вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" вересня 2019 р. м. Київ Справа№ 925/1176/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Браславець Ю.Ю.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.09.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2019 (повний текст складено 26.03.2018)
у справі №925/1176/18 (суддя Васянович А.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго"
про стягнення 38 788 109,58 грн.
В судовому засіданні 26.09.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" про стягнення 38 788 109,58 грн., з яких: 22 057 226,42 грн. боргу, 5 757 095,08 грн. пені, 1 723 530,96 грн. 3% річних та 9 250 257,12 грн. інфляційних втрат.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №3298/15-БО-36 від 26 грудня 2014.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.03.2019 у справі №925/1176/18 в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що станом на момент розгляду справи по суті заборгованість відповідача реструктуризовано, в той же час ч. 3 ст. 5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії» не ставиться у залежність не нарахування неустойки, інфляційних втрат, річних на реструктуризовану заборгованість від будь-яких інших умов. Виключенням є повне або часткове нездійснення платежів саме за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач 18.04.2019 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального (Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії», ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 631, 654 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 216, 217 ГК України) та процесуального (ст.ст. 7, 38, 86 ГПК України) права.
Апелянт зазначає, що підписавши в силу вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії» договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природній газ №89/1/1730-РЗ від 14.01.2019, сторони фактично тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків суми основного боргу у розмірі 22 057 226, 42 грн. за використаний природній газ, який набрав чинності 14.01.2019.
На думку апелянта, суд безпідставно відмовив позивачу у стягненні 5 757 095, 08 грн. пені, 1 723 530, 96 грн. 3 % річних, 9 250 257, 12 грн. інфляційних втрат за порушення строків оплати поставленого позивачем відповідачу газу за договором купівлі - продажу природного газу №3298/15-БО-36 від 26.12.2014, заявлених позивачем у позові та розрахованих станом на 01.02.2018.
Апелянт вказує, що висновок суду про відсутність підстав для нарахування позивачем пені, відсотків та інфляційних з огляду на положення договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природній газ №89/1/1730-РЗ від 14.01.2019 та приписи норм ст. 5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії» є неправомірними, оскільки заборгованість за спірним договором купівлі - продажу природного газу набула статусу реструктуризованої лише 14.01.2019, тобто з дати набрання чинності укладеним сторонами договором про таку реструктуризацію. В той час, як предметом позовних вимог, що розглядаються, є стягнення нарахувань, здійснених позивачем станом на 01.02.2018, тобто на заборгованість до моменту її реструктуризації.
Скаржник зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з укладенням договору, який не поширює свою дію на правовідносини до його укладення і не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Наголошує, що відповідач неналежним чином виконав визначені договором свої, майново - господарські зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого природного газу, чим порушив умови укладеного із позивачем договору купівлі - продажу природного газу №3298/15-БО-36 від 26.12.2014.
На переконання позивача, приписи Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які існували до укладення договору реструктуризації суми основного боргу, оскільки кредиторська заборгованість за використаний природній газ не була погашена станом на 30.11.2016, договір реструктуризації не поширює свою дію на правовідносини за договором №3298/15-БО-36 від 26.12.2014, заявлені до стягнення суми є санкціями за прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаним договором та розраховані станом на 01.02.2018, отже позовні вимоги в цій частині є правомірними.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі з підстав їх необґрунтованості, просить їх відхилити.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 14.05.2019 передано на розгляд судді Північного апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі №925/1176/1817 поновлено позивачу строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, матеріали справи №925/1176/18 надіслано до Господарського суду Черкаської області для розгляду заяви відповідача про прийняття додаткового рішення у строк до 03.06.2019.
12.06.2019 матеріали справи №925/1176/18 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 розгляд апеляційної скарги призначено на 18.07.2019.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у справі оголошувались перерви, розгляду справи відкладався, останній раз на 26.09.2019.
Явка представників сторін
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2019 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
26 грудня 2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №3298/15-БО-36.
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 по 31 грудня 2015 газ обсягом до 4691 тис. куб.м.
До умов вищевказаного договору сторонами вносилися зміни, зокрема, щодо ціни на газ, про що свідчать додаткові угоди №1 від 17 лютого 2015, №2 від 11 березня 2015, №3 від 15 квітня 2015, №4 від 25 травня 2015, №5/4 від 09 червня 2015, №6 від 27 липня 2015, №8 від 21 жовтня 2015, №9 від 22 жовтня 2015 та №11 від 25 листопада 2015.
Позивач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу виконав повністю та поставив відповідачу у січні-квітні, жовтні-грудні 2015 природний газ на загальну суму 22 057 226,42 грн., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу та не заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Оскільки зобов'язання з оплати природного газу відповідач у встановлений договором строк не виконав, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано Уманському комунальному підприємству "Уманьтеплокомуненерго" пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 14 січня 2019 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (кредитор) та Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ №89/1/1730-РЗ, відповідно до умов якого кредитор та боржник домовилися про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожитий природний газ, використаний боржником для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла у боржника перед кредитором станом на 01 липня 2016 та не погашена до 31 грудня 2016 згідно з договором купівлі-продажу (постачання) природного газу від 26 грудня 2014 №3298/15-БО-36, шляхом розстрочення на 60 календарних місяців без відстрочення її погашення (п.1. договору).
Згідно п.2. договору до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з договором, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань в обсязі 0 (нуль) грн. 00 коп., нарахованих на заборгованість, у тому числі 0 (нуль) грн. 00 коп., підтверджені судовим рішенням.
Пунктом 3 договору про реструктуризацію визначено, що сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до пунктів 1 і 2 вказаного договору, становить 22 057 226,42 грн., що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків, який в обов'язковому порядку додається до договору та є його невід'ємною частиною.
В п. 8 договору сторони погодили, що укладений договір про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожитий природний газ не припиняє зобов'язання боржника (не є новацією) за договором від 26 грудня 2014 №3298/15-БО-36.
Як зазначалося вище, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 38 788 109,58 грн., а саме: 22 057 226,42 грн. боргу, 5 757 095,08 грн. пені, 1 723 530,96 грн. 3% річних та 9 250 257,12 грн. інфляційних втрат за порушення строків оплати відповідачем вартості природного газу, поставленого в період з січня-квітня, жовтня-грудня 2015 за договором купівлі-продажу природного газу №3298/15-БО-36 від 26 грудня 2014.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
30 листопада 2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії" (далі-Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно до статті 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 5 Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016.
Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).
Для підприємств, що не належать до комунального сектору економіки, фінансові та/або інші гарантії на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету) надає державний орган, підприємство, установа, організація, до сфери управління якого (якої) належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, або будь-який вид забезпечення, передбачений законодавством України, на виконання договору реструктуризації надається суб'єктом господарювання, заборгованість якого підлягає реструктуризації, на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).
З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2019 між Уманською міською радою (гарант), Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (бенефіціар) та Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" (принципал) було укладено договір про надання місцевої гарантії №89/1/1730-МГ, згідно умов п. 1.1. якого гарант гарантує (надає гарантію) перед бенефіціаром належне виконання принципалом умов договору про реструктуризацію заборгованості за спожити природний газ №89/1/1730-РЗ від 14 січня 2019.
Таким чином, підписавши в силу вимог Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії" договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ від 14 січня 2019 №89/1/1730-РЗ, сторони фактично тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків між ними.
Станом на момент розгляду справи по суті заборгованість відповідача реструктуризовано, в той же час ч. 3 ст. 5 Закону не ставиться у залежність не нарахування неустойки, інфляційних втрат, річних на реструктуризовану заборгованість від будь-яких інших умов. Виключенням є повне або часткове нездійснення платежів саме за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону.
На час розгляду справи по суті та ухвалення судом рішення договір про реструктуризацію укладений між сторонами та породжує правові наслідки.
Доказів порушень виконання відповідачем умов договору про реструктуризацію в частині здійснення платежів позивачем суду не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про безпідставне заявлення позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення строків оплати поставленого позивачем відповідачу газу за договором купівлі-продажу природного газу №3298/15-БО-36 від 26 грудня 2014.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 у справі №914/51/18.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
Доводи апеляційної скарги протирічать положенням Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання за спожиті енергоносії".
Відповідно до статті 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно з частинами 1 - 4 ст. 5 Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016.
Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).
Так, в силу дії зазначеного Закону, 14.01.2019 між НАК «Нафтогаз України» (кредитор) та УКП «Уманьтеплокомуненерго» (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ №89/1/1730-РЗ, відповідно до умов якого кредитор та боржник домовилися про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожитий природний газ, використаний боржником для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла у боржника перед кредитором станом на 01.07.2016 та не погашена до 31 грудня 2016 згідно з договором купівлі-продажу (постачання) природного газу від 26 грудня 2014 №3298/15-БО-36, шляхом розстрочення на 60 календарних місяців без відстрочення її погашення (п.1. договору).
Посилання представника позивача в судових засіданнях на постанову Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Надана представником позивача постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 стосується перегляду рішень першої та апеляційної інстанції на предмет їх відповідності нормам матеріального права, зокрема, ст. 625 ЦК України.
В той же час, правовідносини, що становлять предмет даної справи склалися виключно на підставі Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості» теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та в силу договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ від 14.01.2019 № 89/1/1730-РЗ, укладеного між НАК «Нафтогаз України» (кредитор) та УКП «Уманьтеплокомуненерго» (боржник).
Таким чином, підписавши в силу вимог вказаного Закону України Договір про реструктуризацію, Сторони фактично змінили порядок і строки проведення розрахунків між ними.
Крім того, приписи ч. 3 ст. 5 Закону України є нормою прямої дії та відповідно до якої умова щодо не нарахування неустойки, інфляційних втрат, річних на реструктуризовану заборгованість не ставиться в залежність від будь-яких інших умов. Виключенням є повне або часткове нездійснення платежів саме за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеного відповідно до Закону.
В свою чергу, всі платежі сплачуються УКП «Уманьтеплокомуненерго» своєчасно, жодних порушень не відбувається, претензій стосовно графіку погашення заборгованості від позивача не надходило.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2019 у справі №925/1176/18.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2019 у справі №925/1176/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 25.03.2019 у справі №925/1176/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №925/1176/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 22.10.2019.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко