Іменем України
16 жовтня 2019 року м. Кропивницький
справа № 390/225/19
провадження № 22-ц/4809/1271/19
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Кіселика С. А.,
секретар судового засідання Кравченко Я. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Кривонос Андрій Ілліч,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Павлій Андрій Григорович,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Павлія Андрія Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_2 , на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2019 року в складі головуючого - судді Квітки О. О.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
13.02.2019 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кривонос А. І., звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила визнанти недійсними: договір міни земельної ділянки, площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виданий та зареєстрований за №215 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.03.2017 року; договір міни земельної ділянки, площею 5,4899 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2513, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виданий та зареєстрований за №216 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.03.2017 року; договір міни земельної ділянки, площею 4,6101 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2514, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виданий та зареєстрований за №217 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.03.2017 року, визнання за ОСОБА_1 , і.н. НОМЕР_1 , право власності на об'єднану земельну ділянку, площею 15,1201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2642, яка знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області і зформована з трьох земельних ділянок: площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117; площею 5,4899 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2513; площею 4,6101 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2514; які належать на праві власності ОСОБА_4 .
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_5 , який був зареєстрований і до дня смерті проживав в с. Овсяниківка Кропивницького району Кіровоградської області.
Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,6101 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2514, що знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області; земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117, що знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області; земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 5,4899 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2513, що знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
Позивач ОСОБА_6 09 лютого 2017 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 і змінила прізвище на ОСОБА_6.
На момент смерті був зареєстрований та проживав один. Заповіт від імені ОСОБА_5 секретарем виконавчого комітету Овсяниківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області не посвідчувався. На час смерті батька ОСОБА_5 позивач була неповнолітньою, заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті батька не подавала, а тому вважається такою, що прийняла спадщину після його смерті, як спадкоємець першої черги.
Проте, скориставшись необізнаністю неповнолітньої дочки померлого, спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв його брат - ОСОБА_8 . ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті склав заповіт і зазначене майно заповів ОСОБА_3
ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом і в 2014 році уклав договори про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з ОСОБА_9 .
У 2016 році ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого права на спадкове майно після смерті батька, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.05.2016 по справі №390/623/16-ц за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на земельні ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: загальною площею 4,61 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2514, що знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області; загальною площею 5,49 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2513, що знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
Також, рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2018 року по справі №390/1133/16-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , Кіровоградської РДА, треті особи: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко А. В., приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінський І. Д., про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), частково задоволено позовні вимоги позивача та визнано недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27.02.2014, видане на ім'я ОСОБА_3 , посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко A. B., зареєстроване в реєстрі за №270; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27.02.2014, видане на ім'я ОСОБА_3 , посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко A. B., зареєстроване в реєстрі за №271; договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 04.04.2014 між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І. Д., зареєстрований в реєстрі №257 (запис №5230092); договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 04.04.2014 між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І. Д., зареєстрований в реєстрі №261 (запис №5231169).
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27.03.2018 по справі №390/1134/16-ц визнано недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06.05.2014, видане на ім'я ОСОБА_3 , посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко A.B., зареєстроване в реєстрі за №578; договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.07.2014 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І. Д., та за позивачем визнано право власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: загальною площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117, що знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області. Однак, на цей час позивач позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю у вигляді зазначених трьох земельних ділянок.
В реєстрації права власності за рішенням суду їй відмовлено в зв'язку із скасуванням ГУ Держкомзему у Кіровоградській області зазначених кадастрових номерів. Згідно із відповіді в.о. начальника відділу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06.12.2018 р. на адвокатський запит представника позивача адвоката Кривоноса А. І., шляхом об'єднання раніше сформованих вищевказаних земельних ділянок утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3522586200:02:000:2642.
Як стало відомо позивачу, незважаючи на те, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.05.2016 по справі №390/623/16-ц за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на дві земельні ділянки площею 4,61 га та 5,49 га, та рішенням суду від 27.03.2018 по справі №390/1134/16-ц визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06.05.2014, видане на ім'я ОСОБА_12 , визнано право власності за ОСОБА_1 , за заявою ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію та проведено об'єднання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Овсяниківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області площею 4,6101 га, 5,0201 га та 5,4899 га, кадастрові номери 3522586200 :02 : 000:2514, 3522586200:02:000:0117 та 3522586200:02:000:2513.
Справжність підпису ОСОБА_2 засвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінським І. Д. 25 травня 2017 року, через рік після ухвалення вказаних судових рішень. Зазначену об'єднану земельну ділянку утворено шляхом об'єднання належних позивачу земельних ділянок, чим вона позбавлена своєї власності. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3522586200:02:000:2514, 3522586200:02:000:0117 та 3522586200:02:000:2513 в березні 2017 року обміняні між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , на теперішній час знаходяться у власності ОСОБА_2 на підставі договорів міни. Договори міни земельних ділянок видані та зареєстровані за №215, №216 та №217 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.03.2017, хоча судовий розгляд у справі №390/1133/16-ц тривав з 2016 року. Зокрема, провадження у справі відкрито ухвалою суду від 22 серпня 2016 року. Під час судового розгляду були присутні відповідачі, в тому числі ОСОБА_13 та ОСОБА_9 Більш того, 24.10.2016 ОСОБА_13 заявляв клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку з тим, що справа, по якій визнано право власності за позивачем, знаходиться на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою. Це клопотання судом задоволено, провадження у справі № 390/1 133/16-ц зупинено. Ухвалою суду від 15 березня 2017 року провадження у справі відновлено, оскільки відпали обставини, що викликали зупинення провадження у справі, а саме, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2017 касаційна скарга залишена без задоволення, судові рішення залишені без змін. Всупереч судовим рішенням ОСОБА_13 провів протиправний обмін земельних ділянок, які вже йому не належали з ОСОБА_2
Під час ухвалення Кіровоградським районним судом рішення 06 лютого 2018 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_12 щодо двох земельних ділянок, тобто, вже на час завершення процесу обміну земельними ділянками, були присутні представники відповідачів: ОСОБА_9 - ОСОБА_14 , ОСОБА_12 - ОСОБА_15 , які не повідомили суд про зміну суттєвих обставин справи, зокрема, наявність договорів міни та зміну власника спірних земельних ділянок на ОСОБА_2 Такі дії з боку ОСОБА_12 та ОСОБА_9 призвели до створення перешкод ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні своєю власністю. На теперішній час конституційні права позивача порушені, вона протиправно позбавлена права власності на спірні земельні ділянки (об'єднану земельну ділянку).
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2019 року позов задоволено з підстав його обґрунтованості та доведеності.
Визнано недійсним договір міни земельної ділянки площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виданий та зареєстрований за №215 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І. Д. 29.03.2017.
Визнано недійсним договір міни земельної ділянки площею 5,4899 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2513, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виданий та зареєстрований за №216 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.03.2017.
Визнано недійсним договір міни земельної ділянки площею 4,6101 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2514, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виданий та зареєстрований за №217 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 29.03.2017.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єднану земельну ділянку, площею 15,1201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2642, яка знаходиться на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області і сформована з трьох земельних ділянок: площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117; площею 5,4899 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2513; площею 4,6101 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:2514, які належать на праві власності ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Представник відповідача адвокат Павлій А. Г. подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зазначив, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Звертає увагу, що судові рішення, на які посилається суд першої інстанції, рішення Кіровоградського районного суду від 16.05.16 року по справі 390/623/16-ц , в якій відповідачі не брали участі, а також рішення Кіровоградського районного суду від 27.03.2018 року по справі, де одним з відповідачів був ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 ніякої участі у справі не приймав, та доказів його обізнаності щодо перебігу справи не наведено.
Договори міни, які були визнані судом недійсними, між відповідачами укладені 29.03.2017 року, ще до набрання законної сили судовим рішенням по справі 390/1134/16ц.
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна.
При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Будь-яких доказів обізнаності ОСОБА_2 щодо відсутності прав у ОСОБА_3 на укладання спірного договору міни земельної ділянки судом не наведено, а позовні вимоги в цієї частині ґрунтуються лише на припущеннях.
Матеріали справи свідчать, що на момент укладення договору міни земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 досягли згоди з усіх істотних його умов і їхнє волевиявлення було здійснення на настання наслідків виконання договору.
При вирішені спору суд першої інстанції помилково вважав, що власником спірних земельних ділянок була позивач ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини після смерті її батька ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Проте державна реєстрація даної земельної ділянки позивачем не була проведена.
Стверджує, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки (іншого судовим рішенням не встановлено).
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник позивача адвокат Кривонос А. І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , представник останнього адвокат Павлій А. Г. в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України, що згідно ч. 2 статті 372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Кривоноса А. І., який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Згідно копії свідоцтва про шлюб від 09.02.2017 року позивач змінила прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с.16-17 т.1).
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12.05.2016 по справі №390/623/16-ц, яке набрало законної сили, за ОСОБА_17 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: загальною площею 4,61 га, державний акт серії КР № 201869, виданий 31.08.1999, та загальною площею 5,49 га, державний акт серії КР № 201871, виданий 31.08.1999, що знаходилися на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.18-20 т.1).
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є дочкою ОСОБА_5 . Позивач обґрунтовано звернулася до суду з позовною заявою про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, оскільки ОСОБА_1 через відсутність правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки позбавлена можливості оформити спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори.
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2018 року по справі №390/1133/16-ц, що набрало законної сили, задоволено частково позов ОСОБА_18 та визнано недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27.02.2014, видане на ім'я ОСОБА_3 , посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко A. B., зареєстроване в реєстрі за №270; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27.02.2014, видане на ім'я ОСОБА_3 , посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко A. B., зареєстроване в реєстрі за №271; договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 04.04.2014 між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д., зареєстрований в реєстрі №257 (запис №5230092); договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 04.04.2014 між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І. Д., зареєстрований в реєстрі №261 (запис №5231169) (а.с.21-26 т.1).
Суд встановив і виходив з того, що на час смерті ОСОБА_5 , позивач була неповнолітньою, заяву про відмову від прийняття спадщини не подавала, а тому вона вважається такою, що прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги за законом. Тому свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_3 , які були видані приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко А. В. 27.02.2014 року, підлягають визнанню недійсними, оскільки видачею зазначених свідоцтв про право на спадщину порушуються права позивача, як власника зазначених земельних ділянок. Укладені 04.04.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 два договори про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) суперечить змісту правових норм, оскільки вони укладені поза волею власника зазначених земельних ділянок.
Також, рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27.03.2018 року по справі №390/1134/16-ц задоволено частково позов ОСОБА_18 та визнано недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06.05.2014, видане на ім'я ОСОБА_3 , посвідчене приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко A.B., зареєстроване в реєстрі за №578; договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.07.2014, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. Визнано за ОСОБА_19 право власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: загальною площею 5,0201 га, кадастровий номер 3522586200:02:000:0117, що розташована на території Овсяниківської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.27-31 т.1).
Суд дійшов висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька позивача - ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_8 підлягає визнанню недійсним, оскільки особа, якій воно видане, не мав права на спадкування, так як був спадкоємцем другої черги, в той час як спадщину прийняла позивач - спадкоємець першої черги, будучи неповнолітньою. Укладений 31.07.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 договір про право постійного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) суперечить змісту правових норм, оскільки він укладений поза волею власника земельної ділянки.
Згідно відповіді в.о. начальника відділу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06.12.2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 3522586200:02:000:2642 утворена шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 3522586200:02:000:0117, 3522586200:02:000:2513, 3522586200:02:000:2514, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, розробленою 26.05.2017 року приватним підприємством «АльфаЗемпроект» (а.с. 35 т.1).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельна ділянка 3522586200:02:000:2642, площею 15,1201 га, розташована на території Овсяниківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, належить ОСОБА_2 (а.с. 36-38 т.1). Грошова оцінка вказаної земельної - 522 153,87 грн. (а.с.39 т.1).
Згідно копії заяви ОСОБА_2 від 25.05.2017 року, завіреної приватним нотаріусом Бєлінським І. Д., останній просив виготовити технічну документацію та провести об'єднання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Овсяниківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, площею 4,6101 га, 5,0201 га та 5,4899 га, кадастрові номери: 3522586200 :02:000:2514, 3522586200:02:000:0117, 3522586200:02:000:2513, належних йому на підставі Договорів міни посвідчених 29.03.2017 (а.с.4 т.10).
Згідно довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником вказаних ділянок станом на 29.03.2017 року був ОСОБА_2 (а.с.41-43 т.1).
За договором міни від 29.03.2017 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3522586200:02:000:2514, площею 4,6101 га, належну йому на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с.159 т.1), в свою чергу ОСОБА_2 передав належну йому на праві приватної власності (а.с.166 т.1) земельну ділянку з кадастровим номером 3522585000:02:000:3012, площею 0,0100 га (а.с.157-178 т.1).
За аналогічними договорами міни укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 29.03.2017 відбувся обмін земельних ділянок з кадастровими номерами: 3522586200:02:000:2513 та 3522586200:02:000:0117 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3522585000:02:000:3013 та 3522585000:02:000:3011 відповідно (а.с.179-220 т.1).
Згідно технічної документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок земельні ділянки з кадастровими номерами 3522586200:02:000:2513, 3522586200:02:000:0117, 3522586200:02:000:2514 були об'єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3522586200:02:000:2642, площею 15,1201 га, яка розташована на території Овсяниківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с.2-36 т.2).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно положень ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно норм ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов'язків, на що спрямований правочин, зокрема, особа не стає власником майна, переданого їй за правочином, визнаним недійсним.
