Справа № 758/5401/17
09 квітня 2019 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Мариненко Я.С.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В квітні 2017 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до відповідача - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить: 1) визнати дії відповідача з припинення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника з жовтня 2016 року - протиправними; 2) зобов'язати відповідача розрахувати та виплатити позивачу суму несплаченої пенсії у зв'язку з втратою годувальника період з жовтня 2016 року по місяць, що передує місяцю, коли рішення суду набуло законної сили; 3) зобов'язати відповідача поновити виплату позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника з місяця, коли рішення суду набуло законної сили.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, його зареєстрованим місцем проживання є м. Вознесенівка (до 2016 року - Червонопартизанськ) Луганської області. Проте з 2005 року позивач фактично проживає без реєстрації у м. Києві. З 2008 року до червня 2014 року він отримував пенсію, яка була призначена та нараховувалася за місцем реєстрації Управлінням Пенсійного фонду України у м. Свердловську Луганської області. Після того, як у місті м. Вознесенівка Луганської області органи державної влади України припинили здійснювати свої повноваження у зв'язку із проведенням АТО, у червні 2014 року позивачу була тимчасово припинена виплата пенсії. Оскільки позивач проживає в Києві без реєстрації, йому відповідачем було запропоновано стати на облік як внутрішньо переміщена особа для продовження виплати пенсії. З жовтня 2014 року позивач перебуває на обліку у відповідача, яким йому була поновлена виплата пенсії. У жовтні 2016 року виплата позивачу пенсії була припинена без пояснення причини. 14.11.2016 року позивачем на адресу відповідача було подано запит щодо надати інформації про правові підстави припинення виплати ОСОБА_1 , пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Відповідачем на зазначений запит відповідь надана не була, у подальшому листуванні відповідачем підстави припинення виплати пенсії також повідомлено не було. 09.12.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат із зазначеним переліком документів, доданих до заяви. Відповідачему поновленні пенсійних виплат було відмовлено, про що позивача було повідомлено Листом № 42573/04 від 21.12.2016 року, де також зазначено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати довідку про фактичне місце проживання. Крім того, Відповідач повідомляє, що у поновленні виплати пенсії позивачу було відмовлено саме внаслідок відсутності зазначеної довідки. Також Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві Листом № 1872/02 від 25.01.2017 року позивача було повідомлено, що для поновлення виплати пенсії йому необхідно надати довідку про фактичне місце проживання. Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві цим же Листом було зазначено, що надання довідки про фактичне місце проживання передбачене п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року. Вважає відмову Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у відновленні виплати мені, ОСОБА_1 , пенсії у зв'язку з втратою годувальника, протиправною.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 20.04.2017 р. (суддя Декаленко В.С.).
В травні 2017 р. представником відповідача подані письмові заперечення, в яких сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві (стара назва Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві) та отримує пенсію за по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 09.12.2016 року позивач звернувся до управління із заявою про поновлення виплати пенсії. Відповідно до доданих документів до заяви, а саме : копія паспорта, копія ідентифікаційного коду, довідки від 21.10.2016 № 7201, виданої управлінням праці та соціального захисту населенні Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій зазначається, що ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеною особою, проживає в м. Києві з 2005 року. На даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Так відповідно до копії паспорта позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначенніперерхунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 № 1566/11846, за документ, ще засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Враховуючи вищевикладене, позивачеві необхідно надати довідку про фактичне місці в вживання для поновлення виплати пенсії. На підставі викладеного відповідач просить в позові ОСОБА_1 відмовити.
В липні 2017 року представником позивача Мельниковичем Б.А. подані письмові пояснення до позовної заяви, де зазначає, що відповідно до Листа № 1872/02 від 25.01.2017 року, відповідач повідомив позивача про те, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати довідку про фактичне місце проживання. Таким же чином відповідач обґрунтував відмову у поновленні виплати позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника у запереченні проти адміністративного позову. Крім того, відповідач зазначив, у запереченні проти адміністративного позову, що позивач зобов'язаний надати «довідку про фактичне місце проживання» відповідно до п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року. Представником Позивача до Пенсійного фонду України було направлено запит щодо доступу до публічної інформації від 20.06.2017 року, в якому у Пенсійного фонду України запитувалась наступна інформація: надати інформацію про форму та зміст довідки відповідних органів з місця проживання (реєстрації), надати інформацію про нормативно-правові акти, якими встановлена форма та зміст довідки ; надати інформацію про нормативно-правові акти, якими органи місцевого самоврядування уповноважуються видавати довідку відповідних органів з місця проживання (реєстрації); надати перелік державних органів, уповноважених видавати довідку відповідних органів з місця проживання (реєстрації), а також нормативно-правові акти, якими такі органи уповноважені видавати зазначену довідку. Відповідь на вищезазначений Запит Пенсійний фонд України виклав у Листі № 20319/02-12 від 29.06.2017 року, в якому ПФ України повідомляв, що «при призначенні (перерахунку) пенсій органи Пенсійного фонду України керуються, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви про призначення (перерахунок) пенсії подаються зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Надання відомостей про місце проживання особи здійснюється органами реєстрації (виконавчими органами сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у випадку, коли відповідно до Закону виконавчий орган сільської ради не утворено) та Державною міграційною службою відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» . Вказаною постановою затверджено форму Довідки про реєстрацію місця проживання особи, де відображається зареєстроване місце проживання особи і не зазначається фактичне місце проживання особи, якщо воно відмінне від місця реєстрації особи. Будь-яких інших довідок «про фактичне місце проживання» законодавством України не встановлено, тому відмова Відповідача у поновленні виплати пенсії Позивачу на підставі того, що Позивач не подав «довідку про фактичне місце проживання» є неправомірною.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу від 16.11.2018 р. матеріали вищевказаної справи передані в провадження судді Ларіонової Н.М.
