вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" вересня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1252/19
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" (Львівська обл., Кам'янка-Бузький район, с. Старий Яричів) до Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" (Київська обл., м. Ірпінь) про стягнення 95157,57 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Філіппова О.В. - довіреність від 18.06.2019;
від вiдповiдача: Павленко С.В. - довіреність від 20.05.2019.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" (далі - позивач) подало до суду позов про стягнення з Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" (далі - відповідач) 95157,57 грн боргу.
В обгрунтування заявлених вимог позивач у позові посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань в частині оплати товару, поставленого йому на викнання умов договору №РВ028490 від 01.01.2015.
Ухвалою від 22.05.2019 Господарський суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Задовольнив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Справу ухвалив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначив на 20.06.2019.
06.06.2019 до суду від представника відповідача надійшло клопотання від 03.06.2019 про залишення позовної заяви без руху.
11.06.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 03.06.2019.
19.06.2019 до суду від представника позивача надійшло клопотання №19/06-01 від 19.06.2019 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 20.06.2019 Господарський суд Київської області перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження. Призначив підготовче засідання у справі на 11.07.2019.
Протокольною ухвалою від 20.06.2019 Господарський суд Київської області відхилив клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.
21.06.2019 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 18.06.2019 вих. №18/06-01.
08.07.2019 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення від 02.07.2019 вих. №02/07-01.
Ухвалою від 11.07.2019 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 24.09.2019.
В судовому засіданні 24.09.2019 за письмовою згодою всіх учасників процесу Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті, у зв'язку з чим оголосив протокольну ухвалу у справі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив від 18.06.2019 вих. №18/06-01 та додаткових поясненнях від 02.07.2019 вих. №02/07-01.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 03.06.2019.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
01.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Рітейл Вест" (покупець) було укладено договір №РВ028490 з протоколом узгоджених розбіжностей до нього (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.
Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів "Фуршет".
Пунктом 3.1 договору визначено, що товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.
Замовлення можуть надаватись постачальникові письмово, по факсу, електронній пошті або в іншій формі, прийнятній для сторін. В будь-якому випадку прийняття замовлення постачальником повинно бути підтверджено (погоджено) в погодженій сторонами формі. Постачальник зобов'язується дотримуватись відповідності позицій в накладній позиціям в замовленні. Кожне замовлення повинно оформлюватися окремою накладною. Не допускається об'єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню. У випадку, якщо постачальник не може поставити товар покупцю в строк, зазначений в замовленні, він зобов'язаний негайно, але не пізніше половини строку зазначеного в замовленні, на протязі якого він повинен був поставити товар, повідомити про це покупця (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору обсяги і асортимент чергової поставки можуть змінюватися шляхом внесення змін чи доповнень до замовлення в порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору.
Згідно із п. 3.4 договору визначено, що пунктом поставки товару за цим договором є склад покупця, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе постачальник. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця. Товар поставляється на умовах DDP, що передбачені Інкотермс "Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати", введених в дію з 01.01.2000.
У відповідності до п. 3.6 договору постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю наступну супровідну документацію:
- накладні, в яких повинна бути чітко зазначена кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ. Одиницею виміру кількості товару вважається одиниця виміру товару для продажу його кінцевому споживачеві в магазинах покупця ("шт", для штучного товару, "кг" для вагового). Постачальник несе відповідальність за арифметичні помилки в накладних;
- товарно-транспортні накладні;
- податкові накладні;
- належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження, сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі;
- коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару;
- погоджений з покупцем примірник замовлення.
Зазначені документи мають бути складені українською мовою та надані в оригіналах чи належним чином посвідчених копіях.
Пунктом 3.7.2 договору передбачено, що покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.
Відповідно до п. 5.1 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми (Ціна без ПДВ та з ПДВ). Загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару (п.п. 7.1, 7.8 договору).
Згідно з п. 7.9 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 21 (двадцять один) дні(ів) з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару. При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п'ятсот) грн з кожного магазину.