Згідно із ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Як встановлено вказаними судовими рішеннями, згідно положень ч. 5 ст. 1268 ЦК України власником спірних земельних ділянок в порядку спадкування стала ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини після смерті її батька ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач ОСОБА_3 вчиняв відповідні правочини щодо міни спірних земельних ділянок на інші, поза волею їх титульного власника, що є підставою для визнання цих правочинів недійсними.
Суд дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 на підставі оспорюваних договорів міни набув у власність спірне нерухоме майно поза волею його титульного власника ОСОБА_1 , і на час їх укладення відчужувачу ОСОБА_3 було відомо про оспорювання його прав на спірні земельні ділянки.
На момент обміну земельними ділянками ОСОБА_3 знав або міг знати про рішення суду від 12.05.2016 року, яким визнано право власності на дві спірні земельні ділянки за позивачем, а також про судові провадження у справах № 390/1134/16-ц та № 390/1133/16-ц. Вказані судові справи відкриті в серпні 2016 році. Позивач доводила своє право власності на спірні земельні ділянки. Третьою особою, що не заявляє самостійних вимог, у вказаних справах був нотаріус Белінський І. Д. , який знав на момент вчинення договорів міни, про наявність судових справ, де оспорювалося право власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_3
Тобто договори, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 містять вади, тому що передачі підлягають належні права, відчужувач власником не був, то й право власності передати не міг.
За таких підстав відповідач ОСОБА_2 на момент укладення спірних договорів міни був обізнаний або повинен був знати, що відчужувач не мав повноважень на відчуження відповідного майна, тому не є добросовісним набувачем спірного майна.
Договори обміну земельними ділянками відбулися поза волею власника землі ОСОБА_1 , а тому є недійсними.
Щодо вимоги про визнання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522586200:02:000:2642, площею 15,1201 га, яка розташована на території Овсяниківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, суд зазначив, що для ефективного захисту своїх прав власника ОСОБА_1 було обрано спосіб захисту, який передбачений цивільним законодавством.
Згідно із ст. 152 ЗК одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання прав власника.
Спірні земельні ділянки були об'єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3522586200:02:000:2642, загальною площею 15,1201 га.
Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном у тому числі й земельною ділянкою.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.
Цивільним кодексом України передбачено, зокрема, способи захисту порушених прав - віндикація або реституція.
При цьому реституція частіше за все застосовується саме у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від вододіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті
388 ЦК (частина третя пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
У пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Позивач заявила позовні вимоги з підстав порушення її законного права власника трьох земельних ділянок, які були об'єднані в одну, а тому правовідносини між нею та іншими особами потрібно розглядати з точки зору землекористування у відповідності до встановлених судами фактичних обставин справи та підстав позовних вимог з точки зору законності набуття і здійснення права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_21 .
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно із статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що права позивача можуть бути поновлені у обраний нею спосіб.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов правомірного висновку, що найефективнішим способом захисту прав власника земельних ділянок ОСОБА_1 є визнання за нею права власності на новоутворену земельну ділянку, яка об'єднана за рахунок і повністю співпадає межевим ознакам належних їй земельних ділянок.
Представник відповідача у своїй апеляційній скарзі, також послався на те, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (частина третя пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 було викладено наступний правовий висновок:
«Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.»
Такий правовий висновок був покликаний врегулювати ситуацію, в якій майно вибувало з володіння власників внаслідок укладення недійсного правочину, вчиненого поза волею власника, оскільки у судовій практиці мали місце справи, коли після укладення першого правочину, підстави для визнання якого недійсним, встановлювалися судами, набувач майна за цим правочином здійснював перепродаж спірного майна й такі наступні угоди були неодноразові.
З метою унеможливлення таких зловживань, коли власник майна був вимушений визнавати недійсними низку договорів, про які йому не завжди ставало вчасно відомо, судова практика пішла шляхом захисту прав власника не через визнання недійсними послідовно укладених договорів, а через механізм витребування майна у останнього набувача на підставі ст.388 ЦК України.
Однак, такий абсолютно вірний правовий підхід, в жодному випадку не містить заборони власнику земельних ділянок, які об'єднані в одну зі зміною кадастрового номеру, звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договорів про перехід права власності і визнання права власності на новостворену земельну ділянку, що повністю співпадає за своїми межами з тими, що належали титульному власнику.
Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок об'єднання, з присвоєнням нових кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини, на які сторони посилались в обгрунтування своїх доводів і заперечень, дослідив і дав належну оцінку наданим ними доказам, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судом було порушено норми процесуального і матеріального права .
Тому з підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Павлія Андрія Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді Л. М. Дьомич
С. А. Кіселик