Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 жовтня 2019 р. № 520/9656/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, Харківська обл., місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому просить суд:
- Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харків щодо не виплати пенсії з травня 2016 р. ОСОБА_1 , ККП НОМЕР_1
- Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харків поновити нарахування та виплату пенсії з травня 2016 року та довічно ОСОБА_1 , ККГ1 НОМЕР_1
- Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць.
-3обов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст382 КАСУ.
Підставою подання вказаного позову слугувало те, що Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова з травня 2016 року припинило виплату призначеної позивачу пенсії.
Позивач зазначила, що оскаржувані дії відповідача вважає незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідачем через канцелярію суду 15.10.2019 направлений відзив на позовну заяву, в якому відповідач із вимогами поданого позову не погоджується, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що Управління діяло у межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що ОСОБА_1 отримувала пенсію включно по лютий 2016 року. Нарахування пенсії для виплати у березні 2016 року проводилось з урахуванням переданих органами праці та соціального захисту населення даних за результатами звірки з «Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб», у зв'язку з чим з 01.03.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено, стосовно даного питання Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова рішення не приймалось. Повідомив суд про те, що заборгованість з виплати пенсії відсутня, оскільки вона не нараховувалась. Зазначає, що виплата пенсії була призупинена Управлінням на законних підставах.
Ухвалою суду від 21.10.2019 року замінено первісного відповідача на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в харківській області.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, є пенсіонеркою, внутрішньо переміщеною особою.
Позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки про взяття на облік особи з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 26.05.2015 № 6343013279 за адресою АДРЕСА_2 , та отримує пенсію за віком обчислену згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач зазначає, що у травні 2016 року відповідач припинив виплату пенсії, яка є єдиним джерелом існування. З метою досудового вирішення спору позивач звернулась зі скаргою до відповідача, проте у добровільному порядку виплата пенсії їй не поновлена.
Вважаючи дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії, протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства
Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Частиною 1 статтею 49 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Проте, відповідачем доказів прийняття відповідного рішення, до матеріалів справи не надано, направлений до суду відзив на позов взагалі не містив жодних додатків.
З повідомлених відповідачем обставин судом з'ясовано, що нарахування пенсії для виплати у березні 2016 року проводилось з урахуванням переданих органами праці та соціального захисту населення даних за результатами звірки з «Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб», у зв'язку з чим з 01.03.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено, стосовно даного питання Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова рішення не приймалось.
Позиція відповідача ґрунтується на тому, що жодними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістилися із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території. Тобто, відповідач вважає, що ОСОБА_1 із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території не переміщувалась, у зв'язку із чим припинило їй нарахування та виплату пенсії.
Суд зазначає, що таких підстав для припинення виплати пенсії Законому України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або іншими законами України не передбачено.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Як встановлено під час розгляду справи, довідку про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу - не скасовано.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Відповідно статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Суд зазначає, що результати звірки з «Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб» - не є передбаченою законом безумовною підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
З повідомлених відповідачем обставин з'ясовано, що ОСОБА_1 отримувала пенсію включно по лютий 2016 року.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18.
Згідно ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Приписами до ч. 2 ст. 9 передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки суд дійшов висновку про те, що наявні протиправні дії відповідача щодо припинення виплати відповідачем пенсії саме з 01.03.2016 року.
Таким чином, для належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та з метою відновлення порушених права ОСОБА_2 , вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити виплату позивачу пенсії з 01.03.2016 року.
Стосовно вимоги допустити негайне виконання рішення суду, суд зазначає, що пунктом 1 ч. 1 ст.371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.
Щодо вимог позивача про зобов'язання встановити судовий контроль за виконанням рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655; вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харків щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 01.03.2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ - 14099344) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 01.03.2016 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ - 14099344) до Державного бюджету України (отримувач: УК Основ"ян/мХар Основ"янсь/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ):37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA788999980000034318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101, призначення платежу - "*;101; (код клієнта за ЄДРПОУ); судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Харківський окружний адміністративний суд") несплачений судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2019 року.
Суддя Бідонько А.В.