25.01.2019 ухвалою Подільського районного суду м. Києва замінено відповідача Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві на процесуального правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368; місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16).
Відповідно п.10 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 р.), дану справу, провадження в якій відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, суд розглядає за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. В зв'язку з чим, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити позов з підстав, наведених в ньому, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам. Додав, що отримував пенсію по втраті годувальника до липня 2014 року. В жовтні 2014 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення з проханням видати про тимчасово переміщеної особи. Після поновлення пенсію він отримував до жовтня 2016 року.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не подава. Через канцелярію суду подані письмові за печення відповідно до норм КАС України (2004 р.).
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2008 року здобув право на отримання пенсії по втраті годувальника, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1 та перебував на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області.
Наказом Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено, що Луганська область з 07.10.2014 року є районом проведення антитерористичної операції.
Судом встановлено, що на час призначення позивачу пенсії в м. Києві він є внутрішньо переміщеною особою, про що йому УПСЗН Подільського району м. Києва видано довідку від 06.01.2015 року № 3007003434 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Як вбачається з національного паспорту позивача, як громадянина України, зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання Позивача з 09.09.2003 року є адреса: АДРЕСА_2 .
З 03.10.2014 р. позивач перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (стара назва Центральне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Києві).
З жовтня 2016 року виплата пенсії була припинена, будь-яка інформація з цього приводу позивачу від відповідача не надходила.
У грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача з запитом про надання інформації щодо причини припинення виплати Позивачу пенсії.
В грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат із зазначеним переліком документів, доданих до заяви.
Відповідачем у поновленні пенсійних виплат було відмовлено, про що позивача було повідомлено Листом № 42573/04 від 21.12.2016 року, де також зазначено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати довідку про фактичне місце проживання
В грудні 2016 року від Відповідача була отримала письмова відповідь від 42573/04 від 21.12.2016, що в поновленні пенсійних виплат було відмовлено (не підтвердження фактичного місця проживання особи).
Згідно ст. 47 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Постановою КМУ «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» №595 від 07.11.2014 року затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
Враховуючи зазначене вище, позивач перемістився до м. Києва як внутрішньо переміщена особа відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Постанови КМУ від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» та отримав довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно зі ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
На виконання вимог ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
В той же час, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії, як не підтвердження факту проживання/ перебування пенсіонера за місцем переміщення.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Частинами 1,2 статті 46 ЗУ «Про загально державне пенсійного страхування», закріплено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
У пункті 54 рішення ЄСПЛ «Пічкур проти України», зазначив, що ЄСПЛ дійшов висновку про те, що користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3,абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
При вирішенні справи суд враховує, що спосіб захисту порушених прав позивача має бути ефективним, тобто повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таку правову позицію відображено, зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 року рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Крім того, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Вищезазначене узгоджується з позицією Верховного Суду України, який своєю Постановою від 06.02.2018р. у аналогічній справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17 касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області залишив без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін, зазначивши, що судами вірно зазначено про пріоритетності застосування вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Враховуючи зазначене вище, відповідач неправомірно зупинив виплату пенсії позивачу пенсію, посилаючись на не підтвердження факту проживання Позивача за місцем переміщення.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу наведені в листі від 21.12.2016 р. та письмових запереченнях на адміністративний позов доводи відповідача щодо необхідності надати довідку про фактичне місце проживання, оскільки чинним законодавством не передбачено такої форми довідки про підтвердження фактичного місця проживання. Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що при зверненні за поновленням пенсії позивач дотримався усіх встановлених чинним законодавством вимог та надав відповідачеві достатню для відновлення права на пенсійне забезпечення кількість документів.
Вказані вище обставини дають суду підстави зробити висновок про порушення прав позивача з боку відповідача.
В зв'язку з наведеним суд проходить до висновку щодо протиправності дій відповідача щодо до припинення виплати пенсії позивачу та необхідності зобов'язання відповідача до вчинення таких дій.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Крім того, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити розрахунок суми пенсії необхідної для виплати, суд вважає безпідставними, оскільки законом такі функції покладені на відповідні органи, тим самим до повноважень суду не віднесені.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, на користь позивачу підлягає стягненню сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 640,0 грн.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги, що виконання рішення в даній справі становить значний інтерес для позивача та вимагає від відповідача вчинення відповідних дій, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
На підставі викладеного, ст.19, 22, 46, 64 Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», керуючись п.10, 15.5 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України (2017 р.), ст.ст.2, 5, 9, 73-76, 77, 139, 241, 242, 243-247, 250, 255, 295, 297, 371, 382, КАС України, -
Адміністративний позовОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати противоправною діяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368; місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16), що є правонаступником Центрального об'єднаного управління Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, щодо припинення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника з жовтня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368; місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16) нарахувати та виплатити суму невиплаченої пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 жовтня 2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368; місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16) поновити подальше нарахування та виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )та здійснити виплату заборгованості з 01 жовтня 2016 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 640,0 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати звіт про виконання судового рішення в частині поновлення та здійснення виплати користь ОСОБА_1 пенсійних виплат у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня отримання копії судового рішення в повному тексті.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М. Ларіонова