712/13378/19
2-з/712/71/19
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
22 жовтня 2019 року суддя Соснівського районного суду м. Черкаси Борєйко О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_4 ), треті особи: ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_5 ), приватний нотаріус Захарченко Анжела Іванівна (адреса: АДРЕСА_6 ), про поділ спільного сумісного майна шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частку майна,
10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Захарченко А.І, в якому просить встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відповідно до ст.74 СК України, в період з квітня 2008 року по 11 квітня 2019 року ОСОБА_6 з позивачем; визнати об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_6 та позивача 2/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року; визнати за позивачем право власності на 1/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та 1/2 медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року.
Відповідно до ч.6 ст.187 ЦПК України, у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
На виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України, Соснівським районним судом м. Черкаси направлено запити про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів.
Станом на 22 жовтня 2019 року відповіді на вищевказані запити до Соснівського суду м. Черкаси не надійшли, в зв'язку з чим провадження у справі за позовом ОСОБА_1 не відкрите.
22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення офісу, придбаного ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу від 30 листопада 2011 року, номер правочину 4767983, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року; до набрання чинності рішенням у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо відчуження приміщення офісу, придбаного ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2011 року, номер правочину 4767983, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року.
Заяву обґрунтовує тим, що в провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси знаходиться справа №712/13378/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Захарченко А.І., про поділ спільного сумісного майна, шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно.
В позовній заяві вона просить визнати факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_6 у зв'язку з тим, що колишня дружина померлого та інші спадкоємці, яким відомо про існування у неї з ОСОБА_6 сімейних відносин та про ту обставину, що спірне майно було придбане за їхні спільні кошти, звернулися до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А.І. з заявами про прийняття спадщини за законом, включивши до складу спадкового майна також і спірне майно, яке набуте нею з ОСОБА_7 за їхні спільні кошти в період проживання однією сім'єю, зокрема: приміщення офісу за адресою: АДРЕСА_7 ; медичне устаткування, придбане на підставі контракту №001 від 07 квітня 2014 року.
Таким чином, спадкоємці ОСОБА_6 не визнають її права на частину в спільному сумісному майні, придбаному за спільні кошти за час її проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю, в зв'язку з чим, відповідно до ст.4 ЦПК України, виникла необхідність звернутись з позовом для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , вона звернулася до адвоката за правовою допомогою, який склав позовну заяву та подав її до суду, але, позовну заяву було повернуто. Адвокат звернувся повторно до суду з позовною заявою, подавши її у паперовому виді, яка була прийнята судом, однак, після цього вона дізналася, що її адвокат консультує спадкоємців померлого ОСОБА_6 Через зазначені обставини, в неї з'явилися сумніви в надійності її адвоката, а тому вона вирішила звернутися до приватного юриста, який порадив їй ознайомитися з матеріалами, які подав адвокат та уважно їх перечитати. Вона ознайомилася з матеріалами позовної заяви та отримала з них копії.після ознайомлення з матеріалами справи з'ясувалось, що адвокат не надав до позову жодних доказів її спільного проживання з ОСОБА_6 та вказав у тексті позову обставини, яких ніколи не існувало. Через це вона була вимушена звернутися до суду з заявою про залишення позову без розгляду та після вступу відповідної ухвали в силу, скласти нову позовну заяву і додати до неї всі необхідні документи. В судове засідання, в якому розглядалася її заява про залишення позову без розгляду прийшов її адвокат, але вже якості представника позивача, тобто адвокат явно порушив правила адвокатської етики. Крім того, було втрачено багато часу, а після смерті ОСОБА_6 була відкрита спадщина і до отримання спадкоємцями померлого права власності на набуте нею та ОСОБА_6 майно залишилося 2 доби, прийом до нотаріуса Захарченко А.І. для отримання свідоцтва про право на спадщину призначений на 11 жовтня 2019 року.
