18 жовтня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1728/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просить:
- визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, викладене у листі №584/02-04 від 15.02.2019, про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано ОСОБА_1 ;
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними;
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не продовження виплати пенсії ОСОБА_1 з січня 2019 року на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити усі неотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень до фактичного виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми ОСОБА_1 до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії ОСОБА_1 довічно;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області грошові кошти в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області припинило виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є громадянкою України, по досягненні пенсійного віку їй була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до моменту виїзду за кордон. З 2000 року позивач постійно мешкає в Ізраїлі, отримала відповідні судові рішення, згідно з якими відповідач був зобов'язаний поновити їй виплату пенсії. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідач поновив позивачу виплату пенсії. Проте, 25.02.2019 листом №584/02-04 від 15.02.2019 відповідач повідомив позивача про своє рішення припинити їй виплату пенсії з січня 2019 року, на підставі закінчення строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Позивач посилається на те, що жодним нормативним актом відповідач не уповноважений перевіряти термін дії паспортів громадян України, що отримують пенсії, зокрема строки дії паспортів для виїзду за кордон, тим паче, припинити виплату довічно призначеної пенсії на підставі спливу строку дії паспорта громадянина Україні для виїзду за кордон. Перевірка терміну строку паспортів проводилась відповідачем незаконно та свідчить про заборонену ст. 24 Конституції України дискримінацію прав позивача - за ознакою, пов'язаною із її місцем проживання, в результаті якої істотно погіршений її майновий стан в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється.
Ухвалою від 22.08.2019 провадження у справі відкрито, справа розглядалась в спрощеному провадженні, без виклику сторін.
10.09.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Херсонській області (відповідач) просить відмовити в задоволенні позову, мотивуючи тим, що Управління фонду виконало рішення суду, поновило виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 14 серпня 2017 року. Відповідач зазначає, що на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 по справі № 821/326/18, зміненого рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 р., управлінням Фонду, проведено поновлення нарахування та виплата позивачу пенсії з 14.08.2017 року. При цьому, на момент виконання вказаного рішення суду паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий на ім'я ОСОБА_2 , був чинним. З 26.05.2018 року строк дії вказаного паспорту позивача закінчився, у зв'язку з чим Управлінням прийнято рішення від 13.12.2018 р. № 3043/03-04 про припинення виплати пенсії позивачеві з 01.01.2019 р.
19.09.2019 до суду надійшла від позивача відповідь на відзив, в якій вказано, що в Законі України № 1058-ІУ не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорта громадянки Україні для виїзду за кордон. Припинення виплати пенсії позивачу, що мешкає за кордоном на підставі закінчення строку дії її паспорту громадянки Україні для виїзду за кордон - це дискримінація за ознакою місця проживання, в результаті якої відповідачем істотно погіршений майновий стан позивача в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 р. 3 справі № 821/326/18, яка набрала законної сили 12.07.2018 року, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , є громадянкою України, з 1997 року перебувала на обліку в Сакському управлінні соціального захисту населення в АР Крим та одержувала пенсію за віком.
З 2005 року Управлінням припинено позивачу виплату пенсії у зв'язку з її виїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 821/326/18, зміненим постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 р., зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) виплату пенсії за віком, починаючи з 14.08.2017 року та провести її перерахунок відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказане рішення суду відповідачем виконано, виплату позивачу пенсії поновлено з 14.08.2017 року, що сторонами не заперечується.
Проте, 13.12.2018 начальником відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 3 Управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Херсонській області прийнято рішення № 3043/03-04 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон до надання діючого паспорту, про що представника позивача повідомлено листом від 15.02.2019 р. № 584/02-04.
Позивач вважає вказане рішення відповідач незаконним і дискримінаційним, а також таким, що грубо порушує її конституційне право на власність та на соціальний захист, а тому звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також статтею 46 Конституції передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок та виплата пенсії.
Згідно ч. 2 ст. 45 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Аналогічну норму містить і ст. 22 Закон України "Про пенсійне забезпечення".
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІУ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, тому питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
З 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-1У з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.
Стаття 49 Закону №1058-1У регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що виплата пенсії позивачу з січня 2019 року була припинена на підставі закінчення строку дії її паспорту громадянки Україні для виїзду за кордон.
Водночас Законом № 1058-ІУ не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорта громадянки Україні для виїзду за кордон. Ні Закон № 1058-1У, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов'язують право на одержання пенсії від наявності або відсутності у громадянина закордонного паспорту, або із закінченням строку його дії. Якщо у відповідача були обґрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або її втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.
Відповідач не заперечує також і тієї обставини, що на час подання заяви про поновлення пенсії весь необхідний пакет документів позивачем був наданий, що також підтверджується позитивним судовим рішенням, яким було зобов'язано поновити виплату пенсії позивачу з 14.08.2017 року.
