09 жовтня 2019 року Справа № 160/8011/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняЗіненко А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: Приходько О.І . Сігалова М.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0012111402 від 19.04.2019р., -
16.08.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:
- визнати неправомірними дії щодо встановлення визначених актом перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області №7514/04-36-14-02/23934596 від 20.02.2019 року порушень Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» чинного законодавства України;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0012111402 від 19.04.2019 року, яким ТОВ фірма «Каскад» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 2024120,00 гривень, в тому числі 1350487,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 673633,00 грн. за нарахованими штрафними (фінансовими) санкціями, винесене на підставі акту №7514/04-36-14-02/23934596 від 20.02.2019 року - повністю.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача за наслідками якої був складений акт №7514/04-36-14-02/23934596 від 20.02.2019р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198 ПК України в частині заниження позивачем доходу внаслідок відвантаження металопродукції контрагентам по яким не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Глобалхілл», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «ММК», ТОВ «Єврогуру», ТОВ «Октант Груп», ТОВ «Амазоніт ВС», ТОВ «ТД Укпостачсервіс», ТОВ «Стальний дім», оскільки контролюючий орган вважає, що вказані підприємства були створені та використовувались з метою лише оформлення по нереальним господарським операціям та не проводили господарську діяльність, що встановлено вироками судів, які наведені в акті перевірки. Позивач із висновками акту перевірки не погоджується, вважає їх помилковими та необґрунтованими з огляду на те, що зміст акту перевірки взагалі не містить посилань на порушення вимог податкового законодавства саме позивачем, а в основу даного порушення покладено висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентами позивача, що є порушенням норм Податкового кодексу України, норм Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015р. №727 (далі - Порядок №727) та ст.61 Конституції України. Щодо висновків про нереальність господарських операцій позивача із його вищенаведеними контрагентами, то позивач вказує на те, що зазначені у акті перевірки висновки про неможливість здійснення контрагентами позивача господарських операцій спростовуються наданими позивачем до перевірки первинними бухгалтерськими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а факти наявності вироків суду, ухвалених у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, за умови того, що контрагенти позивача були зареєстровані у ЄДРПОУ та на момент виконання поставки позивач не знав і не міг знати про можливий протиправний характер дій контрагентів, а тому не зобов'язаний нести будь-яку фінансову відповідальність за наслідками таких правочинів, так як така відповідальність жодним законодавчими актами України не передбачена. Окрім того, позивач вказує і на те, що посилання відповідача на вироки судів щодо засудження керівників контрагентів позивача та осіб, які жодного відношення до підприємств не мали за фіктивне підприємництво є безпідставними, оскільки вказані у акті перевірки вироки судів не містять встановлених фактів фіктивності господарських операцій саме укладених з позивачем, а, відтак, у податкового органу не має підстав для висновку про нереальність таких господарських операцій, що підтверджено і правовою позицією Верховного Суду у його постановах, наведених у позові. Позивач також посилається і на відсутність у відповідача доказів, які б свідчили про обізнаність позивача щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними. За викладеного, позивач вважає, що складені первинні бухгалтерські документи по господарських операціях із вищенаведеними контрагентами, сплата та отримання позивачем за такими господарськими операціями грошових коштів, свідчать про те, що проведені операції вплинули на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів підприємства позивача, а отже, підтверджують реальність таких господарських операцій у відповідності до вимог податкового законодавства та бухгалтерського обліку, у зв'язку з чим висновки акту перевірки є необґрунтованими, а, відповідно, прийняте на їх підставі оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. У відповіді на відзив позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові, додатково зазначає, що з 25.09.2019р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України» за яким у КК України виключено ст. 205 (фіктивне підприємництво), а відповідно, всі кримінальні провадження за наведеною статтею підлягають закриттю. Щодо сплати позивачем позитивної курсової різниці, то позивач вказує на те, що висновок у цій частині був виключений контролюючим органом за результатами розгляду його заперечень, що підтверджено відповіддю контролюючого органу від 16.04.2019р.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмовому відзиві на позов просив відмовити позивачеві у задоволенні даного адміністративного позову повністю посилаючись на те, що перевіркою позивача встановлені взаємовідносини з ТОВ «Глобалхілл», ТОВ «Єврогуру» в частині реалізації металопрокату в асортименті, розрахунки між підприємствами проведено у безготівковій формі шляхом перерахування ТОВ «Глобалхілл» на рахунок позивача грошових коштів на загальну суму 640799,40 грн., в т.ч. ПДВ - 106799,90 грн.; ТОВ «Єврогуру» на рахунок позивача на загальну суму 5339979,20 грн., в т.