її смерті позивач проживав з нею однією сім'єю. Зі слів його родичів померла була його далекою родичкою, а саме двоюрідною тіткою, однак документів, які підтверджували родинні зв'язки у нього відсутні. ОСОБА_2 завжди називала його своїм племінником. У встановлений законом термін він звернувся до Восьмої ДДНК з заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса від 13.12.2016 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутнє рішення суду, яке б встановлювало факт його проживання однією сім'єю разом з померлою. Окрім нього інших спадкоємців 1-4 черг ОСОБА_2 не мала.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю з 05.03.2010р. по 31.05.2016 р . ; визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право власності на: домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А-1. загальною площею 77.1 кв.м., житловою площею 42.8 кв.м., сарай літ.-Б, сарай літ.-В, сарай літ.- Г, вбиральня літ.-Д, забор №1. колодязь літ.-К.; земельної ділянки, площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,0362 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористались.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що житловий будинок житловою площею 42,8 кв.м., сарай Б, сарай В, сарай Г, вбиральня Д, забор №1, колодязь К, який розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1379 кв.м за життя належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.10.1984 року, виданого державним нотаріусом Восьмої ДДНК Румянцевою Л.І., зареєстровано в реєстрі за №1-2503.
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 літ . А -14 має загальну площу 77,1 кв.м, житлову 42,8кв.м, допоміжну 34,3кв.м та складається: 1 - коридор площею 10,9кв.м, 2- коридор площею 5,4кв.м, 3 - житлова площею 11,7кв.м, 4 - житлова площею 12,7кв.м, 5 - житлова площею 18,4кв.м, 6 - кухня площею 11,2кв.м, 7 - котельня площею 6,8 кв.м.
Також, встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , яка була передана їй для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.12.1996 року №1827 та земельна ділянка, площею 0,0362 га, для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП НОМЕР_2 , виданий на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.12.1996 року №1827.
Встановлено, що у травні ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у віці 84 років померла, про що 14 червня 2016 року складено відповідний актовий запис № 750, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 14 червня 2016 року.
У відповідності до копії паспорта серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований в АДРЕСА_2 з 19.07.2011 року. 26 квітня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно копії спадкової справи, наданої Восьмою ДДНК, після смерті ОСОБА_2 , яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено, що 22 червня 2016 року з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 , заповіти/спадкові договори відсутні, спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину відсутні, 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, постановою від 13 грудня 2016 року державним нотаріусом Восьмої ДДНК відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після померлої у ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 не надав рішення суду, що набрало законної сили про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Судом встановлено, що відповідно до характеристики з місця роботи від 16.08.2018р. ОСОБА_1 поступив на завод ПАТ «Інтерпайп НТЗ» у липні 2011 році у якості електромонтера по ремонту та обслуговуванню електрообладнання ділянки горячого прокату ТПЦ-3, ЦРЕО. З моменту роботи на заводі проживає у АДРЕСА_1 .
08 жовтня 2018 року мешканцями буд. АДРЕСА_3 , засвідченого головою квартального комітету № 17, складено акт про те, що за адресою АДРЕСА_1 проживали спільно, вели спільне господарство, спільний бюджет та спільно сплачували комунальні послуги з 05.03.2010 року по 31.05.2016р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після смерті останньої ОСОБА_1 продовжує жити за даною адресою разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З акту звірки № 2/7312109 від 29.11.2010р., складеного ДМЕМ за адресою АДРЕСА_1 , підписаного споживачем ОСОБА_2 , також від руки дописано прізвище ОСОБА_6 і стоїть його підпис.
Відповідно до заявки на доставку та чеків по АДРЕСА_1 дописана від руки) 10.01.2015 року була доставлена пральна машина.
З акту № 794 від 28 листопада 2011 року складеного головним інженером ТОВ «Інститут нових технологій і матеріалів» у будинку АДРЕСА_1 установлений газовий котел, димові та вентиляційні канали відповідають технічним умовам.
На підтвердження сумісної сплати за комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 позивачем надано копії квитанцій за деякий період 2012р.-2015р., платником у яких зазначено ОСОБА_2
Встановлено, що ОСОБА_2 склала письмово посмертне розпорядження щодо свого поховання (підпис відсутній).
У відповідності до свідоцтва про поховання від 15.06.2016р. ОСОБА_1 08.06.2016 року здійснив поховання померлої ОСОБА_2 .
Також, судом встановлено, що згідно чеку та накладної від 06.06.2016р. ОСОБА_1 придбавав необхідні речі для поховання та сплачував за послуги по підготовці.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зі спадкодавцем ОСОБА_2 ,яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_1,у період з 05.03.2010 року по травень 2016 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з : житлового будинку літ. А-1, загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 42,8 кв.м., сарай літ. - Б, сарай літ. - В, сарай літ. - Г, вбиральня літ. - Д, забор № 1, колодязь літ. - К; земельну ділянку, площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку, площею 0,0362 га для ведення особистого підсобного господарства -у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла у травні ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2300 грн. 00 коп.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 3450 грн.
Згідно пояснень свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановлено, що ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_2 з 2010 року однією сім'єю. Також свідок ОСОБА_9 зазначила, що все це їй відомо зі слів її бабусі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на недоведеність позовних вимог, зокрема, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він проживав однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків, оскільки свідку ОСОБА_9 все відомо зі слів, а самі свідки є сусідами померлої, але їм не було відомо коли ОСОБА_2 померла і що в цей період позивач був відсутній.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що за змістом статі 3 СК України, він відноситься до спадкоємців четвертої черги, оскільки спільно проживав зі спадкодавцем, був пов'язаний спільним побутом, мав взаємні права та обов'язки. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки показам свідків. Не взято до уваги те, що апелянт сплачував комунальні послуги, що підтверджується наявними у нього квитанціями, придбав техніку, будівельні матеріали у будинок АДРЕСА_1 . Не надано належної оцінки твердженням позивача, що за життя ОСОБА_2 склала письмово та передала позивачу посмертне розпорядження щодо свого поховання, написаного власноруч.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Як встановлено, позивач з липня 2011 р. працює на заводі ПАТ "Інтерпайп НТЗ" та з цього часу проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя, була власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0.1 га і земельної ділянки площею 0,0362 га., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю щонайменше п'ять років, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після її смерті.
На підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, а отже відсутні передбачені статтею 1264 ЦК України підстави для визнання позивача спадкоємцем останньої четвертої черги.
Доводи апеляційної скарги про те, що обставини, на які апелянт посилається як на підставу своїх вимог, підтверджуються придбанням техніки та будівельних матеріалів в будинок АДРЕСА_1 , сплату комунальних послуг, а також наявність свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , яке видане позивачу органами РАЦС, особистим проведенням поховання є аналогічними аргументам позовної заяви позивача, які належним чином були перевірені судом першої інстанції та ним обґрунтовано відхилені з тих підстав, що вказане не є належними доказами, що підтверджують факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 протягом п'яти років до дня відкриття спадщини.
Також, судом першої інстанції дано належну оцінку показам свідків, допитаних під час розгляду справи, які не містять інформації про предмет доказування і не підтверджують спільне проживання позивача з померлою, а лише стверджують про деякі епізоди із життя ОСОБА_2
Безпідставним є посилання апелянта на письмове посмертне розпорядження ОСОБА_2 щодо свого поховання (а.с. 79), оскільки, як вірно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, вказаний документ не містить підпису померлої, у зв'язку з чим неможливо встановити той факт, що саме ОСОБА_2 склала це розпорядження.
А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 травня 2019року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова