Справа № 552/3637/19 Номер провадження 22-ц/814/2615/19Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
22 жовтня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Панченка О.О.,
суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2019 року, ухваленого у складі головуючого судді Яковенко Н.Л., із складанням повного тексту судового рішення того ж дня,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання права власності на нерухоме майно, третя особа -Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області департаменту Державної архітектурної будівельної інспекції України, -
У червні 2019 року ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання права власності на нерухоме майно.
Позов мотивовано тим, що рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 23 жовтня 2014 року йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаража.
Рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 29 лютого 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 та надано у власність позивачу вказану земельну ділянку площею 29 кв.м. для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 5310136400:09:005:0282. Скориставшись своїм правом, позивач в 2018 році побудував гараж. З метою оформлення права власності на вказане нерухоме майно, він звернувся до Київської районної в м. Полтаві ради, проте рада повідомила про відсутність таких повноважень.
На підставі викладеного, просив визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж № НОМЕР_1 загальною площею 22 кв.м., який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5310136400:09:005:0282, площею 0,0029 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, що розташована за адресою АДРЕСА_3 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання права власності на нерухоме майно, відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних доказів про те, що у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань виконання будівельних робіт та прийняття гаража до експлуатації, відмова компетентного органу відсутня.
З вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_2 , в інтересах якого апеляційну скаргу подав його представник - адвокат Балабанов Г.Л. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки на якій було самочинно збудовано гараж, він звертався до компетентного державного органу з заявою про прийняття в експлуатацію самочинно збудованого гаража, але йому було відмовлено. Вказує, що матеріали справи містять докази, що самочинно збудований гараж не має істотних порушень будівельних норм і правил. Зазначає, що позивачем було надано всі необхідні докази для визнання за позивачем, в судовому порядку, права власності на самочинно збудований гараж. Апелянт просить врахувати, що позивач позбавлений можливості здати самостійно збудований гараж № НОМЕР_1 в експлуатацію у позасудовому порядку.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 23 жовтня 2014 року погоджено місце розташування земельної ділянки № НОМЕР_1 відповідно до графічних матеріалів та надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_3 орієнтовною площею 30 кв.м. для будівництва індивідуального гаража
Рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 29 лютого 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_3 НОМЕР_1 , та надано у власність ОСОБА_4 , земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_1 площею 29 кв.м. для будівництва індивідуального гаража (кадастровий номер 5310136400:09:005:0282).
Також, встановлено, що в 2018 році по АДРЕСА_3 на території земельної ділянки з кадастровим номером 5310136400:09:005:0282 здійснено будівництво гаража загальною площею 22 кв.м., (а.с. 9-13).
З матеріалв справи вбачається, що Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 06 березня 2019 року виготовило технічний паспорт на вказаний гараж, інвентаризаційна справа №36403, з відміткою «на збудовану будівлю гараж літ. «Б-1» не надано документи, що дають право на виконання будівельних робіт або засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів». (а. с.9-13).
За результатами технічного обстеження гаража № НОМЕР_2 , проведеного експертом ОСОБА_5 , встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації об'єкта обстеження. (а.с. 23-35)
Так, позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, щодо прийняття в експлуатацію об'єкта гаража, збудованого без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, на що 16 червня 2019 року отримав інформаційний лист, щодо порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що самочинно збудований гараж, в експлуатацію не приймався, доказів того, що гараж є таким, що завершений будівництвом та підлягає прийняттю до експлуатації, позивачем не надано, крім того відсутні докази, що будівництво було здійснене саме позивачем, а не іншою особою. Доказів про те, що позивач у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань виконання будівельних робіт та прийняття гаража до експлуатації, матеріали справи не містять. Відмова компетентного органу також відсутня, а лист Департаменту ДАБІ у Полтавській області від 12 червня 2019 року № 1016-1.20/2/140 лише містить роз'яснення норм чинного законодавства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом не враховано, що суд, здійснюючи правосуддя, не може перебирати на себе повноваження органу, до компетенції якого віднесено прийняття відповідного рішення та складення відповідного документа.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу (ч.4 ст.375 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
З диспозиції норми ч. 1 ст. 376 ЦК України випливає, що за наявності недотримання забудовником хоча б одного припису, який міститься в ній, будівництво вважається самочинним.
Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила (або здійснює) самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що законодавець в частині п'ятій цієї статті закріпив право особи, яка здійснила самочинне будівництво, звернутись до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване на власній земельній ділянці нерухоме майно, при умові, що воно є завершеним і цим будівництвом не порушено права інших осіб.
Загальною вимогою і підставою для можливого «узаконення» самочинного будівництва в судовому порядку залишається виконання особою приписів, встановлених ч.1 ст.376 ЦК України, тобто отримання належних дозволів та висновків в адміністративному порядку на відповідність здійсненого будівництва державним будівельним, санітарним та іншим нормам, як це вимагається для прийняття будівництва в експлуатацію.
Постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №461 «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» визначений механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (надалі - Порядок №461).
Пунктом 10 вказаного Порядку №461 передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта. Технічне обстеження проводиться суб'єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України «Про архітектурну діяльність» одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).
На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об'єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об'єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об'єкта та складає звіт про проведення технічного обстеження за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.
У пункті 14 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу. (ч. 3 ст. 375 ЦК).
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що збудований гараж, в експлуатацію не приймався. Позивач не надав до суду доказів того, що питання щодо відповідності виконання будівельних робіт з будівництва гаража, були предметом розгляду компетентного державного органу.
Висновок суду про те, що лист Департаменту ДАБІ у Полтавській області від 12 червня 2019 року № 1016-1.20/2/140 (а.с. 36) не є відмовою компетентного органу, а містить лише роз'яснення норм чинного законодавства є вірним.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України)
Разом з тим, до участі у справі не була залучена Державна архітектурно-будівельна інспекція України до повноважень якої входить прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості, а залучений до участі у справі Департамент Державної архітектуро-будівельної інспекції у Полтавській області у якості третьої особи, який не являється юридичною особою, а тому відповідно до ст. ст. 46, 47 ЦПК України не має цивільної процесуальної дієздатності та правоздатності.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідна відмова компетентного органу, може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, понесені апелянтом судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2019 року, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2019 року.
Головуючий суддя : О.О. Панченко
Судді: Т.В. Одринська
В.П. Пікуль