"16" жовтня 2019 р. Справа № 5027/805-б/2012
м. Чернівці
Суддя Господарського суду Чернівецької області Дутка В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом державного підприємства "Дослідне господарство "Центральне" Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, м. Чернівці
до фізичної особи-підприємця Штефуряка Юрія Миколайовича, м. Чернівці
про стягнення суми коштів в розмірі 217 603,00 грн
у межах справи №5027/805-б/2012 за заявою управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до державного підприємства "Дослідне господарство "Центральне" про визнання банкрутом
Представники сторін:
від позивача - Комерзан З. Д., ордер серія ЧЦ №29873 від 05.08.2019
від відповідача - Маковійчук К.Я., ордер серія ЧЦ №32758 від 20.08.2019
в засіданні приймали участь - Молдован І.В., представник ГТУЮ в Чернівецькій області
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09.11.2012 за заявою управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Дослідне господарство "Центральне".
Постановою від 22.09.2016 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Поповича Д.М.
Ухвалою від 05.09.2017 припинено повноваження ліквідатора Поповича Д.М. та призначено новим ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Рабанюка В.С.
03.06.2019 ліквідатор подав позовну заяву до фізичної особи-підприємця Штефуряка Юрія Миколайовича про зобов'язання повернути врожай сільськогосподарської продукції (озимої пшениці).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 07.08.2018 між позивачем та відповідачем був укладений договір відповідального зберігання, згідно якого відповідач прийняв на зберігання від позивача озиму пшеницю в кількості 35120 кг. Однак, відповідач на письмову вимогу позивача про повернення продукції не відреагував, що у свою чергу змусило позивача звернутися до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою від 20.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
31.07.2019 до суду надійшла заява про зміну позовних вимог. Заява мотивована тим, що відповідач повідомив позивача, що майно яке було на зберіганні у нього, а саме пшениця, повністю зогнила, а тому відповідач вимагає направити комісію задля списання даної сільськогосподарської продукції. Відтак, позивач просить суд стягнути вартість даної продукції з відповідача в сумі 217603,00 грн.
Ухвалою від 20.08.2019 прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 18.09.2019.
У судовому засіданні 18.09.2019 оголошувалась перерва до 19.09.2019.
Ухвалою від 19.09.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 16.10.2019.
До початку судового засідання 16.10.2019 через канцелярію суду відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів та письмових пояснень.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів та письмових пояснень після закінчення підготовчого провадження в справі без клопотання про поновлення строку подання таких документів, суд залишає клопотання та письмові пояснення від 16.10.2019 відповідача без розгляду.
У судовому засіданні 16.10.2019 представник позивача просив задовольнити позов, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю враховуючи, що передана на зберігання озима пшениця є в наявності та знаходиться на складі за адресою: м .Чернівці, вул.Каштанова, 20 .
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, суд встановив таке.
07.08.2018 між фізичної особи-підприємця Штефуряка Юрія Миколайовича (далі - Зберігач) та державним підприємством "Дослідне господарство "Центральне" Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України укладений договір відповідального зберігання.
Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах визначених цим Договором, Зберігач зобов'язується зберігати товар переданий йому Поклажодавцем (надалі іменується «Майно») і повернути цей товар Поклажедавцеві у схоронності.
За цим Договором на зберігання передається частина зерна сільськогосподарських культур, яке зібране на земельній ділянці Поклажодавця згідно з умовами Трьохсторонньої угоди №1\5 від 22.05.2015 року по забезпеченню реалізації Договору № АКЦ-ДПЦ від 14.07.2014 року, а саме озима пшениця в кількості 35120,00 кг, вартістю 129 944,00 грн. (п.1.2. Договору).
Передача майна здійснюється на підставі акту приймання передачі на видаткових накладних на умовах франко-поле (бункерна вага). Склад знаходиться за адресою : м.Чернівці, вул.Каштанова, 20 (склад) (п.1.3. Договору).
Згідно пунктів 6.1., 6.4. Договору, Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін, а припиняє свою дію з моменту належного оформлення Сторонами Акту повернення майна Поклажодавцю, або акту приймання передачі майна відповідно до додаткової угоди про продаж майна Зберігачу до Трьохсторонньої угоди №1\5 від 22.05.2015 р. по забезпеченню реалізації Договору №АКЦ-ДПЦ від 14.07.2014р.
На виконання умов Договору, відповідачем було прийнято на зберігання озиму пшеницю в кількості 35120,00 кг.
Постановою Господарського суду Чернівецької області від 22.09.2016 у справі №5027/805-б/2012 ДП ДГ «Центральне» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Національна академія аграрних наук України погодила доповнення до переліку ліквідаційної маси банкрута щодо включення озимої пшениці в кількості 25120 кг до складу ліквідаційної маси банкрута.
Вартість 35120 кг озимої пшениці станом на 06.02.2019 становить 216603 грн.
25.01.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення озимої пшениці у термін до 01.02.2019, однак відповідач не повернув озиму пшеницю в кількості 35120 кг.
У червні 2019 відповідач надав позивачу повідомлення про те, що зерно повністю зогнило, і вимагає направити комісію для списання даної сільськогосподарської продукції.
У результаті знищення озимої пшениці в кількості 35120 кг, поклажедавець ДП ДГ «Центральне» відмовився від даної продукції та вимагає стягнення зі зберігача її вартості в зв'язку з чим змінив предмет позову.
Таким чином, предметом позовних вимог є стягнення з відповідача 217603,00 грн. вартості знищеної озимої пшениці, переданої за договором відповідального зберігання від 07.08.2018 року.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (стаття 936 ЦК України).
Згідно статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (статті 938 ЦК України).
Нормами статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 947 ЦК України).
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, сторонами не спростовано, що відповідач згідно укладеного договору відповідального зберігання від 07.08.2018 взяв зобов'язання щодо зберігання озимої пшениці позивача.
Позивач передав, а відповідач прийняв озиму пшеницю в кількості 35120 кг, вартістю 129944,00 грн. на зберігання, що підтверджено актом приймання передачі продукції на відповідальне зберігання та накладною №4 від 07.08.2018.
Відповідно до п.2.1.4. Договору, відповідач має обов'язок повернути майно позивачу за першою вимогою.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення озимої пшениці у термін до 01.02.2019. Вказана вимога надіслана відповідачеві 26.01.2019.
Проте, сільськогосподарська продукція не повернута позивачеві.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву та доданого акту від 07.08.2018, відповідач заперечуючи проти позову вказує, що озима пшениця передана засмічена та вологість її складала 18,9%, а комісія дійшла висновку про необхідність проведення сушки та очищення с/г культур озимої пшениці.
До матеріалів справи додані повідомлення відповідача від 07.08.2018, від 30.08.2018, де останній просив ліквідатора ДП ДГ «Центральне» В.С.Рабанюка надати дозвіл для передачі зерна третій особі хлібоприймальному підприємству для сушки. На вказаних повідомленнях міститься відмітка про отримання з підписом особи прізвище якої не встановлено та засвідчено печаткою ДП ДГ «Центральне» для довідок, що не є належним доказом повідомлення сторони.
19.02.2019 відповідач надіслав ліквідатору ДП ДГ «Центральне» В.С.Рабанюку повідомлення від 17.02.2019, де просив надати дозвіл для передачі зерна третій особі хлібоприймальному підприємству для сушки, а у разі відмови просив з'явитися 27.02.2019 з комісією на склад ДПДГ «Центральне» по вул.Каштанова, 20 для зважування та повернення озимої пшениці. У підтвердження надіслання згаданого повідомлення додано опис вкладення у рекомендований цінний лист та фіскальний чек від 19.02.2019.
30.04.2019 відповідач звернувся до позивача з повідомленням направити комісію для повернення сільськогосподарської продукції та оплатити кошти за збереження. Вказане повідомлення від 30.04.2019 надіслане позивачу 02.05.2019, про що свідчить опис вкладення у рекомендований цінний лист та фіскальний чек.
30.05.2019 відповідач надіслав позивачу повідомлення, в якому зазначив, що зерно повністю згнило та вимагав повторно направити комісію. Для списання зерна-пшениці, комісіє направити 07.06.2019 на 9-00 год. за адресою: м . Чернівці, вул .Каштанова, 20 (пункт збереження зерна). Вказане повідомлення позивачем отримано у червні 2019 та послугувало зміні предмета позовних вимог на стягнення вартості знищеного майна.
За змістом пункту 2.2. Договору, якщо при прийманні Зберігачем майна, що передається Поклажодавцем на зберігання в цьому майні виявляється пошкодження або недоліки, котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, а також у випадку спричинення будь-якими пошкодженнями майна Поклажодавця, Зберігач зобов'язаний вжити заходи щодо охорони прав Поклажодавця зібрати необхідні докази і повідомити Поклажодавця про такі порушення. Якщо Зберігач своєчасно не повідомить про це Поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, завдані Поклажодавцеві через таке неповідомлення.
Відповідно до п.2.1.1 Договору, Зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання.
Зберігач зобов'язаний, згідно п.2.1.3 Договору, нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна Поклажодавця, переданого на зберігання Зберігачеві, у відповідності з цим Договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення Поклажодавцеві.
Зберігач має право, за п.2.3.1 Договору, за домовленістю Поклажодавця передати майно третій особі хлібоприймальному підприємству для проведення очистки та сушки.
Таким чином, на виконання вищенаведених умов Договору з метою вжиття заходів для збереження озимої пшениці, відповідач неоднаразово просив позивача надати дозвіл для передачі зерна третій особі хлібоприймальному підприємству для сушки або ж у разі відмови просив з'явитися з комісією на склад ДПДГ «Центральне» по вул.Каштанова, 20 для зважування та повернення озимої пшениці.
Доказів реагування позивача на вищезгадані звернення відповідача суду не надано.
У повідомленні від 30.05.2019 відповідач зазначив, що зерно повністю згнило та вимагав повторно направити комісію. Проте, представник відповідача пояснив суду, що даним зверненням відповідач хотів зворушити увагу позивача, хоча насправді зерно є в наявності та зберігається на складі по вул.Каштанова, 20 .
Отже, до матеріалів справи доказів знищення майна, що передане на зберігання за договором відповідального зберігання від 07.08.2018 року суду не надано.
У частині 1 статті 942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
За приписами ч. 1 та 2 ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Частиною 1 статті 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.
У ст. 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.
Згідно з нормами ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено обов'язок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Окрім того, згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
З аналізу наведених правових норм випливає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Судом встановлено відсутність будь-яких доказів знищення майна переданого на зберігання, що свідчить про недоведеність позовних вимог про стягнення вартості знищеного майна, а саме озимої пшениці в кількості 35120 кг.
Разом з тим, як вбачається з пояснень відповідача, передане на зберігання майно перебуває на складі за адресою: м.Чернівці, вул.Каштанова, 20 , при цьому відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогами з'явитися з комісією на склад ДПДГ «Центральне» по вул.Каштанова, 20 для зважування та повернення озимої пшениці. Однак, позивачем так і не було вчинено жодних належних дій щодо повернення зерна зі зберігання.
На момент прийняття судового рішення у справі відповідач не повернув озиму пшеницю в кількості 35120 кг. позивачу.
Водночас, суд зазначає, що в даному випадку в діяннях відповідача відсутній елемент складу господарського правопорушення у вигляді протиправної поведінки шляхом незабезпечення схоронності Майна, адже передача майна третій особі для очистки та сушки згідно умов п.2.3.2 Договору можлива лише за домовленістю поклажодавця. Однак, позивач повідомлення відповідача про надання такої згоди залишив без будь-якого реагування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів суду факту знищення майна переданого на зберігання відповідачу за договором відповідального зберігання від 07.08.2018, та як наслідок спричинення йому збитків, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за результатами вирішення спору покладаються на позивача.
Керуючись ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову державного підприємства "Дослідне господарство "Центральне" Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України до фізичної особи-підприємця Штефуряка Юрія Миколайовича про стягнення суми коштів в розмірі 217 603,00 грн - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти з дня її складання в порядку, передбаченому ст.257 ГПК України з урахуванням п.17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.
Ухвалу підписано 21.10.2019.
Суддя В.В.Дутка