Провадження № 22-ц/803/7148/19 Справа № 205/5971/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
16 жовтня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 травня 2019 року про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
ОСОБА_1 15.05.2019 року звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа № 2/205/118/17, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 21.02.2017 року таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2017 року стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі ј частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 04.08.2016 року. Проте протягом понад одного року син фактично мешкає з ОСОБА_1 , а мати дитини ОСОБА_2 будь-якої участі в утриманні дитини не приймає.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 травня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню- відмовлено.
Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що протягом понад одного останнього року його син мешкає разом із ним та знаходиться на виключно його утриманні, а матір дитини, ОСОБА_2 , будь-якої участі в утриманні сина не приймає. У зв'язку з чим апелянт вважає, що його обов'язок по сплаті аліментів на користь матері дитини відсутній повністю, згідно ч. 2 ст. 432 ЦПК України.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористались.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду - залишенню без змін, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття ОСОБА_3 , починаючи стягнення з 04 серпня 2016 року.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для цього відсутні, оскільки будь-яких помилок при видачі зазначеного виконавчого листа не було допущено, ОСОБА_1 не звільнений від обов'язку утримувати дитину відповідно до ст. 188 СК України та право на аліменти щодо нього згідно ст. 190 СК України не припинено. А тому, суд дійшов висновку, що обставини, зазначені заявником, не можна вважати підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у розумінні ч. 2 ст. 432 ЦПК України.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Так, підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, визначені у частині 2 статті 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, словосполучення «або з інших причин» стосується словосполучення «якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням» та не надає розширеного тлумачення підстав, за наявності яких суд може визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяють на дві групи: 1) матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання); 2) процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви, оскільки заявником як в суді першої інстанції так і апеляційній інстанції не не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог та не доведено наявності правових підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа № 2/205/118/17, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 21 лютого 2017 року в розумінні положень ст. 432 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги посилання заявника ОСОБА_1 , що проживання на теперішній час його сина з ним та перебування на його утриманні не є підставою у розумінні ст. 432 ЦПК України для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки фактично не припиняє обов'язок боржника відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються виділеними матеріалами справи.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 травня 2019 року про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова