Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"17" жовтня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/668/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача: Комунального підприємства "Березнекомуненергія"
про стягнення в сумі 35 005,20 грн.
секретар судового засідання: Коваль С.М.;
Представники:
Від позивача: Незнамова Т.О.;
Від відповідача: не з'явився;
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Березнекомуненергія" про стягнення в сумі 35 005,20 грн., з яких 2 775,82 грн. пеня, 7 530,55 грн. 3% річних, 24 698,83 грн. інфляційні витрати.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №3865/1617-ТЕ-28 від 08 вересня 2016 року. Так, на виконання умова вказаного договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 175 845,97 грн.
Позивач зазначає, що оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно, та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, у зв'язку з чим відповідачу нараховано пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.
17 жовтня 2019 року відповідачем подано заяву про розгляд справи за відсутності відповідача. Відповідно до змісту цієї заяви відповідач позовні вимоги не визнає. Зокрема відповідач зазначає, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, КП "Березнекомуненергія" та НАК "Нафтогаз України" оформлено та підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України. У зазначених протокольних рішеннях сторони погодили, що предметом таких рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11 січня 2005 року "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій".
Зі змісту вказаного порядку видно, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Таким чином, на переконання відповідача, підписавши зазначені спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку, тобто сторони підписавши спільні протокольні рішення погодилися з тим, що між ними встановлюється інший порядок розрахунків.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 19 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/668/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до слухання в засіданні на 17 жовтня 2019 року.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
08 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (наразі акціонерним товариством) (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Березнекомуненергія" (відповідач, споживач) було укладено договір на постачання природного газу №3865/1617-ТЕ-28 (надалі договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 12 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) газ обсягом до 611 тис. куб. м.
Відповідно до пунктів 3.4.-3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газ.
Не пізніше 7-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику, зокрема підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Як видно з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 2 175 845,97 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2016 року, від 30 листопада 2016 року, від 31 грудня 2016 року, від 31 січня 2017 року, від 28 лютого 2017 року, від 31 березня 2017 року.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.
В свою чергу відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно. Такі обставини суд встановив з наявних в матеріалах справи банківських виписок по рахунках позивача.
Згідно з пунктом 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Керуючись положеннями пункту 8.2. договору, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 2 775,82 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Також позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 7 530,55 грн. та 24 698,83 грн. інфляційних втрат відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання природного газу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтованими, а відповідач заперечує проти цього.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, та частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Як зазначено вище суд встановив, що оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно.
Щодо тез наведених у заяві відповідача від 17.10.2019 про відсутність підстав для нарахування пені, інфляційних втрат та процентів річнх, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Заперечення відповідача грунтуються на тому, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Рівненській області, Департаментом фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, КП "Березнекомуненергія" та НАК "Нафтогаз України" оформлено та підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України. У зазначених протокольних рішеннях сторони погодили, що предметом таких рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11 січня 2005 року "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій".
Відповідач зазначає, що зі змісту вказаного порядку видно, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Таким чином, на переконання відповідача, підписавши зазначені спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку, тобто сторони підписавши спільні протокольні рішення погодилися з тим, що між ними встановлюється інший порядок розрахунків.
При цьому відповідач зазначає, що підставою для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаємних розрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.
Суд критично оцінює такі твердження відповідача.
Щодо вказаних обставин суд зазначає, що укладеним між позивачем та відповідачем договором врегульовано питання щодо зміни строків та умов розрахунків у випадку підписання сторонами спільних протокольних рішень у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій".
Так, пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом поставки природного газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
При цьому підпунктом 4 пункту 11.3. договору сторонами встановлено, що спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаємних розрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього договору, та можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору. Однак таких додаткових угод передбачених підпунктом 4 пункту 11.3. договору сторону суду не надали.
Суд зауважує, що відповідно до умов пункту 8.3. договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного ккодексу Україн, нараховані на всю суму заборгованості.
Аргументи відповідача про те, що сторони підписавши спільні протокольні рішення встановили інший порядок розрахунків спростовуються серед іншого тим, що підписантами спільних протокольних рішень крім сторін даного спору (КП "Березнекомуненергія" та НАК "Нафтогаз України") були також інші особи - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, Департамент фінансів Рівненської обласної державної адміністрації. Однак, положення статті 626 Цивільного кодексу України дають чітке розуміння окремих видів договору в залежності від кількості сторін які беруть участь в домовленості та співвідношення прав та обов'язків: односторонній, двосторонній багатосторонній.
А тому твердження про фактичну зміну умов двостороннього договору шляхом підписання чотирьохсторонніх протокольних рішень суперечить загальним цивільно-правовим принципам та поняттям про договір.
Таким чином, позиція відповідача спростовується матеріалами справи, зокрема положеннями погоджених сторонами умов договору.
Суд здійснив перевірку правильності розрахунку позивача щодо нарахованих 2 775,82 грн. пені, 7 530,55 грн. 3% річних та 24 698,83 грн. інфляційних втрат та приходить до висновку, що розрахунок здійснено відповідно до положень умов договору та норм чинного законодавства, є законним та обґрунтованим, відповідачем не спростованим, а відтак вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають до задоволення.
Водночас суд зауважує, що пеню в розмірі 2 775,82 грн. нараховано на суму боргу 46 390,77 грн., яка була сплачена відповідачем 10.07.2017 із зазначенням призначення платежу: "плата за природний газ згідно із договором №3865/1617-ТЕ-28 від 08.09.2016". Отже в даному випадку сплата заборгованості за спожитий природний газ відбувалася не на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України. А тому нарахування пені в сумі 2 775,82 грн. повністю узгоджується з положеннями договору та нормами законодавства.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не спростував надані позивачем аргументи.
Висновки суду
На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем договірних зобов'язань з своєчасної оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 35 005,20 грн., з яких 2 775,82 грн. пеня, 7 530,55 грн. 3% річних, 24 698,83 грн. інфляційні витрати є законними, ґрунтуються на положеннях укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства України. Відповідач не навів суду переконливих аргументів на підтвердження своєї позиції, які б переважили аргументи позивача або викликали обґрунтовані сумніви стосовно позовних вимог. Доводи позивача відповідачем не спростовані, а відтак вимоги позивача підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати в сумі 1 921,00 грн. судового збору підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Березнекомуненергія" (34600, Рівненська область, Березнівський район, місто Березне, вул. Ціолковського 2А, код ЄДРПОУ 30717503) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2 775 (дві тисячі сімсот сімдесят п'ять) грн. 82 коп.. пені, 7 530 (сім тисяч п'ятсот тридцять) грн. 55 коп. трьох відсотків річних, 24 698 (двадцять чотири тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн. 83 коп. інфляційних втрат та 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять один) грн. 00 коп. судового збору.
Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код ЄДРПОУ 20077720).
Відповідач: Комунальне підприємство "Березнекомунен6ергія" (34600, Рівненська область, Березнівський район, місто Березне, вул. Ціолковського 2А, код ЄДРПОУ 30717503).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 21 жовтня 2019 року.
Суддя Качур А.М.