03 жовтня 2019 року Справа № 915/1605/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Берко О.В.,
представника позивача: не з'явився,
представників відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
(54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14; ідент.код 01125608),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансспецавто"
(54020, м.Миколаїв, Узвіз Громадянський, буд.1/1; ідент.код 38395822),
про: стягнення заборгованості в розмірі 553897,56 грн,-
Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто» заборгованість в розмірі 553897,56 грн, з яких: 4402,09 грн основного боргу з орендної плати по рахунку за травень 2018 року по договору оренди №14-А від 20.12.2012; 413113,38 грн пені, 98967,19 грн інфляційних втрат, 34926,61 грн - 3% річних по рахункам за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно; 1531,57 грн пені, 387,54 грн інфляційних втрат та 129,16 грн - 3% річних по рахункам за травень 2018 року; 440,02 грн - 10% штрафу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач з посиланням на умови укладеного між сторонами договору оренди зазначив, що станом на час подання позову за відповідачем рахується заборгованість з орендної плати по рахункам за травень 2018 року. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов'язків за договором позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 10% штрафу на підставі п.9.4 договору, пеню, 3% річних та інфляційні втрати нарахованих на заборгованість по рахункам за травень 2018 року.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати нарахованих на суму заборгованості, яка стягнута за постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №915/292/18 за договором №14-А від 20.12.2012 по рахункам за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно, та непогашена на дату подання даного позову.
Ухвалою суду від 20.06.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 09.07.2019.
09.07.2019 підготовче засідання відкладалось на 06.08.2019 в зв'язку з неявкою сторін.
Ухвалою суду від 14.08.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання у справі призначено на 29.08.2019, в зв'язку з перебуванням головуючого судді по даній справі у відрядженні.
Ухвалою суду від 29.08.2019, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.10.2019.
Відповідач відзиву по суті позовної заяви до суду не надав, вимоги та доводи позивача не спростував, явку повноважного представника у судове засідання 03.10.2019 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Позивач явку повноважного представника у судове засідання 03.10.2019 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в клопотанні б/н від 02.10.2019 (вхід.№15399/19) просив розглядати справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 03.10.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
20.12.2012 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, був укладений договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 14-а (далі - Договір) (а.с.25-30), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування групу об'єктів окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна автоспецтехніка 49 одиниць згідно Переліку (додаток №1, що є невід'ємною частиною Договору), що знаходиться на балансі орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну експерту оцінку, виконаного ТОВ «Приват-Південь», станом на 31.10.2012 року і становить 5433000,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до п.2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання сторонами цього Договору, але не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна.
20.12.2012 між сторонами без жодних зауважень підписано акт приймання-передачі майна (а.с.40-42).
Згідно з п.3.1 Договору (з урахуванням додаткової угоди №1 до Договору від 01.10.2013) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 із змінами та доповненнями, за ставкою 23,5% від вартості майна, зазначеної в п.1.1 цього Договору і становить згідно з розрахунком (додаток №2, який є невід'ємною частиною Договору) без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2013) 105864,27 грн.
У відповідності до п.3.2., 3.3. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції від базового до першого місяця оренди включно. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць.
За умовами п.3.6 Договору орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 15 числа місяця, наступного за місяцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування, але не раніше оголошення індексу інфляції за звітний місяць.
Відповідно до п.5.3 Договору орендар зобов'язаний в тому числі своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих орендодавцем.
Пунктом 9.3 Договору визначено, що орендар несе відповідальність за прострочення оплати орендної плати та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно з п.9.4 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
У відповідності до п.11.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Так, за оренду майна у травні 2018 року позивачем за спірним договором нараховано відповідачеві 4402,09 грн, що підтверджується актами наданих послуг (виконаних робіт) №10962666 від 31.05.2018 на суму 1584,04 грн, №10972666 від 31.05.2018 на суму 1189,97 грн, №10982666 від 31.05.2018 на суму 1628,08 грн, які підписані представниками сторін без зауважень (а.с.109, 111, 113) та виставленими позивачем рахунками (а.с.110, 112, 114).
Позивач вказує, що станом на 07.06.2019 вказані рахунки за травень 2018 року не сплачені та сума основного боргу, яка стягнута з відповідача постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №915/292/18 за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно, не погашена.
Невиконання відповідачем взятих на себе обов'язків щодо повної та вчасної сплати орендних платежів за спірним договором стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Спірні відносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про оренду.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
На підставі ст.ст.11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч.3 ст.285 ГК України та ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
За умовами п.3.6 Договору орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 15 числа місяця, наступного за місяцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування, але не раніше оголошення індексу інфляції за звітний місяць.
Відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності не було сплачено до 15.06.2018 включно заборгованість за травень 2018 року у загальному розмірі 4402,09 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за травень 2018 року в сумі 4402,09 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
У відповідності до п.9.4 Договору сторони погодили сплату орендарем штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці.
Суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення штрафу у сумі 440,02 грн (10% від 4402,09 грн), оскільки заборгованість з орендної плати за травень 2018 року в сумі 4402,09 грн за відповідачем рахується з червня 2018 року та станом на час звернення із позовом до суду (червень 2019 року) сплачена не була, що складає більше ніж три місяці.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат нарахованих за прострочення оплати орендних платежів в сумі 4402,09 грн за травень 2018 року суд зазначає наступне.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 9.3 Договору визначено, що орендар несе відповідальність за прострочення оплати орендної плати та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
На підставі п.9.3 Договору позивачем за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань щодо оплати рахунків за травень 2018 року в сумі 4402,09 грн нарахована пеня у сумі 1531,57 грн за період з 16.06.2018 по 07.06.2019.
Однак, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що такий розрахунок пені позивачем здійснено без врахування положень ч.6 ст.232 ГК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 785,63 грн за період з 16.06.2018 по 16.12.2018 включно.
В частині стягнення пені у сумі 745,94 грн слід відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ст.625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).
Позивачем нараховано відповідачу 387,54 грн інфляційних втрат за період з 16.06.2018 по 07.06.2019.
Відповідно до п.3.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Оскільки нарахування позивачем індексу інфляції по дням не відповідає приписам ст.625 ЦК України, судом перераховано розмір інфляційних втрат за період з липня 2018 року по травень 2019 року включно та встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 421,07 грн, оскільки індекс інфляції за весь період складає 1,0956512 (липень 2018 року - 99,3%, серпень 2018 року - 100%, вересень 2018 року - 101,9%, жовтень 2018 року - 101,7%, листопад 2018 року - 101,4%, грудень 2018 року - 100,8%, січень 2019 року - 101%, лютий 2019 року - 100,5%, березень 2019 року - 100,9%, квітень 2019 року - 101%, травень 2019 року - 100,7%), проте, суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі заявленій позивачем 387,54 грн.
До того ж, позивачем нараховано відповідачу 129,16 грн - 3 % річних за період з 16.06.2018 по 07.06.2019.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення 413113,38 грн пені, 98967,19 грн інфляційних втрат та 34926,61 грн - 3% річних по рахункам за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно нарахованих на суму заборгованості, яка підлягає стягненню за постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №915/292/18, суд зазначає наступне.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №915/292/18, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансспецавто" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" 1124180,81 грн заборгованості з орендної плати за період з грудня 2017 по квітень 2018 року (включно) за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.12.2012 №14-А, 112418,08 грн штрафу, 105799,54 грн пені, 9873,03 грн три проценти річних та 23632,01 грн інфляційних.
На підставі зазначеної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду Господарським судом Миколаївської області 28.12.2018 видано відповідний наказ.
Вказаною постановою Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що пеню, інфляційні втрати та 3% річних нараховано на суму основного боргу 1124180,81 грн з орендної плати за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року (включно) за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.12.2012 №14-А з дати кінцевого терміну сплати кожного з рахунків по 25.05.2018.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Оскільки стягнення боргу за рішенням суду не є належним виконанням грошового зобов'язання, то до фактичного перерахування грошових коштів позивачу, або зміни способу виконання рішення грошове зобов'язання не втрачає свого правового статусу не змінює походження та підстав виникнення та не припиняється.
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, стягувач (кредитор) вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Позивачем нараховано відповідачу 34926,61 грн - 3% річних за період з 26.05.2018 по 07.06.2019 на суму основного боргу 1124180,81 грн з орендної плати за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року (включно).
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
До того ж, позивачем нараховано відповідачу 98967,19 грн - інфляційних втрат за період з 26.05.2018 по 07.06.2019 на суму основного боргу 1124180,81 грн з орендної плати за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року (включно).