ч. ПДВ 889996,54 грн. відповідно. На підставі інформаційних баз ДФС та в ході аналізу податкової звітності ТОВ «Глобалхілл» встановлено, що підприємство з грудня 2017 року не звітує взагалі, податкова декларація з податку на прибуток за 2016 рік не подавалась, тобто з обсягу задекларованих операцій з позивачем податки до бюджету не сплачувались, свідоцтво ПДВ анульовано 11.12.2018р. Крім того, згідно даних ЄРПН встановлено відсутність у вказаного контрагента придбання послуг з оренди складських приміщень, відсутність власних виробничих, складських та інших приміщень, де здійснювалася б господарська діяльність. З урахуванням змісту і специфіки зазначених операцій, які передбачають наявність основних засобів, об'єктів оподаткування, складських приміщень, необхідних виробничих потужностей та/або транспорту (вантажного та іншого спеціального призначення), забезпечення спеціальних умов для зберігання товарів, наявність персоналу, у ТОВ «Глобалхілл» відсутні об'єктивно необхідні умови для реального здійснення задокументованих позивачем господарських операцій. Також відповідач зазначає, що згідно інформації, наявної у реєстрі облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва по вказаному вище підприємству внесено ознаку фіктивності та порушено кримінальне провадження за ст. 205 КК України, а вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2017р. по справі №1-кп/202/374/2017 посадову особу ТОВ «Глобалхілл» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України. Крім того, згідно інформації із мережі Інтернет встановлено, що ТОВ «Глобалхілл» є фігурантом кримінального провадження №32017040650000038 за ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України та згідно даних ЄДРСР за ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.07.2017р. по справі №201/10064/17 встановлено використання невстановленими особами реквізитів вищевказаного підприємства без мети ведення фінансово-господарської діяльності, останні займалися протиправною діяльністю по наданню послуг підприємствам реального сектору економіки по незаконному переводу безготівкових грошових коштів у готівку та надавали послуги по незаконній мінімізації податків СГП реального сектору економіки, тим самим здійснили пособництво в умисному ухиленні від сплати податків, чим спричинили фактичне ненадходження в бюджет держави коштів особо великих розмірах. Те ж саме стосується і ТОВ «Єврогуру», дане підприємство отримало від позивача металопрокат в асортименті (сталевий рулон оцинкований, катанка, арматура) на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2016р., проте, з липня 2016р. підприємство не звітує, податкова декларація з податку на прибуток за 2016р. не надавалась, тобто з обсягу задекларованих операцій з позивачем податки до бюджету не сплачувались, свідоцтво ПДВ анульовано 18.08.2017р., згідно даних ЄРПН у даного підприємства відсутні орендовані складські приміщення, власні виробничі приміщення, в періоді взаємовідносин з позивачем (травень 2016р.) керівником і засновником підприємства був ОСОБА_2 , який і підписував документи на поставку металопродукції, він є фігурантом кримінального провадження №32018041660000028 за ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України та за ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2019р. у справі №201/9072/18 визнав себе винним, не оспорював фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені у обвинувальному акті, при цьому, його було допитано щодо непричетності до реєстрації підприємства та відповідно до пояснення дане СГД зареєстровано за грошову винагороду. Тобто, на думку відповідача, перевіркою не підтверджено факт реалізації товару (металопродукції) позивачем ТОВ «Глобалхілл» та ТОВ Єврогуру» у зв'язку із: відсутністю у вказаних контрагентів матеріально-технічної та технологічної можливості здійснення зберігання, транспортування оформлених обсягів ТМЦ та відсутністю придбання у третіх осіб послуг по забезпеченню їх зберігання та руху; неможливістю виконання операцій з одержання та постачання товарів, наявним трудовим ресурсом; наявністю ознак фіктивності у підприємств - контрагентів позивача (наявність ухвал суду по ст.205 КК України, проводиться досудове розслідування за фактом фіктивного підприємництва). Наведена вище інформація дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкових зобов'язань, виписані на користь контрагентів з ознакою фіктивності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт реалізації товарів, робіт та послуг, а тому врахування відображених у них сум ПДВ є безпідставним. Сукупність фактів та обставин, що характеризують діяльність суб'єкта господарювання, свідчить про те, що метою їх функціонування є створення виключно документообігу по нереальним господарським операціям для отримання податкової вигоди. Також перевіркою було встановлено, що внаслідок здійснення операцій повернення передплачених коштів за імпортними контрактами на загальну суму 1918980,32 російських рублів, 417174,06 євро, з яких 4082,24 євро власні кошти, та 457801,07 дол.США у позивача виникла позитивна курсова різниця у сумі 902186,48 грн. та негативна курсова різниця у сумі 377254,35 грн. Дана сума виникла як різниця між гривневим еквівалентом валюти, отриманим від її продажу після повернення, та гривневим еквівалентом валюти, попередньо витраченим для її купівлі на міжбанківському валютному ринку України для здійснення попередньої оплати за вказаним контрактом. Згідно ст.5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» та п.7 р.ІІІ Положення №281 позивачеві рекомендовано перерахувати позитивну курсову різницю в сумі 902186,48 грн. до Державного бюджету України. У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача додатково зазначає, що оскільки вироком суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, встановлено факт створення фіктивного підприємництва, видані таким підприємством документи не мають сили первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також представник відповідача вказує і на безпідставність посилань позивача на декриміналізацію фіктивного підприємництва з 25.09.2019р., оскільки наведені вироки судів були винесені до 25.09.2019р. та у даному випадку не мають зворотньої дії в часі за приписами ст.58 Конституції України, а відповідно, висновки, викладені у вироку, є обов'язковими для адміністративного суду у відповідності до вимог ч.6 ст.78 КАС України.
Ухвалою суду від 02.09.2019р. було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2019р. (а.с.2 том 1).
У підготовчому засіданні 23.09.2019р. було оголошено перерву до 02.10.2019р. з метою надання позивачем відповіді на відзив, що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.209-210 том 1).
02.10.2019р. було проведене підготовче засідання та за письмовою згодою учасників справи було закрито підготовче провадження у даній справі та судовий її розгляд призначений у цей самий день, у судовому засіданні була оголошена перерва до 09.10.2019р., що підтверджується протоколом підготовчого засідання (а.с.40-42 том 2).
У ході судового розгляду даної справи судом встановлені наступні обставини у цій справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» 18.01.2006р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, Самарський район, вулиця Гаванська, будинок 4, є платником ПДВ, перебуває на обліку як платник податків до бюджету у Лівобережній ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ станом на 18.07.2019р. та даними акту перевірки від 20.02.2019р. (а.с. 85-86,31 том 1).
У період з 28.09.2018р. по 13.02.2019р. контролюючим органом на підставі наказу від 12.09.2018р. №5221-п, направлень від 26.09.2018р. була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2015р. по 30.06.2018р. за результатами якої складено акт №7514/04-36-14-02/23934596 від 20.02.2019р. за висновками якого з урахуванням відповіді ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 16.04.2019р. № 45480/04-36-14-02-19 за якою були внесені зміни до наведеного акту перевірки та було встановлено порушення позивачем п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.187.1 ст.187, п. 198.6 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 350 487 грн., у т.ч. за 2015 рік на суму 3221 грн., за 2016 рік н суму 1347266 грн. (а.с.29-75 том 1).
На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 19.04.2019р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0012111402 форми «Р» за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 2024120,00 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 1350487 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 673633 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком до нього (а.с.76-77 том 1).
Наведене податкове повідомлення-рішення позивачем було оскаржено до ДФС України шляхом подання відповідної скарги за результатами розгляду якої вказаним контролюючим органом було прийнято рішення від 10.07.2019р. про залишення скарги позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін, що підтверджується змістом копії скарги та згаданого рішення (а.с.23-28, 78-84 том 1).
Вказане податкове повідомлення-рішення, а також і дії відповідача щодо встановлення висновків у акті перевірки від 20.02.2019р. про порушення позивачем чинного законодавства України є предметом спору у даній адміністративній справі.
Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 20.02.2019р. підставами для висновків щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Глобалхілл», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «ММК», ТОВ «Єврогуру», ТОВ «Октант Груп», ТОВ «Амазоніт ВС», ТОВ «ТД Укпостачсервіс», ТОВ «Стальний дім» у період з лютого 2015р. по жовтень 2016р. включно були здійснені взаємовідносини за договорами купівлі-продажу (продаж позивачем вищенаведеним контрагентам металопрокату (катанка, арматура, прут, круг та інше)) за наслідками яких позивач отримав від вищенаведених покупців кошти за вищенаведений проданий асортимент товару, відобразив вказані господарські операції у своєму бухгалтерському обліку та включив отримані від контрагентів суми коштів до складу отриманого доходу (прибутку) за 2016 рік, що не заперечувалося відповідачем та підтверджується змістом акту перевірки, проте, згідно аналізу баз даних ДФС, аналізу ЄРПН, аналізу податкової звітності контрагентів, аналізу інформації наявної у Реєстрі облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва, даних Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно з інформацією, отриманою із зовнішніх джерел (мережа Інтернет) посадовими особами контролюючого органу зроблені висновки про неможливість підтвердження реальності факту реалізації товару (металопродукції) вищенаведеним контрагентам через те, що вказані підприємства-контрагенти були створені та використовувались з метою лише оформлення документообігу по нереальним господарським операціям та не провадили господарську діяльність про що свідчать висновки вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2017р. №1-кп/202/374/2017-к (по посадовій особі ТОВ «Глобалхілл»); вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017р. №1-кп/331/281/2017 (по ТОВ «Крістал-Інвест»); вироку Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2017р. №1-кп/758/549/17-к (по ТОВ «ММК»); протоколу допиту засновника та керівника ТОВ «Єврогуру» гр. ОСОБА_3 . ; протоколу допиту засновника та керівника ТОВ «Октант Груп» гр. ОСОБА_5 ; протоколу допиту засновника і керівника ТОВ «Амазоніт ВС» гр. ОСОБА_6 ; протоколу допиту засновника і керівника ТОВ «ТД Укпостачсервіс» гр. ОСОБА_7 ; протоколу допиту засновника і керівника ТОВ «Стальний дім» гр. ОСОБА_8 . , а також інформацією, наведеною в ухвалі Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська щодо стану кримінального провадження №32018041660000028 від 17.07.2018р., №32016100060000090 від 02.07.2016р.; в ухвалі Печерського районного суду м. Києва щодо стану кримінального провадження №32017100060000031 від 26.04.2017р., №32014110000000043 від 05.11.2014р., №12015040030000292 від 08.05.2015р. (а.с.32-52 том 1).
