Провадження № 22-ц/803/7633/19 Справа № 177/2250/18 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
21 жовтня 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року, яке постановлено суддею Суботіною С.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 05 червня 2019 року, -
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14.04.2000 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України та призначено відповідне покарання. Крім того, на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відповідача стягнуто 8000 грн. З моменту набрання вироком законної сили до 05.10.2018 року відповідач судове рішення не виконував, стягнуту вироком моральну шкоду у визначеному розмірі не сплатив.
У подальшому, в порядку виконання вироку суду в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 8000 грн, відповідачем сплачено вказану грошову суму, яку державним виконавцем перераховано на вказаний позивачем рахунок.
Оскільки відповідач упродовж тривалого часу не виконував покладені на нього вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14.04.2000 року зобов'язання, на даний час сума призначених до стягнення грошових коштів знецінена внаслідок інфляційних процесів.
На підставі наведеного вище, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, за період невиконання рішення суду з квітня 2000 року по вересень 2018 рік, суму інфляційних втрат у розмірі 18550 грн та 3% річних, розмір яких становить 4440 грн.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . 3% річних у розмірі 681,20 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2872 грн., за несвоєчасне виконання вироку суду в частині відшкодування моральної шкоди за період з 03.12.2015 року по 04.10.2018 року, а всього стягнуто 3553,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 108,90 грн., в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання позову до суду.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин може бути застосовано строк позовної давності, оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання кредитор набуває право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за весь період прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право подавати позов про стягнення таких сум виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на його думку, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14.04.2000 року відповідача ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України та стягнуто з нього на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8000 грн. Вирок суду набрав законної сили 22.04.2000 року (а.с.12-13).
Відповідно до пояснень державного виконавця Криворізького РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Пінчук О.О. (а.с.60), у Криворізькому РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1-14 від 14.04.2000 року, виданого Криворізьким районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 8000 грн. На адресу Криворізького РВ ДВС 04.10.2018 року від ОСОБА_2 надійшла заява про зняття арешту з його майна, що накладений в рамках вказаного виконавчого провадження постановою від 03.09.2003 року, до якої долучено квитанції про часткову сплату боргу. На депозитний рахунок Криворізького РВ ДВС 05.10.2018 від боржника надійшли кошти у розмірі 9000 грн на погашення заборгованості, сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. На вказаний ОСОБА_1 банківський рахунок, 30.10.2018 року Криворізьким РВ ДВС перераховано грошові кошти в сумі 8000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 30.10.2018 № 2054 (а.с.77).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, за період невиконання рішення суду з квітня 2000 року по вересень 2018 рік, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, суму інфляційних витрат у розмірі 18550 грн та 3% річних, розмір яких становить 4440 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, в межах строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містяться у ст.ст. 15, 16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, у п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України зазначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Отже, із аналізу вказаних норм, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами по справі, регулюються нормами зобов'язального права, встановленими в книзі 5 Цивільного кодексу України.
Відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням, оскільки зводиться до сплати грошей.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14.04.2000 року відповідача ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України та стягнуто з нього на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8000 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що в Криворізькому РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1-14 від 14.04.2000 року, виданого Криворізьким районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 8000 грн. На адресу Криворізького РВ ДВС 04.10.2018 року від ОСОБА_2 надійшла заява про зняття арешту з його майна, що накладений в рамках вказаного виконавчого провадження постановою від 03.09.2003 року, до якої долучено квитанції про часткову сплату боргу. На депозитний рахунок Криворізького РВ ДВС 05.10.2018 від боржника надійшли кошти у розмірі 9000 грн. на погашення заборгованості, сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. На вказаний ОСОБА_1 банківський рахунок, 30.10.2018 року Криворізьким РВ ДВС перераховано грошові кошти в сумі 8000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 30.10.2018 № 2054 (а.с.77).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, за період невиконання рішення суду з квітня 2000 року по вересень 2018 рік, суму інфляційних витрат у розмірі 18550 грн та 3% річних, розмір яких становить 4440 грн.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Водночас, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Зі змісту норм матеріального права випливає, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, визначених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, що передбачено ст. 257 ЦК України.
Відповідно до ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих позивачем за період з 2000 року по 2018 рік за невиконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.
Отже, враховуючи, що право позивача звернутися до суду з вимогою про застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання виникло безпосередньо через місяць, протягом якого вирок суду не було виконано в примусовому порядку, тобто з квітня 2000 року, та триває до моменту фактичного виконання зобов'язання,який не настав, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності та про те, що стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин може бути застосовано строк позовної давності, оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання кредитор набуває право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за весь період прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому подавати позов про стягнення таких сум виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення, оскільки, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Ст. 257 ЦК України та ч.3 ст. 267 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно із положеннями статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У спірних правовідносинах право позивача вимагати покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 ЦК України ґрунтується на простроченні грошового зобов'язання, строк виконання якого настав з дати набрання вироком суду законної сили - з 22.04.2000 року.
При цьому вимога про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, має самостійний характер і не є додатковою вимогою у розумінні статті 266 ЦК України, тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Такий висновок щодо застосування статті 625 ЦК України, виклав Верховний Суд України у постанові від 26 квітня 2017 року у справі №3-1522гс16.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги позивача про те, що до вказаних правовідносин не застосовуються загальні правила позовної давності, є необґрунтованими.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2019 року.
Головуючий:
Судді: