ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.10.2019Справа № 910/24368/14
За заявою Уповноваженої особи учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем"
про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії
в межах справи №910/24368/14
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" (ідентифікаційний код 24918352)
про банкрутство
Суддя Мандичев Д.В.
секретар судового засідання Судак С.С.
Представники сторін:
від позивача - Тучіна О.В.
від ТОВ "Полірем" - Тучін М.М.
від ТОВ "Полірем Київ" - не з'явилися
На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/24368/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем".
24.01.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла заява уповноваженої особи учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_1. про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав власності на технічні умови № 016 від 01.12.14 та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.10.2018 відмовлено уповноваженій особі учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_1 в задоволенні заяви про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав власності на технічні умови № 016 від 01.12.14.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 апеляційну скаргу Уповноваженої особи учасників (засновників) ТОВ "Полірем" ОСОБА_1. залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.10.2018 у справі № 910/24368/14 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 04.06.2019 касаційну скаргу Уповноваженої особи учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 910/24368/14 - скасовано. Справу № 910/24368/14 в частині розгляду заяви Уповноваженої особи учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_1 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/24368/14 було визначено суддю Мандичева Д.В.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.07.2019 прийнято справу до свого провадження, визначено здійснювати розгляд заяви в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.08.2019.
13.08.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальінстю "Полірем" Беніцької В.І. та клопотання про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Андіж Трейд".
14.08.2019 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Андіж Трейд" про відкладення підготовчого засідання мотивоване тим, що відповідач-1 не отримав ухвали суду про призначення справи до розгляду у зв'язку зі зміною його місцезнаходження.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.08.2019 задоволено частково клопотання позивача про витребування доказів у арбітражного керуючого Беніцької В.І. та відкладено розгляд справи на 04.09.2019.
28.08.2019 до суду надійшли письмові пояснення арбітражного керуючого Беніцької В.І., в яких вона зазначає, що в неї відсутні документи, які витребовувалися судом, а тому виконати вимоги ухвали суду від 04.09.2019 розпорядник майна не має можливості.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.09.2019 задоволено клопотання позивача про витребування доказів у ТОВ "Полірем Київ" та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 16.09.2019.
У судове засідання, призначене на 16.09.2019, з'явилися представники позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем".
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" (правонаступник Товариство з обмеженою відповідальністю "Андіж Трейд") у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце його проведення був повідомлений належним чином.
У підготовчому засіданні 16.09.2019 судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
За наслідками судового засідання 16.09.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.10.2019.
У призначене судове засідання з'явився представник заявника та надав пояснення по суті заявленого позову, який просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача 2 під час судового засідання 16.10.2019 надав пояснення по суті спору, відповідно до яких визнав позовні вимоги від ТОВ «Полірем».
Відповідач 1 не направив свого представника для участі в судовому засіданні 16.10.2019, про дату, час та місце проведення судовому засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
У судовому засіданні 16.10.2019 відповідно до приписів ст. 233 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полірем», в особі директора Сиволоцького Олександра Миколайовича, який діє на підставі Статуту, як Автором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полірем Київ», в особі головного бухгалтера Роман Дар'ї Сергіївни, що діє на підставі довіреності № 01/12-1 від 01.12.2014, як Правонаступником, був укладений договір № 016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови (далі - договір).
Відповідно до цього договору Автор передає Правонаступнику виключні майнові права власності на технічні умови (далі - права), а Правонаступник набуває у повному складі ці права відповідно до закону та визначених цим договором умовах (пункт 1.1 договору).
Згідно пункту 2.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, Автор передає Правонаступнику права та оригінали матеріального носія. Передача оригінального матеріального носія оформлюється актом приймання-передачі, який є додатком до цього договору та підписується разом з договором.
З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2014 сторонами договору був складений, підписаний та скріплений печатками обох сторін акт приймання-передачі оригіналів матеріального носія технічних умов.
Вважаючи укладений договір недійсним, уповноважена особа учасників (засновників) ТОВ "Полірем" ОСОБА_1 . звернувся до суду із даним позовом.
Недійсність спірного договору позивач обґрунтовує тим, що він є таким, який вчинений директором ТОВ «Полірем» Сиволоцьким Олександром Миколайовичем із перевищенням його повноважень, всупереч приписів Статуту ТОВ «Полірем», а саме пункту 20.15.
У свою чергу, ТОВ «Полірем Київ», у своєму відзиві, заперечуючи проти заявленого позову зазначає, що вказаний спір є корпоративним, а тому ОСОБА_1 не наділений правом звертатись до суду із позовом про захист інтересів всього товариства. Крім того, відповідач 1 зазначає, що позивачем не доведено порушення його корпоративних прав внаслідок укладення договору, у той час як ТОВ «Полірем» здійснив дії в порядку статті 241 Цивільного кодексу України, щодо подальшого схвалення правочину.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Статтею 41 Конституції України унормовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини 6 статті 55 Конституція України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 заява №311107/96, пункт 54).
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статті 203 ЦК України, відповідно до якої: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція міститься у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частин 1 та 3 статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом; право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
До майнових прав інтелектуальної власності згідно із статтею 424 ЦК України належать право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
За приписами частини 1 статті 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Нормами статей 1113, 1114 ЦК України передбачено, що за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Договір про передання виключних майнових прав не підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Керуючись викладеним вище, проаналізувавши умови укладеного договору, суд дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою спірний правочин є договором відчуження майнових прав на технічні умови.
У преамбулі спірного договору зазначено, що він з боку позивача укладений в особі директора в особі директора Сиволоцького Олександра Миколайовича, який діє на підставі Статуту.
Згідно з частиною 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Позивач, як на підставу укладення спірного договору директором Сиволоцьким Олександром Миколайовичем із перевищенням повноважень посилається на недотримання пункту 20.15 Статуту.
Так, пунктом 20.15 Статуту ТОВ «Полірем» (у редакції чинній на момент укладення договору) передбачено, що до виключної компетенції Загальних зборів відноситься попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачу в заставу основних фондів Товариства в заставу, як забезпечення власних зобов'язань Товариства та і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів.
Як встановлено судом вище, предметом укладеного договору є відчуження ТОВ «Полірем» на користь ТОВ «Полірем Київ» майнових прав власності на технічні умови та передача оригіналів матеріальних носіїв.
Матеріали справи не містять доказів того, що Загальними зборами ТОВ «Полірем» було прийнято рішення, оформлене протоколом, або у інший спосіб щодо попереднього затвердження спірного договору про передання виключних майнових прав на технічні умови. Отже, на момент укладання спірного правочину - 01.12.2014 директор Сиволоцький Олександр Миколайович , без попереднього затвердження договору Загальними зборами ТОВ «Полірем», діяв із перевищенням повноважень.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті для цілей бухгалтерського обліку включаються до нематеріальних активів. Водночас, нематеріальні активи є складовою основних фондів товариства.
Суд критично оцінює доводи ТОВ «Полірем Київ» про те, що для відчуження спірних майнових прав на технічні умови не потрібне попереднє затвердження Загальними зборами, оскільки нематеріальні активи не належать до основних засобів товариства з огляду на те, що основний фонд товариства та основні засоби не є тотожними поняттями.
Так, згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, основними засобами є матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Водночас, під поняттям «основний фонд» слід розуміти статутний фонд товариства, який формується у тому числі із нематеріальних активів.
Крім того, припис абзацу 1 частини 3 статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Як судом встановлено вище, з боку ТОВ «Полірем Київ» спірний договір укладений в особі головного бухгалтера Роман Дар'ї Сергіївни, що діє на підставі довіреності № 01/12-1 від 01.12.2014. Однак, із наявної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 01.12.2014 директором ТОВ «Полірем Київ» (ідентифікаційний код юридичної особи 39456372) директором вказаної юридичної особи є Сиволоцький Олександр Миколайович , тобто одна й та сама особа, яка була директором ТОВ «Полірем» станом на 01.12.2014. Такі обставини, дають суду дійти висновку про те, що відповідач 1 був обізнаний у повному обсязі про наявність обмежень у директора ТОВ «Полірем» на вчинення спірного правочину.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 -233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини 1 статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення оплати, прийняття робіт).
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Посилаючись на приписи вказаної вище статті, ТОВ «Полірем Київ» стверджує про подальше схвалення ТОВ «Полірем» спірного договору, що також підтверджується звітом ТОВ «Полірем Київ» про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № АО-0000024 від 31.12.2014, квитанцією до прибуткового касового ордера № 30 від 31.12.2014 (складеного та підписаного Силовоцьким М. від імені ТОВ «Полірем Київ») та видатковою накладною № РН-016 від 01.12.2014, підписаною та скріпленою печаткою обох сторін.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись приписами вказаної статті Господарського процесуального кодексу, суд дійшов висновку про те, що надані ТОВ «Полірем Київ» докази до суду не є належними доказами на підтвердження факту подальшого схвалення правочину. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що умовами пункту 3.3 спірного договору сторони погодили, що Правонаступник (ТОВ «Полірем Київ») перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок Автора (ТОВ «Полірем») у повному обсязі протягом 1 року з моменту підписання договору до 01.12.2015. Таким чином, сторонами був передбачений безготівковий розрахунок за передання майнових прав на технічні умови.
