Іменем України
16 жовтня 2019 року м. Кропивницький
справа № 405/6771/17
провадження № 22-ц/4809/1245/19
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Кіселика С. А.,
секретар судового засідання Кравченко Я. С.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Шепеленко Анастасія Олександрівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шепеленко Анастасії Олександрівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2018 року у складі судді Іванової Л. А.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
15.11.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 30337,85 грн за кредитним договором б/н від 14.11.2014 року, що складається з: 9 912 грн. 48 коп. - заборгованість за кредитом; 2 752 грн. 41 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 11 894 грн. 70 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 5 778 грн. 26 коп. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеної між сторонами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт № б/н від 14.11.2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11 875,60 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «01» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти ( щомісячний платіж ) для погашення заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ "ПриватБанк" Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом останнього у заяві. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 23.10.2017 року має заборгованість у розмірі 30 337 грн. 85 коп., яка складається з наступного: 9 912 грн. 48 коп. - заборгованість за кредитом; 2 752 грн. 41 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 11 894 грн. 70 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 5 778 грн. 26 коп. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 14 листопада 2014 року в розмірі 30 337,85 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Представник відповідача адвокат Шепеленко А. О. подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу в повному обсязі.
Зазначила, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Відповідач з поважних причин не брав участі у розгляді справи, оскільки протягом 2017 року і до 14.03.2018 року перебував у зоні проведення АТО.
Про існування даної судової справи дізнався в травні 2019 року, при зверненні до бухгалтерії військової частини.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Щодо дії особливого періоду Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» в постанові від 25.04.2018 р. у справі №205/1993/17-ц (касаційне провадження №61-1664св17) та зазначив, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014 р., після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 р.№303/2014 «Про часткову мобілізацію». Ураховуючи зазначене, Верховний суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.
Завершення заходів мобілізації не припинило особливий період (лист Міністерства оборони України від 20.10.2016 р. № 316/1/906). Тобто, відповідно до чинного законодавства з 18.03.2014 р. настав особливий період, який триває до цього часу.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, виконував та продовжує виконувати бойові завдання у «особливий період» в зоні АТО починаючи з 20.08.2014 р., що підтверджується копією посвідчення УБД серії НОМЕР_1 , довідкою Військової частини НОМЕР_2 №631/1365 від 03.06.2019 р., а тому позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, пеня за невиконання зобов'язань та процентів за користування кредитом є безпідставними.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Також вказує, що судом першої інстанції помилково стягнуто штраф в розмірі 5 778,26 гривень за кредитним договором оскільки відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільної правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс15 та у постанові від 11.10.2017 року №347/1910/15-ц.
Наголошує на тому, що пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.
Таким чином, вимога АТ КБ «ПриватБанк»про стягнення штрафу не підлягає задоволенню, оскільки пункт 2.2. Генеральної угоди не відповідає вимогам ч.2 ст.549 ЦК України, відповідно до якої, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а також не відповідає змісту ст.611 ЦК України, якою передбачена сплата неустойки у разі порушення зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Судом першої інстанції не взято до увагу, що згідно п.1.5.1 Генеральної угоди Строк повернення кредиту, який вказано у п.п.1.3.1.,1.2.3.,1.3.3 є 2-й день з моменту такого порушення.
Відповідач порушив умови Генеральної угоди 21.03.2015 року, а відповідно до п.1.5.1 строк повернення кредиту настав 23.03.2015 року.
Тому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК.
Така ж позиція висловлена Великою палатою ВС у постанові від 28.03.2018 по справі №14-10цс18.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Шепеленко А. О., яка підтримала доводи апеляційної скарги, представників позивача за довіреністю: Науменка В. В. і Бистрова С. А., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
14.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами № KGXRRX07760157 від 08.07.2008 року (Договір №1), № SAMDN56000022197534 від 12.06.2008 року (Договір № 2) та № SAMDP01000004149577 від 30.06.2010 року (Договір №3), а також приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт, укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (а.с.6).
Відповідно до умов генеральної угоди сторони погодили по договору № 1 про зменшення розміру заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме: процентів на 0,0 грн., комісії на 0,0 грн., пеню на 2 116,15 грн., штраф на 655,34 грн., заборгованість за Договором № 1 з дати підписання генеральної угоди складає 601,86 грн., дата погашення заборгованості за Договором № 1, - 30.11.2015 року. По Договору № 2 сторони погодили про зменшення розміру заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме: процентів на 2 277,51 грн., комісії на 548,26 грн., пеню на 0,0 грн., штраф на 0,0 грн., заборгованість за Договором № 2 з дати підписання генеральної угоди складає 10 941,59 грн., дата погашення заборгованості за Договором № 2, - 30.11.2015 року. По Договору № 3 сторони погодили про зменшення розміру заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме: процентів на 181,0 грн., комісії на 0,0 грн., пеню на 0,0 грн., штраф на 0,0 грн., заборгованість за Договором № 3 з дати підписання генеральної угоди складає 1 262 грн. 15 коп., дата погашення заборгованості за Договором № 3, - 30.11.2015 року.
