Справа № 346/2302/19
Провадження № 22-ц/4808/1245/19
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Ясеновенко
16 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Ясеновенко Л.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Капущак С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області про визнання права власності на транспортний засіб, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену у складі судді Бородовського С.О. 19 липня 2019 року в м. Івано-Франківську,
14 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області - Територіальний сервісний центр № 2643 про визнання права власності на транспортний засіб.
В заяві зазначив, що 20.04.2018 року придбав у приватного підприємства спеціалізований напівпричіп, який ввезено з-за кордону, та з метою проведення первинної реєстрації вказаного транспортного засобу він звернувся з письмовою заявою до Територіального сервісного центру № 2643.
Однак у реєстрації напівпричепа йому було відмовлено, оскільки ним не було подано оригіналу реєстраційного документа на даний транспортний засіб.
Посилаючись на те, що оригінал реєстраційного документа на напівпричіп втрачено, а відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів подання оригіналу такого документа є обов'язковою умовою для державної реєстрації придбаного напівпричепа, просив суд визнати за ним право власності на придбаний спеціалізований напівпричіп.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 20 травня 2019 року позовну заяву залишено без руху.
07 червня 2019 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви шляхом подання позовної заяви до Регіонального сервісного центру МВС України в Івано-Франківській області.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 20 червня 2019 року цивільну справу передано на розгляд Івано-Франківському міському суду.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не є учасником цивільних відносин при здійсненні делегованих йому публічних функцій, віднесених до компетенції Міністерства внутрішніх справ України, позивач та сервісний центр МВС не діють як юридично рівні і незалежні учасники цивільних відносин, оскільки сервісний центр МВС, реалізовуючи делеговану публічну функцію щодо реєстрації транспортних засобів, не здійснює власні цивільні права щодо об'єкта цивільних прав позивача та власні речові чи зобов'язальні права і обов'язки.
Судом також зазначено, що даний позов про оскарження відмови суб'єкта владних повноважень, який виражений у формі засобів, що встановлені законом виключно для використання в цивільному судочинстві з приводу реалізації цивільних прав між юридично рівними і незалежними учасниками цивільних відносин, які реалізують взаємні цивільні права і кореспондуючі їм цивільні правові обов'язки, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду.
Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що відповідач не є учасником цивільних відносин при здійсненні делегованих йому публічних функцій та сторони в даному випадку не діють як юридично рівні і незалежні учасники цивільних відносин, з посиланням на те, що відповідач реалізовує делеговану публічну функцію щодо реєстрації транспортних засобів, не здійснює власні цивільні права щодо його об'єкта цивільних прав та власні речові чи зобов'язальні права і обов'язки.
Судом не враховано того, що він просив визнати право власності на підставі ст. 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказує, що ним подано позов саме з підстав втрати документа, який засвідчує право власності на транспортний засіб, а не оскарження рішення відповідача щодо відмови у здійсненні державної реєстрації напівпричепа.
Крім того, зазначає, що він як позивач має право заявити на певній стадії судового розгляду справи відповідні клопотання про заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, заміну процесуального статусу відповідача на третю особу по справі.
Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на те, що як орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначає, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної особи мирно володіти своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, та визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
З посиланням на презумпцію правомірності набуття права власності на підставах, що не заборонені законом, та положення ЦК України щодо звернення до суду з позовом про визнання права власності, вважає, що сервісний центр не є належним відповідачем у даній справі, оскільки є органом який здійснює реєстрацію майна (транспортного засобу) та в силу повноважень не може заперечувати, оспорювати чи не визнавати право власності.
Також вказує на те, що якщо спір про право відсутній і оскаржуються владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, то такий спір підлягає розгляду адміністративним судом, що підтверджується відповідною судовою практикою Верховного Суду України.
ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких просив розгляд справи проводити без його участі.
Сторони в судове засідання не з'явились.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 заявив вимогу про визнання за ним права власності на транспортний засіб - спеціалізований напівпричіп, який ввезено з-за кордону, посилаючись на те, що оригінал реєстраційного документа іншої держави на даний транспортний засіб втрачено, у зв'язку з чим відповідачем йому відмовлено у реєстрації транспортного засобу.
При цьому позивач посилався на статтю 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При таких обставинах справи суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 19 липня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Л.В. Ясеновенко
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2019 року.