Щодо тверджень відповідача про відсутність у позивача закордонного паспорту станом на день припинення виплати пенсії, то суд вважає, що даний документ є один з документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Згідно з абз. 1 п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов'язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена та поновлена виплата пенсії.
Відповідач не надав суду на день розгляду справи ніяких доказів втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.
З огляду на викладені обставини та приписи чинного законодавства суд приходить до висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав для припинення ОСОБА_1 виплати пенсії у зв'язку з закінченням строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
При цьому, суд вказує, що ч. 3 ст. 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, обрання способу захисту є виключним правом особи, що звертається за захистом своїх прав та інтересів. Праву позивача на вибір способу захисту кореспондує обов'язок доведення перед судом його належності, тобто здатності ефективно сприяти відновленню порушених прав та інтересів.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини 2 ст. 245 КАС України передбачено повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З огляду на те, що в ході розгляду справи судом встановлено порушення законних прав позивача та з метою їх відновлення суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 р. № 3043/03-04 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, викладене у листі №584/02-04 від 15.02.2019 року, то суд зазначає, що лист за своїм змістом є документом інформаційно - роз'яснювального характеру, не створює та не припиняє для осіб будь-яких прав та обов'язків, а тому не може вважатися індивідуальним актом у розумінні п. 19 ст. 4 КАС України.
Таким чином, вказана вимога позивача задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про визнання протиправними дій відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу з січня 2019 року, суд зазначає, що вказана вимога є похідною від вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення від 13.12.2018 р. № 3043/03-04 про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії, а тому також підлягає задоволенню.
При цьому, з урахуванням приписів ст. 5 та ст. 245 КАС України суд вважає, що належним способом поновлення порушеного права позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з січня 2019 року.
Щодо вимоги позивача про визнання дискримінаційними рішення та дій ГУ ПФУ в Херсонській області по припиненню виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, то суд зазначає наступне.
Поняття "дискримінації" висвітлено у статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 року № 5207-VI.
Так, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз вказаної норми законодавства дає суду підстави вважати, що перевірка адміністративним судом рішень (дій чи бездіяльності) суб'єкта владних повноважень на предмет дотримання принципу запобігання всім формам дискримінації є однією зі складових правової оцінки рішення (дії чи бездіяльності) щодо його правомірності, та у їх випадку невідповідності хоча б одній з вимог, визначених ст. 2 КАС України, у суду наявні правові підстави для визнання рішення (дій чи бездіяльності) протиправними.
Вказаний висновок суду узгоджується з приписами ст. 5 КАС України, якою передбачено, що належним способом захистом порушених прав позивача є визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, враховуючи, що КАС України не передбачено такого способу захисту порушених прав, як визнання рішень та дій дискримінаційними, тому правова оцінка вказаним доводам позивача була надана судом при перевірці правомірності спірного рішення та дій відповідача по припиненню виплати позивачу пенсії з січня 2019 року, та враховані у висновку щодо визнання їх протиправними.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не продовження виплати їх пенсії з січня 2019 року, то суд зазначає наступне.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи (фізичної, юридичної, суб'єкта владних повноважень тощо), яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов'язана була і могла вчинити, або невідвернення небезпеки, яку особа зобов'язана була і мала можливість відвернути.
Враховуючи, що у межах даних спірних правовідносин судом встановлено протиправність саме дій ГУ ПФУ в Херсонській області, які виразилися у прийнятті неправомірного рішення щодо припинення позивачу виплати пенсії, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Таким чином, позивачем помилково визначено спосіб захисту її порушених прав шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про здійснення індексації втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.
Також суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов'язання виплачувати пенсію ОСОБА_1 довічно.
Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Що стосується вимоги позивача про стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 100000 грн., то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, законодавець пов'язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.
Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі N 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі N 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі N 800/500/16, від 01.03.2018 у справі N 9901/377/18.
На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених нею внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, його прав на належне пенсійне забезпечення. Стверджує про те, що протиправні дії та бездіяльність відповідача завдали та продовжують завдавати їй значних моральних страждань та приниження її гідності, а для відновлення прав їй довелось звернутись до суду. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану здоров'я, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, а також наявності інших захворювань позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали їй моральної шкоди.
Крім того, зі змісту аргументів представника позивача про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода завдана не тільки діями по припиненню виплати пенсії, а й іншими діями відповідача, які не є предметом даних спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на встановлені у ході розгляду справи обставини та приписи чинного законодавства суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст. 139 КАС України, відповідно до частини 3 якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Матеріалами справи встановлено факт сплати позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 27052 від 15.08.2019 р.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, підлягає частковому стягненню з відповідача, у сумі 384,20 грн.
Керуючись статтями 9, 73-78, 90, 143, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місце знаходження 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 р. № 3043/03-04 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з січня 2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місце знаходження 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 384 грн. 20 коп. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.)
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Хом'якова В.В.
кат. 112010200