Крім того, відповідно до розділу 2 Генеральної угоди, Банк надав позичальнику терміновий кредит у розмірі 11 875,60 грн. строком на 12 місяців, з 14.11.2014 року по 30.11.2015 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в розмірі 11 875,60 грн. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів в розмірі 0,833% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячні платежі) в розмірі 1 044 грн. 80 коп. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат у відповідності до Умов та Правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 30.11.2015 року.
ОСОБА_1 погодився з тим, що дана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та Правилами, Тарифами складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується його особистим підписом.
П. п. 2.3, 2.5 Генеральної угоди передбачено, що для надання послуг Банк видає позичальнику платіжну картку згідно з п. 2.1 Угоди. Позичальник зобов'язується повернути суму кредита, процентів, винагороди згідно з Генеральною угодою й Умовами та Правилами.
Позивач взяті на себе зобов'язання за вищевказаною Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт виконав, в той час як відповідач зобов'язання щодо повернення кредиту, процентів в порядку та строк, передбачені Генеральною Угодою, виконував неналежним чином, у зв'язку з чим станом на 23.10.2017 року виникла заборгованість у розмірі 30 337 грн. 85 коп., яка складається з: 9 912 грн. 48 коп. - заборгованість за кредитом; 2 752 грн. 41 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 11 894 грн. 70 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 5 778 грн. 26 коп. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с.4).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановлено, що відповідач взяті на себе фінансові зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Встановлено, що у пункті 2.1. Генеральної угоди сторони узгодили розмір процентів за користування кредитними коштами (0,833% у місяць), а пунктом 2.2 Генеральної угоди узгодили розмір штрафу - 5 778,48 грн за порушення умов угоди.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
З розрахунку, наданого позивачем, встановлено, що станом на 23.10.2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила - 9912,48 грн по тілу кредиту, 2752,41 грн - відсотки за користування кредитом, та 5778,26 грн штраф відповідно до п.п.2.2. генеральної угоди.
Щодо підстав для нарахування банком відсотків і штрафних санкцій та необхідності примусового стягнення 2752,41 грн - заборгованості по відсоткам за користування кредитом та 5778,26 грн - штрафу відповідно до п.п. 2.2. генеральної угоди слід врахувати ОСОБА_1 є учасником бойових дій і безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується наданими ним документами.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.
Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту - військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Завершення заходів мобілізації не припинило особливий період (лист Міністерства оборони України від 20.10.2016 р. № 316/1/906). Тобто, відповідно до чинного законодавства з 18.03.2014 р. настав особливий період, який триває до цього часу.
З долучених до апеляційної скарги доказів вбачається, що ОСОБА_1 в період з 19.02.2015 року по 14.04.2015 року, з 10.07.2015 року по 03.10.2015 року, з 18.01.2017 року по 18.04.2017 року, з 09.11.2017 року по 14.03.2018 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, тобто перебував у вказаний період на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція, що підтверджується довідкою від 03.06.2019 року виданою командиром ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_2 , та посвідченням серія НОМЕР_1 (а.с.72-73).
Згідно довідки від 23.09.2019 року сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 , що також підтверджується його військовим квитком (а.с.114, 115).
Суд першої інстанції не врахував обставини щодо участі ОСОБА_1 у антитерористичній операції та не звернув увагу, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки не мав доказів щодо цих обставин.
Вказані докази приймаються апеляційним судом, оскільки їх неподання до суду першої інстанції пов'язане з тим, що відповідач перебував на військовій службі і з поважних причсин не міг подати їх до суду першої інстанції.
Враховуючи положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», апеляційний суд вважає, що вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами і штрафу задоволенню не підлягають.
Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.
Тому не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення комісії.
В іншій частині позовні вимоги є обгрутованими і суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитом, оскільки одержані ОСОБА_1 кошти в сумі 9912,48 грн не повернуті у строк, передбачений укладеним між сторонами договором (генеральною угодою).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2018 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позов АТ КБ «ПриатБанк» задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по тілу кредиту в сумі 9912,48 грн, та відмовивши у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентами за користування кредитом, пенею та комісією, штрафам.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», виходячи із пропорційності задоволених позовних вимог (32,67%), з позивача в дохід держави підлягає стягненню 1093,20 грн (522,72 грн перша інстанція-1615,92 грн апеляційна інстанція).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Шепеленко Анастасії Олександрівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНПП: НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ: 14360570, заборгованість за кредитом 9912 грн 48 коп.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також штрафам відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ: 14360570, в дохід держави 1093,20 грн судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді Л. М. Дьомич
С. А. Кіселик