Таким чином, існує реальна загроза неможливості виконання рішення суду за її позовом, в зв'язку з відчуженням спірного майна відповідачами у разі набуття ними права власності на 2/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та медичне устаткування, придбане за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року, в зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною заявою.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї письмові докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, приходить до наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п.п.1, 2, 4 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.6 ст. 13 «Обов'язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 766/18228/17 , Провадження № 61-16044св18 зазначено:
«Як свідчить тлумачення статей 149, 150 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За змістом частини другої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами».
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, відповідно до ст.74 СК України, в період з квітня 2008 року по 11 квітня 2019 року ОСОБА_6 та позивача; визнати об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_6 та позивача 2/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року; визнати за позивачем право власності на 1/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та 1/2 медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І.К., ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 купили приміщення офісу, а саме: приміщення першого поверху з №1 по АДРЕСА_8 у відповідних частках: ОСОБА_6 купив 2/3 частки, а ОСОБА_5 купила 1/3 частку приміщення офісу.
Згідно витягу з Державного реєстру правочинів №10718265 від 30 листопада 2011 року, вищевказаний договір купівлі - продажу зареєстрований в реєстрі за № 4767983.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №170750640 від 18 червня 2019 року, власниками офісу загальною площею 109,6 кв.м. в будинку АДРЕСА_7 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Як вбачається з заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на приміщення офісу, придбаного ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу від 30 листопада 2011 року, номер правочину 4767983, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .
Таким чином, фактично ОСОБА_1 просить суд накласти арешт на 1/3 частини вказаного приміщення, яка на праві власності належить ОСОБА_5 та ще на 1/3 частину, право власності на яку не просить визнати у своїй позовній заяві.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України.
Згідно ст. 41 Конституції України, держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вказані положення конкретизовані у практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, застосовуються судами як джерело права.
Так, у рішенні по справі «Україна-Тюмень» проти України» (Заява № 22603/02) від 22 листопада 2007 року ЄСПЛ дійшов висновку, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства. (див. рішення у справах «Амюр проти Франції» (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; «ОСОБА_6 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43, ECHR 2001-II).
ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснене з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі «Прессос Компанія Навієра та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, параграф 38).
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені заявником ОСОБА_1 вимоги щодо забезпечення позову в частині накладення арешту на приміщення офісу, придбаного ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу від 30 листопада 2011 року, номер правочину 4767983, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , є не співмірними вимогам, які заявлені нею у позовній заяві у частині визнання за нею права власності на 1/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та обмежують права ОСОБА_5 як безспірного власника 1/3 частини вказаного приміщення, а також спадкоємців померлого ОСОБА_6 , на спадкування ними безспірної 1/3 частини вказаного приміщення.
Крім того, відповідно до контракту №001 від 07 квітня 2014 року, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 придбав, а В&M ОСОБА_9 e.K. продало устаткування, зазначене у Додатку 1 до цього контракту.
Як вбачається з додатку 1 до контракту №001 від 07 квітня 2014 року, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 придбав ультразвукову діагностичну систему з комплектуючими.
Заявник ОСОБА_1 у заяві про забезпечення доказів зазначила, що існує реальна загроза ускладнення виконання можливого рішення суду за її позовом, шляхом відчуження спірного майна відповідачами у разі набуття ними права власності на 2/3 приміщення офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та медичного устаткування за контрактом №001 від 07 квітня 2014 року.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, жодного доказу на підтвердження існування вищевказаних ризиків, як і доказів проживання заявника разом з ОСОБА_6 , заявником не надано.
Крім того, заява про забезпечення позову подана до суду 22 жовтня 2019 року, тобто після проведення 11 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Захарченко А.І. прийому спадкоємців померлого ОСОБА_6 для отримання свідоцтва про право на спадщину, як на це вказує у заяві ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявником не доведено належними та допустимим доказами, що не вжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити чи взагалі унеможливить виконання судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 149, 150, 153, 260, 261 ЦПК України ,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Борєйко