Вказане також підтверджується видатковою накладною № РН-016 від 01.12.2014, в якій в графі «умови продажу» значиться «безготівковий розрахунок». Отже надана до суду квитанція до прибуткового касового ордера № 30 від 31.12.2014 не є належним доказом підтвердження безготівкового розрахунку між сторонами. Належних доказів перерахування 1 000,00 грн (договірної вартості майнових прав) матеріали справи не містять, так само як і не містять доказів щодо внесення змін до договору щодо порядку розрахунків між сторонами.
Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб'єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов'язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України).
Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (підпункт 5.4. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005).
Беручи до уваги викладене вище, враховуючи, що позивачем належними та допустимим доказами доведено відсутність попереднього затвердження Загальними зборами спірного договору, яке є обов'язковим у межах даних правовідносинах, а також доведено обізнаність ТОВ «Полірем Київ» про наявність обмеження у директора ТОВ «Полірем» на укладення спірного договору, а також враховуючи той факт, що відповідачем 1 у межах розгляду справи не спростовані встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те що договір № 016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови укладений директором ТОВ «Полірем» Сиволоцьким Олександром Миколайовичем із перевищенням його повноважень та поза волевиявленням юридичної особи - ТОВ «Полірем». Вказане свідчить про наявність підстав визнання договору № 016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови недійсним на підставі статті 203 ЦК України, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Враховуючи викладене, суд відзначає, що обраний Уповноваженою особою учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав через заявлення позову про визнання недійсним договору, укладеного ТОВ «Полірем» в даному випадку є ефективним, у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки спрямований на захист інтересів ТОВ «Полірем», учасником якого є позивач.
Водночас, спір у межах даної господарської справи не є корпоративним спором. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у межах даної справи досліджувались обставини щодо наявності дефектів елементів договору № 016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови, а саме дефекту (незаконності) змісту правочину; дефекту (недотримання) форми; дефекту суб'єктного складу та дефекту волі - невідповідність волі та волевиявлення. У той час, як корпоративним спорами є спори між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин".
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Разом з тим, згідно частин 1-3 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Оскільки судом встановлено наявність підстав визнання спірного договору № 016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови недійсним, тому суд вбачає за необхідне застосувати приписи статті 216 Цивільного кодексу України та зобов'язати Державне підприємство «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» здійснити перереєстрацію технічних умов.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявників.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 232,234,235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Заяву Уповноваженої особи учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем» ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав власності на технічні умови № 016 від 01.12.14 та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати недійсним Договір № 016 від 01.12.2014 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови: суміші сухі будівельні «Полірем» ТУ У В.2.7-26.6-24918352-003-2004, які зареєстровані Державним підприємством «Укрметртестстандарт» 29.09.2004 р. за № 081/029319/01 та Змінами № 1 до Технічних умов на суміші сухі будівельні «Полірем» ТУ У В.2.7-26.6-24918352-003-2004, зареєстровані ДП «Укрметртестстандарт» 13.08.2010 р. за № 082/029319/01 на власника Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем».
3.Зобов'язати Державне підприємство «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів», що знаходиться за адресою: 03143, м.Київ, вул.Метрологічна, 4 здійснити перереєстрацію технічних умов: суміші сухі будівельні «Полірем» ТУ У В.2.7-26.6-24918352-003-2004, які зареєстровані ДП "Укрметртестстандарт" 29.09.2004 р. за № 081/029319/01, та Змін № 1 до Технічних умов на суміші сухі будівельні «Полірем» ТУ У В.2.7-26.6-24918352-003-2004, зареєстровані ДП «Укрметртестстандарт» 13.08.2010 р. за № 082/029319/01 на власника Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем».
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем Київ» (02660, м. Київ, вул. Віскозна,3, ідентифікаційний номер 39456372) судовий збір у розмірі 3 200 (три тисячі двісті)грн., 00коп.
5. Видати наказ.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.
Повний текст ухвали складено 22.10.2019р.
Суддя Д.В. Мандичев