В той же час, вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою згідно до вимог ч.6 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
А за ч.7 ст. 78 наведеного Кодексу, передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, із наведеного можна дійти висновку, що факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.
Наведений правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.03.2018р. у справі №826/3498/15, який є обов'язковим до застосування судом першої інстанції виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, виходячи з вищенаведених правових висновків, перевіряючи доведеність кожного правопорушення та здійснюючи комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, вчинених позивачем у взаємовідносинах із його вищенаведеними контрагентами з урахуванням обставин, встановлених у наданих суду вироках, які набрали законної сили, суд виходить з наступного.
За приписами п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України (у редакції на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження в Україні та за межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
При цьому, у відповідності до вимог п.п. «а» п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема, дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню.
Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту, а відповідно, і надає право продавцю (позивачеві) на віднесення отриманих сум грошових коштів від його покупців до доходу (прибутку) у відповідності до норм законодавства про бухгалтерських облік.
Разом з тим, ні актом перевірки, ні в ході судового розгляду справи судом не було встановлено фактів не складання позивачем як продавцем товару податкових накладних, не реєстрації їх у ЄРПН та не наданні їх продавцем (позивачем) покупцям товару по взаємовідносинах позивача з його контрагентами у спірний період при здійсненні фінансово-господарських операцій за наведеними у акті перевірки господарськими операціями.
Окрім того, аналіз змісту акту перевірки від 20.02.2019р. взагалі не містить будь-яких посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства України при здійсненні декларування позивачем як продавцем товару доходів (прибутку) та не зазначено в чому саме полягає таке порушення з урахуванням того, що акт перевірки містить відомості про те, що за даними бухгалтерського обліку позивач як продавець товару виконав усі вимоги податкового та бухгалтерського законодавства, а саме: продав товар (металопродукцію) своїм контрагентам, які зазначені вище, виписав на користь останніх податкові накладні та зареєстрував їх у встановленому законодавством порядку в ЄРПН (зазначене не спростовано відповідачем), надав вказані накладні покупцям товару (його контрагентам), а останні, відповідно, здійснили безготівковий перерахунок коштів на користь позивача за придбаний товар, що підтверджено копіями платіжних документів наданих суду, а також і актом перевірки та не оспорюється відповідачем), де у складі вартості товару у тому числі покупці (контрагенти позивача) сплатили до бюджету і суми ПДВ, а позивач як продавець такого товару відобразив вказані господарські операції у своєму бухгалтерському обліку та отримані від покупців суми коштів задекларував як дохід (прибуток) за наслідками господарської діяльності за 2016р., що знайшло відображення у податковій декларації позивача на прибуток за вказаний період та не оспорюється відповідачем (а.с.32-53 том 1).
Таким чином, з урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що отримання позивачем як продавцем товару (металопродукції) коштів у безготівковій формі від його восьми контрагентів - покупців вказаного товару (ТОВ «Глобалхілл», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «ММК», ТОВ «Єврогуру», ТОВ «Октант Груп», ТОВ «Амазоніт ВС», ТОВ «ТД Укпостачсервіс», ТОВ «Стальний дім») є підставами для включення в обов'язковому порядку отриманих коштів до складу доходу (прибутку) у звітного періоду згідно до вимог ст.ст. 134, 139, 187, 198, 201 ПК України та виходячи з вимог вищенаведених норм бухгалтерського обліку.
Так, як свідчать матеріали справи, підставами для формування позивачем доходу за наслідками господарської діяльності підприємства позивача у звітному періоду були взаємовідносини позивача з приводу продажу металопродукції за договорами, укладеними між позивачем (продавцем товару) у письмовій формі та шляхом виставлення рахунку на користь покупців - ТОВ «Глобалхілл», ТОВ «Кристал-Інвест», ТОВ «ММК», ТОВ «Єврогуру», ТОВ «Октант Груп», ТОВ «Амазоніт ВС», ТОВ «ТД Укпостачсервіс», ТОВ «Стальний дім», а саме:
1) Позивачем (продавцем) та ТОВ «Глобалхілл» (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу № 03/10/16-МП від 03.10.2016р. за умовами якого Продавець (позивач) взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупцю металопродукцію у кількості, в асортименті, за номенклатурою та за цінами, що зазначаються у рахунках, витратних накладних або Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, на умовах само вивозу зі складу Продавця та передплати у розмірі 100% (а.с.112-114 том 1).
При цьому, зі змісту вищенаведеного договору видно, що вказаний договір від імені покупця (ТОВ «Глобалхілл») підписаний його директором ОСОБА_9 , яка виконує посадові обов'язки директора з 02.07.2016р., що підтверджується змістом наведеного договору та Витягом з ЄДРПОУ від 03.10.2016р. (а.с.112-114, 120-122 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним договором підтверджується копіями видаткової накладної від 03.10.2016р., довіреності на відвантаження товару від 03.10.2016р., рахунку-фактури від 04.10.2016р., при цьому, оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару 04.10.2016р. в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які також були досліджені і посадовими особами контролюючого органу у ході проведення перевірки, із яких видно, що покупцем товару (ТОВ «Глобалхілл») на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.115-119 том 1).
2) Позивачем (продавцем) 21.06.2016р. на адресу ТОВ «Кристал-Інвест» як одержувача (покупця) були виставлені три рахунки-фактури №КЭ-247, № КЭ-248, № КЭ-249 на отримання від позивача металопродукції (ст.рул.оцинков.), що підтверджується їх копіями (а.с.127-129 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеними рахунками-фактурами підтверджується копіями видаткової накладної від 22.06.2016р., копіями трьох довіреностей на відвантаження товару від 22.06.2016р., при цьому, оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару 22.06.2016р. в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які також досліджені і посадовими особами контролюючого органу у ході проведення перевірки із яких видно, що покупцем товару (ТОВ «Кристал-Інвест» на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.123-132 том 1).
3) У період травень, серпень, вересень та листопада 2016р. позивачем (продавцем) на адресу ТОВ «Міжрегіональна металургійна компанія» одержувача (покупця) металопродукції були виставлені рахунки-фактури, що підтверджується їх копіями (а.с.135,138, 141,144, 148 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеними рахунками-фактурами підтверджується копіями видаткових накладних, копіями довіреностей на відвантаження металопродукції покупцям за наведений період, а також копіями платіжних доручень зі змісту яких видно, що оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару у повному обсязі, копії цих платіжних доручень також досліджувалася під час перевірки і посадовими особами контролюючого органу із яких видно, що покупцем товару (ТОВ «ММК» на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.133-153 том 1).
4) Позивачем (продавцем) та ТОВ «Єврогуру» (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу № 16/05/16-МП від 16.05.2016р. за умовами якого Продавець (позивач) взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупцю металопродукцію у кількості, в асортименті, за номенклатурою та за цінами, що зазначаються у рахунках, витратних накладних або Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, на умовах само вивозу зі складу Продавця та передплати у розмірі 100% (а.с.154-156 том 1).
При цьому, зі змісту вищенаведеного договору видно, що вказаний договір від імені покупця (ТОВ «Єврогуру») підписаний його директором ОСОБА_2 , який виконує посадові обов'язки директора з 26.02.2016р., що підтверджується змістом наведеного договору та Витягами з ЄДРПОУ від 16.05.2016р., від 27.05.2016р. (а.с.154-156, 172-177 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним договором підтверджується копіями видаткових накладних, довіреностей на відвантаження товару, рахунками-фактурами, при цьому, оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару в повному обсязі, що підтверджується копіями банківських виписок, які також були досліджені і посадовими особами контролюючого органу у ході проведення перевірки, із яких видно, що покупцем товару (ТОВ «Єврогуру») на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.157-171 том 1).
5) У період вересень та жовтень 2016р. позивачем (продавцем) на адресу ТОВ «Октант Груп» одержувача (покупця) металопродукції були виставлені рахунки-фактури, що підтверджується їх копіями (а.с.180,183 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеними рахунками-фактурами підтверджується копіями видаткових накладних, копіями довіреностей на відвантаження металопродукції покупцям за наведений період, а також копіями платіжних доручень зі змісту яких видно, що оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару у повному обсязі, копії цих платіжних доручень також досліджувалася під час перевірки і посадовими особами контролюючого органу із яких видно, що покупцем товару (ТОВ «Октант Груп») на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.178-185 том 1).
6) 14.09.2016р. позивачем (продавцем) на адресу ТОВ «Амазоніт ВС» одержувача (покупця) металопродукції був виставлений рахунок-фактура №КЭ-444, що підтверджується його копією (а.с.188 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним рахунком-фактурою підтверджується копією видаткової накладної, копією довіреності на відвантаження металопродукції покупцеві за наведений період, а також копією платіжного доручення зі змісту якого видно, що оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару у повному обсязі, копія цього платіжного доручення також досліджувалася під час перевірки і посадовими особами контролюючого органу із якого видно, що покупцем товару (ТОВ «Амазоніт ВС») на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.186-189 том 1).
7) 25.02.2015р. позивачем (продавцем) на адресу ТОВ «ТД Укпостачсервіс» одержувача (покупця) металопродукції був виставлений рахунок-фактура №КК-89, що підтверджується його копією (а.с.192 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним рахунком-фактурою підтверджується копією видаткової накладної, копією довіреності на відвантаження металопродукції покупцеві за наведений період, а також копією платіжного доручення зі змісту якого видно, що оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару у повному обсязі, копія цього платіжного доручення також досліджувалася під час перевірки і посадовими особами контролюючого органу із якого видно, що покупцем товару (ТОВ «ТД Укпостачсервіс») на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.190-193 том 1).
8) 17.12.2015р. позивачем (продавцем) на адресу ТОВ «Стальний дім» одержувача (покупця) металопродукції був виставлений рахунок-фактура №КС-0323, що підтверджується його копією (а.с.194 том 1).
Факти реальності здійснення вищенаведеної господарської операції позивачем із вказаним вище контрагентом за наведеним рахунком-фактурою підтверджується копією платіжного доручення зі змісту якого видно, що оплата за придбаний товар (металопродукцію) відбулася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів покупцем на банківський рахунок позивача як продавця товару у повному обсязі, копія цього платіжного доручення також досліджувалася під час перевірки і посадовими особами контролюючого органу із якого видно, що покупцем товару (ТОВ «Стальний дім») на користь позивача (продавця) у складі вартості придбаного товару у тому числі була сплачена і сума податку на додану вартість до бюджету (а.с.194-195 том 1).
Таким чином, аналіз вищенаведених бухгалтерських документів, оформлених у встановленому законодавством порядку, свідчить як про рух активів позивача як продавця товару (отримання коштів за проданий товар), так і рух активів контрагентів позивача щодо здійснення оплати за придбаний товар (металопродукцію), де покупці у тому числі у складі вартості придбаного товару сплатили і суми ПДВ до бюджету, що додатково підтверджує факти реальності проведених позивачем господарських операцій та спростовує висновки контролюючого органу про наявність фактів ухилення від сплати податків до бюджету в особо великих розмірах, так як із досліджених судом вищенаведених первинних бухгалтерських документів встановлено сплату до бюджету ПДВ покупцями товару (контрагентами позивача), що підтверджується копіями платіжних доручень та копіями виписок банку за спірними господарськими операціями, а позивачем як продавцем такого товару, отримані кошти були відображені у складі фінансового результату шляхом декларування доходу (прибутку) за наслідками своєї господарської діяльності за 2016 рік, у тому числі і за наслідками вищевказаних господарських операцій.
Також і аналіз змісту наданих відповідачем на вимогу суду вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2017р. у справі №1-кп/202/374/2017 (засуджений ОСОБА_10 ), вироку Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2017р. у справі №1-кп/758/549/17 (засуджений ОСОБА_11 ) та вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017р. у справі №1-кп/331/281/2017 (засуджена ОСОБА_12 ) видно, що наведені вироки не містять жодних фактів, які б свідчили про здійснення саме позивачем разом із його контрагентами спірних господарських операцій та не містить і фактів нереальності вказаних господарських операцій (а.с.219-220 том 1, а.с.7-36 том 2).
Наведеними вироками не встановлено ні вини посадових осіб позивача, ні будь-яких фактів обізнаності позивача (чи його посадових осіб) щодо неправомірної поведінки його вищенаведених контрагентів, а також і не встановлено злагодженості дій між ними, що виключає можливість застосування вищевикладених висновків у вказаних вироках при розгляді даної адміністративної справи у порядку, встановленому ч.6 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням того, що з огляду на преюдиційність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов'язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків.
Разом з тим, фактичні обставини щодо реальності чи нереальності укладених з позивачем договорів купівлі-продажу металопродукції у наведених вище вироках не досліджувались.
Окрім того, слід зазначити і про те, що згідно вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2017р. у справі №1-кп/202/374/2017 було засуджено за фіктивне підприємництво гр. ОСОБА_10 , який нібито за грошову винагороду став засновником та директором ТОВ «Глобалхілл», проте відповідачем жодного доказу на підтвердження того, що вказана особа, як керівник підприємства, здійснювала господарську операцію за договором купівлі-продажу укладеного з позивачем не надано, в той час як, позивачем як до перевірки, так і до суду було надано договір купівлі-продажу від 03.10.2016р. укладений між позивачем (продавцем) та ТОВ «Глобалхілл» (покуцем) і змісту якого видно, що від імені покупця даний договір підписано директором ОСОБА_9 та її повноваження як директора були підтверджені відповідним Витягом з ЄДРПОУ (а.с.112-121 том 1).
За викладених обставин та враховуючи, що висновки, викладені у вищенаведених вироках фактів нереальності вищенаведених господарських операцій із залученням посадових осіб позивача не встановлюють, а тому суд приходить до висновку, що зазначені висновки не можуть бути належними та допустимими доказами щодо нереальності господарських операцій позивача виходячи з вимог ст. ст.73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, а відповідно, не мають преюдиційного значення для розгляду даної адміністративної справи з урахуванням вимог ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведені вище правові висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у його постанові від 03.03.2016р. у справі №5-347кс15 за яким Верховний Суд України вказав, що неприпустимими є встановлення преюдиційних фактів щодо осіб, які не є учасниками конкретного кримінального провадження.
Верховний Суд України у вказаній постанові зазначив, що встановлення такої преюдиції суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема, верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Отже, вказані висновки свідчать про те, що застосування відповідальності до позивача можливе лише за умови доведеності вини у вчиненні протиправних дій саме посадовими осіб позивача.
Проте, акт перевірки від 20.02.2019р. взагалі не містить жодної інформації щодо фактів про порушення саме позивачем та його посадовими особами вимог податкового законодавства, що суперечить та не відповідає вимогам Порядку №727, а також і у судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити, які саме норми податкового чи іншого законодавства було порушено позивачем чи його посадовими особами.
Між тим, за змістом аналізу первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем у тому числі і до перевірки, видно, що як покупці (контрагенти позивача) сплатили ПДВ до бюджету у складі вартості товару, так і позивач як продавець такого товару, відобразив отримані грошові кошти у складі доходу (прибутку), що знайшло своє відображення як у первинних бухгалтерських документах, так і за результатами річного декларування податку на прибуток підприємства за 2016 рік, що не оспорювалося відповідачем (таких доказів суду не надано), що виключає можливість будь-яких порушень податкового законодавства з боку позивача.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків (контрагентом позивача) у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у даному випадку, позивача, як продавця товару, який отримав кошти від покупців, а, відповідно, зобов'язаний був відобразити такий дохід від спірних господарських операцій за правилами бухгалтерського та податкового обліку.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, не спростовані докази, які надані позивачем з урахуванням обставин встановлених судом у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом критично надається оцінка та відхиляються доводи відповідача про те, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, про що міститься інформація у мережі Інтернет, є протоколи допитів директорів та засновників контрагентів позивача, які надавали пояснення, що не вели господарської діяльності, директор ТОВ «Єврогуру» ОСОБА_2 за ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2019р. у справі №201/9072/18 визнав себе винним у фіктивному підприємництві, з огляду на те, що, по - перше, наявність відкритих кримінальних проваджень не є підставою для притягнення до відповідальності інших учасників господарських операцій (продавців товару) у даному випадку позивача, відповідна відповідальність не передбачена жодних нормативно-правовим актом, по - друге, відповідні протоколи допитів суду надані не були, а посилання відповідача на необхідність вжиття заходів відповідачем для зібрання таких доказів після складання відповідного акту перевірки та відсутність таких документів у контролюючого органу на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, по - третє, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, у даному випадку, вищенаведена ухвала від 01.03.2019р. не була покладена в основу проведеної перевірки за актом перевірки від 20.02.2019р., а, відповідно, відповідач не може на неї посилатися виходячи з вимог абз.2 ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також судом враховується і те, що відповідач обмежився участю у даному судовому засіданні лише формальним невизнанням позову про що зазначив у відзиві на позов, не надавши при цьому жодних доказів на підтвердження викладених у ньому фактів, що фактично свідчить про те, що відповідач переклав свій обов'язок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення на позивача та на суд, що не відповідає вимогам ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення та відхиляються посилання відповідача на те, що висновки контролюючого органу ґрунтуються на підставі аналізу баз електронних баз даних контролюючих органів, інформації, наявної у реєстрі облікових карток щодо суб'єктів фіктивного підприємництва, інформації, яка міститься у мережі Інтернет та даних ЄДРСР, оскільки податкова та інша інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах контролюючого органу та інших інформаційних ресурсах в мережі Інтернет відносно контрагентів позивача (суб'єктів господарювання) по ланцюгах постачання послуг, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформаційний характер та може бути лише підставою для ініціювання перевірок або зустрічних звірок суб'єктів господарювання та не є безумовними доказами нереальності господарських операцій без дослідження первинних бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, що також передбачено і нормами податкового законодавства.
Є безпідставними та необґрунтованими і твердження представника відповідача стосовно того, що контрагенти позивача не подавали звітність до контролюючих органів, не мали складських та виробничих приміщень у власності чи оренді, а тому відсутні умови для здійснення задокументованих позивачем господарських операцій, з огляду на те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.
Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету (хоча у даному випадку покупці сплатили ПДВ до бюджету згідно змісту проаналізованих платіжних доручень та виписок банку, а позивач як продавець отримані кошти від вказаних покупців відобразив у своєму фінансовому результаті шляхом декларування податку на прибуток), то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, доходу (прибутку), витрат або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.
Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Отже, доводи відповідача про те, що контрагенти позивача не мали можливості здійснювати господарську діяльність та придбавати товар у позивача через фіктивність контрагентів позивача, не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як продавця металопродукції згідно до вимог податкового законодавства, з урахуванням встановлених судом фактів фактичного відвантаження товару, отримання позивачем грошових коштів за придбаний товар від контрагентів позивача (покупців), де у складі вартості товару контрагентами позивача у тому числі було і сплачено суму податку на додану вартість до бюджету, що підтверджено відповідними копіями платіжних доручень та, відповідно, виключає у такому випадку факт порушення вимог податкового законодавства не тільки позивачем як продавцем товару, а й контрагентами позивача, як покупцями товару, які виконали всі вимоги податкового законодавства (а.с.118-119,130-132,149-153,169-171,184-185,193-195 том 1).
Отже, за умови сплати податку на додану вартість покупцями у складі вартості товару та за умови відповідного відображення у своєму бухгалтерському обліку отриманих від покупців коштів за отриманий товар як дохід (прибуток) у своїй господарській діяльності продавцем товару, що підтверджено відповідними бухгалтерськими документами, на останнього (продавця товару), не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства покупцями товару.
Також відповідачем не було надано жодних доказів та не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які могли допускати його контрагенти.
При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.
За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача, оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.
При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести сплачені його контрагентами суми до складу догоду (прибутку) позивача як продавця товару за наслідками спірних договорів купівлі-продажу металопродукції, відвантаження товару на адресу контрагентів позивача, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаними господарськими операціями були проведені позивачем у безготівковому порядку та контрагентами позивача, як покупцями товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості послуг, що не спростовано відповідачем наданими документами (а.с.118-119,130-132,149-153,169-171,184-185,193-195 том 1).
Тобто, контрагенти позивача, сплативши податок на додану вартість у складі вартості товару, як покупці, а позивач, як продавець товару відобразив отримані від покупців кошти у складі доходу (прибутку) за відповідний звітний період, учасники господарських взаємовідносин у такий спосіб дотрималися всіх умов, визначених податковим законодавством, а отже, висновки контролюючих органів про ухилення від сплати податків до бюджету контрагентами позивача та порушення податкового законодавства позивачем як продавцем товару є безпідставними та спростовуються аналізом вищедосліджених судом первинних бухгалтерських документів.
Також є безпідставними та необґрунтованими посилання відповідач у відзиві на порушення позивачем ст.5 Закону №185/94-ВР та Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.08.2005 року №281 та необхідність сплати позитивної різниці, що виникла внаслідок здійснення операцій з повернення передплачених коштів у сумі 902186,48 грн. про що зазначено в акті перевірки від 20.02.2019р., оскільки вказаний пункт порушень був виключений із акту перевірки згідно відповіді ДФС у Дніпропетровській області від 16.04.2019р. про внесення змін до акту перевірки, що підтверджується змістом його копії наявної у справі (а.с.106-111 том 1).
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0012111402 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 2024120,00 грн., відповідач порушив право позивача на формування податку на прибуток приватного підприємства по взаємовідносинах з його вищенаведеними контрагентами, передбачене нормами ст.134 ПК України, у зв'язку з чим таке порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 20.02.2019р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 19.04.2019р., прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.
Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення у акті перевірки від 20.02.2019р. порушень позивачем чинного законодавства України не підлягають задоволенню, оскільки, у даному випадку, судом надається оцінка діям відповідача при вирішенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування прийнятих за наслідками таких дій актів індивідуальної дії, зокрема, податкових повідомлень-рішень, а отже наведений спосіб захисту права у даних правовідносинах сам по собі не призводить до захисту порушених прав позивача та, з урахуванням прийнятого податкового повідомлення-рішення, є зайвим.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача, понесені ним по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн. 00 коп.(а.с.96 том 1) за платіжними дорученнями №25 від 12.08.2019р. за заявлення позовних вимог майнового характеру, які підлягають задоволенню, в той же час, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн. понесені за платіжним дорученням №2588 від 27.08.2019р. за заявлення позовних вимог немайнового характеру покладаються на позивача, тобто судові витрати судом розподіляються пропорційно задоволеним позовним вимогам за нормами ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0012111402 від 19.04.2019р. - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0012111402 від 19.04.2019р.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад» (49000, м.Дніпро, вул. Гаванська, буд. 4, код ЄДРПОУ 23934596, р/р № НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн. 00 коп. ( дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено - 21.10.2019р.
Суддя С.О. Конєва