Оскільки нарахування позивачем індексу інфляції по дням не відповідає приписам ст.625 ЦК України, судом перераховано розмір інфляційних втрат за період з червня 2018 року по травень 2019 року включно та встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 107529,24 грн, так як індекс інфляції за весь період складає 1,0956512 (червень 2018 року - 100%, липень 2018 року - 99,3%, серпень 2018 року - 100%, вересень 2018 року - 101,9%, жовтень 2018 року - 101,7%, листопад 2018 року - 101,4%, грудень 2018 року - 100,8%, січень 2019 року - 101%, лютий 2019 року - 100,5%, березень 2019 року - 100,9%, квітень 2019 року - 101%, травень 2019 року - 100,7%), проте, суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі заявленій позивачем 98967,19 грн.
Також, позивачем на підставі п.9.3 Договору нараховано відповідачу 413113,38 грн пені за період з 26.05.2018 по 07.06.2019 на суму основного боргу 1124180,81 грн з орендної плати по кожному рахунку за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року (включно).
Однак, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що такий розрахунок пені позивачем здійснено без врахування положень ч.6 ст.232 ГК України.
Тобто, з урахуванням п.3.6 Договору та згідно виставленого рахунку на суму 260043,46 грн, відповідач мав сплатити оренду плату за грудень 2017 року до 15.01.2018, проте станом на час звернення позивача із позовом заборгованість не сплатив. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГПК України складає з 16.01.2018 (кінцевий термін сплати рахунку) по 16.07.2018. Позивачем заявлено до стягнення 95560,63 грн пені нараховану за період з 26.05.2018 по 07.06.2019.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України стягненню підлягає пеня в сумі 12624,58 грн за період з 26.05.2018 по 16.07.2018.
В частині стягнення пені у сумі 82936,05 грн слід відмовити.
Рахунок за січень 2018 року на суму 263944,10 грн мав бути сплачений відповідачем до 15.02.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГПК України складає з 16.02.2018 по 16.08.2018. Позивачем заявлено до стягнення 96994,04 грн пені нарахованих за період з 26.05.2018 по 07.06.2019.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України стягненню підлягає пеня в сумі 20659,95 грн за період з 26.05.2018 по 16.08.2018.
В частині стягнення пені у сумі 76334,09 грн слід відмовити.
Рахунок за лютий 2018 року на суму 266319,60 грн мав бути сплачений відповідачем до 15.03.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГПК України складає з 16.03.2018 по 16.09.2018. Позивачем заявлено до стягнення 97866,98 грн пені нараховану за період з 26.05.2018 по 07.06.2019.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України стягненню підлягає пеня в сумі 28835,48 грн за період з 26.05.2018 по 16.09.2018.
В частині стягнення пені у сумі 69031,50 грн слід відмовити.
Рахунок за березень 2018 року на суму 269249,11 грн мав бути сплачений відповідачем до 15.04.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГПК України складає з 16.04.2018 по 16.10.2018. Позивачем заявлено до стягнення 98943,52 грн пені нараховану за період з 26.05.2018 по 07.06.2019.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України стягненню підлягає пеня в сумі 37119,49 грн за період з 26.05.2018 по 16.10.2018.
В частині стягнення пені у сумі 61824,03 грн слід відмовити.
Рахунки за квітень 2018 року на загальну суму 64624,54 грн мали бути сплачені відповідачем до 15.05.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГПК України складає з 16.05.2018 по 16.11.2018. Позивачем заявлено до стягнення 23748,21 грн пені нараховану за період з 26.05.2018 по 07.06.2019.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України стягненню підлягає пеня в сумі 10885,25 грн за період з 26.05.2018 по 16.11.2018.
В частині стягнення пені у сумі 12862,96 грн слід відмовити.
Таким чином, суд приходить до висновку, що стягненню підлягає пеня в загальній сумі 110124,75 грн, а в частині стягнення пені у сумі 302988,63 грн слід відмовити.
Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 210, 220, 226, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансспецавто" (54020, м.Миколаїв, Узвіз Громадянський, буд.1/1; ідент.код 38395822) на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14; ідент.код 01125608) 4402,09 грн основного боргу, 440,02 грн штрафу, 110910,38 грн пені, 99354,73 грн інфляційних втрат, 35055,77 грн - 3% річних та 3752,44 грн судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено 15.10.2019 року.
Суддя М.В. Мавродієва