"16" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2446/19
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Савченко А.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Клочкова І.С. за довіреністю №23-9/20 від 08.02.2019р.;
Від відповідача: Лисенко К.В. за довіреністю від 19.09.2019р.; Кудрявцева Т.В. на підставі ордеру;
Від третьої особи: Стапінський В.О. за довіреністю №25 від 02.08.2019р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" до товариства з обмеженою відповідальністю „Українська національна стивідорна компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, -
Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт" (далі по тексту - ДП „Одеський морський торговельний порт") звернулось до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Українська національна стивідорна компанія" (далі по тексту - ТОВ „Українська національна стивідорна компанія") про стягнення заборгованості у загальному розмірі 48 057,92 грн., яка складається із пені у розмірі 25 569,95 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2130,82 грн. та збитків від інфляції у розмірі 20 357,15 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору оренди №КД-4407 від 01.10.2003р. в частині своєчасної сплати орендних платежів.
Ухвалою від 27.08.2019р. судом до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.
Ухвалою від 02.10.2019р. було залучено до участі у справу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях у якості правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області.
ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" у відзиві на позовну заяву було наголошено, що прострочення виконання зобов'язань за договором оренди №КД-4407 від 01.10.2003р. пов'язано із складним фінансовим станом підприємства та, відповідно, неможливістю здійснити оплату орендних платежів із дотримання строків, встановлених договором. Крім того, відповідач, посилаючись на тривалий характер взаємовідносин позивача та відповідача, відсутність заборгованості, незначний строк прострочення зобов'язання, відсутність збитків позивача, просив суд зменшити суму пені в десять раз відповідно до ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях було підтримано заявлені позивачем вимоги, які останній просив задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
01.10.2003р. між ДП „Одеський морський торговельний порт" (Орендодавець) та ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" (Орендар) було укладено договір оренди державного нерухомого майна КД-4407, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове цільове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі Орендодавця, з метою використання у господарській діяльності, а саме, для надання комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт на території та акваторії Одеського морського торговельного порту. Перелік об'єктів, що входять до орендованого майна, та його вартість наведені у додатку №1 до договору.
Шляхом підписання додаткових угод до договору оренди державного нерухомого майна КД-4407 від 01.10.2003р. сторонами неодноразово було внесено зміни до договору оренди. Зокрема, додатковою угодою №КД-4407/8 від 25.09.2013р. до договору оренди державного нерухомого майна КД-4407 від 01.10.2003р. сторонами було викладено преамбулу у новій редакції, відповідно до якої Орендодавцем (Балансоутримувачем) №1 за даним договором виступає ДП „Одеський морський торговельний порт". Крім того, Орендодавцем (Балансоутримувачем) №2 за даним договором виступає ДП „Адміністрація морських портів України".
30.09.2013р. між ДП „Одеський морський торговельний порт" (Балансоутримувач №1), ДП „Адміністрація морських портів України" (Балансоутримувач №2), Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" (Орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна КД-4407 від 01.10.2003р., відповідно до п. п. I-IV, якого Балансоутримувачі передають Орендодавцю в повному обсязі права та обов'язки згідно цього договору, Орендодавець підтверджує прийняття прав та обов'язків згідно цього договору, Орендар не заперечує проти заміни сторони у договорі оренди, сторони домовились викласти преамбулу договору та розділи 1-12 договору оренди КД-4407 від 01.10.2003р. зі змінами та доповненнями у новій редакції.
Відповідно до п. 1.1, 1.1.1 договору оренди нерухомого майна КД-4407 від 01.10.2003р. Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове цільове платне користування нерухоме майно, а саме: наступне нерухоме майно, яке знаходить на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт": будівлю складу №14, відкриту вантажну площу, складську площу, рампу, чотири вантажні ліфти, три тальманські будки (з урахуванням змін, внесених договором від 17.04.2014р.).
Згідно з п. 3.5 договору оренди нерухомого майна КД-4407 від 01.10.2003р. орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачам у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету у розмірі 30% надсилається Орендарем Орендодавцеві.
Відповідно до п. 3.6 договору оренди нерухомого майна №КД-4407 від 01.10.2003р. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачам у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Положеннями п. 3.12 договору оренди нерухомого майна №КД-4407 від 01.10.2003р. визначено, що після отримання нової незалежної оцінки об'єкту оренди необхідно здійснити перерахунок орендної плати з обов'язковим внесенням відповідних змін до договору, які вступають в дію з 01.10.2013р.
Згідно з п. 10.1 договору оренди нерухомого майна №КД-4407 від 01.10.2003р. цей договір укладений строком до 01.10.2023р. включно за умови виконання орендарем п. 3.12 договору (з урахуванням змін, внесених договором від 01.10.2013р.).
Як вбачається з матеріалів справи, між ДП „Одеський морський торговельний порт" та ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" було підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг оренди) №250814 від 31.08.2018р. за період з 01.08.2018р. по 31.08.2018р. на суму 301 190,35 грн. та акт №250921 від 30.09.2018р. за період з 01.09.2018р. по 30.09.2018р. на суму 306 912,97 грн. Крім того, ДП „Одеський морський торговельний порт" було виставлено відповідачеві рахунок №250814 від 11.09.2018р. на суму 301 190,35 грн., рахунок №250921 від 10.10.2018р. на суму 306 912,97 грн. та рахунок №251029 від 10.11.2018р. на суму 312 130,49 грн.
З матеріалів справи, а саме виписки по банківському рахунку ДП „Одеський морський торговельний порт" вбачається, що рахунок №250814 від 11.09.2018р. на суму 301 190,35 грн. був оплачений відповідачем 16.10.2018р. шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 301 190,35 грн.; рахунок №250921 від 10.10.2018р. на суму 306 912,97 грн. був оплачений відповідачем 06.11.2018р. шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 306 912,97 грн.; рахунок №251029 від 10.11.2018р. на суму 312 130,49 грн. був оплачений відповідачем частинами: 28.11.2018р. відповідачем було перераховано 80 000,00 грн., решта суми у розмірі 232 130,49 грн. була перерахована відповідачем 11.12.2018р.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Українська національна стивідорна компанія", ДП „Одеський морський торговельний порт" було наголошено, що відповідачем в порушення прийнятих на себе за договором оренди №КД-4407 від 01.10.2003р. зобов'язань не було своєчасно сплачено орендних платежів, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду із вимогами про стягнення пені, трьох відсотків річних та збитків від інфляції.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи та не заперечувалось учасниками судового процесу, ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" було сплачено орендну плату за серпень, вересень та жовтень 2018р. із порушенням встановленого умовами договору оренди нерухомого майна №КД-4407 від 01.10.2003р. строку.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної сплати орендних платежів за договором оренди нерухомого майна №КД-4407 від 01.10.2003р., позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачеві до сплати три відсотки річних у розмірі 2130,82 грн. та збитки від інфляції у розмірі 20 357,15 грн.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром трьох відсотків річних, які були розраховані позивачем по кожному із рахунків окремо, є сума у загальному розмірі 2055,19 грн. Господарський суд зазначає, що ДП „Одеський морський торговельний порт" було помилково включено до періодів нарахування відсотків річних фактичну дату оплату тієї або іншої суми, яка відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" не повинна включатись до періоду нарахування трьох відсотків річних.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром інфляційних нарахувань є сума у розмірі 16 060,37 грн. Варто зауважити, що позивачем було допущено помилку при здійсненні розрахунку інфляційних нарахувань за рахунком №251029 від 10.11.2018р., у зв'язку з включенням до періоду нарахування інфляційних втрат за листопад 2018р. Так, за вказаним рахунком сплата орендної плати була здійснена відповідачем у повному обсязі 06.11.2018р., а отже, нарахування збитків від інфляції за вказаним рахунком повинно здійснюватись лише за жовтень 2018р., оскільки сплачена протягом періоду з 1 по 15 число відповідного місяця заборгованість не індексується з урахуванням такого місяця, так як розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця.
Наведене має наслідком необхідність часткового задоволення заявлених ДП „Одеський морський торговельний порт" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із відповідача трьох відсотків річних у розмірі 2055,19 грн. та збитків від інфляції у розмірі 16 060,37 грн.
З посиланням на умови п. 3.5 договору оренди нерухомого майна КД-4407 від 01.10.2003р. та приписи чинного законодавства позивачем було нараховано ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у загальному розмірі 25 569,95 грн. за порушення строків внесення орендних платежів, яка була розрахована по кожному із рахунків окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку, що правильним розміром пені є сума у розмірі 24 662,32 грн. Під час розрахунку пені позивачем було допущено помилку, аналогічну помилці допущеній під час розрахунку трьох відсотків річних, а саме: помилково включено до періодів нарахування пені фактичну дату оплату тієї або іншої суми, яка відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" не повинна включатись до періоду нарахування пені.
За таких обставин господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених ДП „Одеський морський торговельний порт" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" пені у розмірі 24 662,32 грн.
При цьому, господарський суд відхиляє клопотання ТОВ „Українська національна стивідорна компанія" про зменшення розміру пені, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Господарський суд зауважує, що надані відповідачем звіти про фінансовий стан та фінансовий результат не можуть бути достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для зменшення судом розміру пені, оскільки за загальним правилом цивільного законодавства боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Господарським судом було враховано, що розмір пені, який підлягає стягненню на користь позивача не є надмірним у порівнянні із загальною сумою орендних платежів за серпень-жовтень 2018р. (920 233,81 грн.), яка була внесена відповідачем із порушенням строків, встановлених умовами договору оренди. Крім того, суд також враховує, що необґрунтоване зменшення розміру неустойки, право на стягнення якої має позивач, може мати наслідком порушення права останнього на справедливе та неупереджене вирішення судом даного спору.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю „Українська національна стивідорна компанія" на користь державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" пені у розмірі 24 662,32 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2055,19 грн., збитків від інфляції у розмірі 16060,37 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 615, 625, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 231, 233, 286 Господарського кодексу України, ст. 1, 2, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна". В решті позову необхідно відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Українська національна стивідорна компанія" /65026, м. Одеса, площа Митна, буд. 1, ідентифікаційний код 31846804/ на користь державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" /65026, м. Одеса, площа Митна, буд. 1, ідентифікаційний код 01125666/ пеню у розмірі 24 662,32 грн. /двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят дві грн. 32 коп./, три відсотки річних у розмірі 2 055,19 грн. /дві тисячі п'ятдесят п'ять грн. 19 коп./, збитки від інфляції у розмірі 16 060,37 грн. /шістнадцять тисяч шістдесят грн. 37 коп./, судовий збір у розмірі 1 709,94 грн. /одна тисяча сімсот дев'ять грн. 94 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.10.2019р.
Суддя С.П. Желєзна