21 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2733/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати в періоди з 01 лютого 2015 року по 12 жовтня 2015 року, та з 29 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року індексації грошового забезпечення, невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; визнання бездіяльності протиправною ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати в періоди 13 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року та з 01 по 28 березня 2016 року індексації грошового забезпечення; зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити вищенаведені індексації грошового забезпечення та грошові компенсації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі контракту в періоди з початку 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 29 березня 2016 року по 12 липня 2019 року, та в Краматорському прикордонному загоні Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 13 жовтня 2015 року по 28 березня 2016 року. Про те вже після звільнення в запас Збройних Сил України позивач на запит отримав довідку відповідача - Луцькому прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, з якої вбачається, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період з лютого по жовтень 2015 року та з березня 2016 по листопад 2018 року не здійснювалася, оскільки в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації з липня 2015 та до грудня 2018 року не передбачені. Також позивач отримав довідку відповідача - Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 03.06.2019 за №11/3561 з якої вбачається, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів індексація позивачу була виплачена лише в лютому 2016 року у сумі 451,87 грн. Таку бездіяльність відповідачів позивач вважає протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Крім цього позивач вказує на те, що при звільненні з військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки. З врахуванням викладеного просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач - Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України у відзиві позовну заяву вважає безпідставною та необґрунтованою, оскільки у зв'язку зі зміною законодавства щодо порядку індексації грошових доходів населення відповідно до абзацу 2 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України “Про державний бюджет України на 2015 рік”, норми та положення Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Однак, Кабінет Міністрів України рішення про порядок проведення індексації заробітної плати та особливого порядку проведення індексації грошових доходів населення за 2015 рік не приймав, внаслідок чого грошові кошти на виплату індексації заробітної плати не виділялись, а тому в Луцького прикордонного загону відсутні підстави для проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Вказує, що в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації грошового забезпечення з липня 2015 року до грудня 2018 року не передбачені. У зв'язку з цим, з урахуванням джерела коштів на проведення індексації у межах фінансових ресурсів та за відсутності бюджетних надходжень Луцьким прикордонним загоном, як бюджетною установою, нарахування та виплата індексації ОСОБА_1 не здійснювалась. Крім того зазначає, що додаткова відпустка, яка передбачена учасникам бойових дій, не підлягає грошовій компенсації в разі звільнення, адже вона не зазначена серед відпусток, які слід компенсувати у випадку звільнення в разі їх невикористання. Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити (а.с.39-48).
Відповідач - Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України у відзиві позовну заяву вважає безпідставною та необґрунтованою, оскільки кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не передбачена виплата індексації грошових коштів персоналу, тому позивачу індексація у періоди з 13.10.2015 по 28.03.2016 Краматорським прикордонним загоном не нараховувалася. Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити (а.с.63-67).
У відповіді на відзив позивач вказує на те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності. Також покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 позивач зазначає, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки є такими що в обов'язковому порядку підлягають задоволенню (а.с.58-60).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Щодо проходження військової служби позивачем судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на підставі контракту в періоди з початку 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 29 березня 2016 року по 12 липня 2019 року, та в Краматорському прикордонному загоні Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 13 жовтня 2015 року по 28 березня 2016 року.
Згідно наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14 червня 2019 року № 316-ос “По особовому складу”, прапорщика ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, а відповідно до наказу від 12.07.2019 №364-ос “Про особовий склад” було виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.
Після звільнення в запас Збройних Сил України позивач на запит отримав відповіді від відповідачів, з яких вбачається, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період з 1 лютого 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 29 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 13 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року, з 01 по 28 березня 2016 року не здійснювалася, оскільки в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації не передбачені, додаткова відпустка, яка передбачена учасникам бойових дій, не підлягає грошовій компенсації в разі звільнення (а.с.19-20, 24-25, 27).
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення з період з 1 лютого 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 29 березня 2016 року по 12 липня 2019 року, з 13 жовтня 2015 року по року по 31 січня 2016 року, з 01 по 28 березня 2016 року та щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри “101” замінено цифрами “103”.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку №1078 та статтю 5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідачі, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, вказані відповідачами обставини не позбавляють їх обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Отже позовні вимоги щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 1 лютого 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 29 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року, з 13 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року та з 01 по 28 березня 2016 року підлягають задоволенню.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки” . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.
З врахуванням викладеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 лютого 2015 року по 12 жовтня 2015 року, та з 29 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов'язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 код, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 лютого 2015 року по 12 жовтня 2015 року, та з 29 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в періоди 13 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року та з 01 по 28 березня 2016 року .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в періоди 13 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року та з 01 по 28 березня 2016 року .
Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Зобов'язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя В.Д. Ковальчук