Відповідно до п. 7.11 договору унормовано, що зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку.
Також п. 7.13 договору визначено, що не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, сторони зобов'язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки розрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.
Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 (п.10.1 договору).
Додатковою угодою від 30.12.2017 було внесено зміни до договору №РВ028490 від 01.01.2015 в частині продовження терміну його дії до 28.02.2018.
Додатковою угодою від 01.01.2018 сторони погодили викласти п. 10.1 договору №РВ028490 від 01.01.2015 в новій редакції: даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 30 червня 2018 р. Термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний місяць у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення терміну дії цього договору.
Як вбачається із позовної заяви, спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем свого договірного зобов'язання по розрахунку за товар, що, як вказує позивач, є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості у загальному розмірі 95157,57 грн в примусовому порядку.
На підтвердження своїх доводів позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на підписані між сторонами акти перевірки розрахунків, складені станом на 31.03.2019 та на 30.04.2019, а також на сформовані та виставлені відповідачу на підставі договору видаткові накладні.
Як вказує позивач, відповідач товар прийняв, наступного повернення товару не здійснив та не направив претензій щодо невідповідності поставки умовам кількості, якості, комплектності товару, не пред'явив до позивача жодних зауважень щодо неналежного оформлення товаросупровідних документів, отже, тим самим, погодив як форму правочину, яким підтверджується факт приймання товару, та спосіб оформлення видаткових накладних, на підставі яких протягом всього строку дії договору відбувалися поставки товару, так і сам факт отримання відповідачу товару, з настанням якого у нього розпочинається строк розстрочки в оплаті за поставлений товар.
Суд встановив, що вимоги позивача, заявлені у позові, грунтуються на укладеному з відповідачем договорі №РВ028490 від 01.01.2015, дія якого, за твердженням сторін, була автоматично продовжена до 30.06.2019 та який по суті є договором поставки.
Отже підставою позову у даній справі є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати товару, визначеного умовами договору, а предметом позову - вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача суми заборгованості за поставлений, однак неоплачений у строк товар.
Відповідач заперечує проти доводів позивача та вважає, що у нього виникло право затримати розрахунки з позивачем за поставлений товар на підставі п. 7.10 договору до моменту надання ним у повному обсязі відповідачу належно оформленої супровідної документації.
Зокрема, відповідач вказує, що в якості доказів поставки товару по договору, позивач надає копії видаткових накладних з яких неможливо встановити (ідентифікувати) осіб, які їх підписали, так як наявний лише підпис та нерозбірливо написано прізвище; неможливо встановити повноваження особи, яка отримала товар, оскільки відсутня посада та будь-який документ на підтвердження повноважень.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає, що строк проведення розрахунків за товар у нього не настав до моменту виконання позивачем п. 3.6 договору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Разом з тим, ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд встановив, що на виконання умов договору та на підставі замовлення відповідача, позивач поставив, а відповідач прийняв від позивача товару на загальну суму 95157,57 грн, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться акт перевірки розрахунків від 31.03.2019 на суму 92462,07 грн, акт перевірки розрахунків від 30.04.2019 на суму 95157,57 грн, видаткові накладні на загальну суму 95157,57 грн та платіжні доручення як докази проведення часткових оплат за поставку товару.
Окрім іншого, суд встановив, що у акті перевірки звірки розрахунків від 31.03.2019 вказана сума сальдо у розмірі 76920,03 грн, яка обліковувалась як заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.03.2019.
Надаючи оцінку поданим до справи доказам з підстав належності та допустимості їх в якості таких, що можуть підтвердити чи спростувати факт проведення господарських операцій між сторонами у період з 01.03.2019 по 02.04.2019 на загальну суму 95157,57 грн, господарський суд враховує таке.
За приписами ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 1 ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Допустимість доказів оцінюється судом через призму ст. 77 ГПК України, яка передбачає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Водночас подані сторонами до справи докази у справі суд у відповідності до ст. 86 ГПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинний документ.
За визначенням ст. 1 вищевказаного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Таким чином, з метою підтвердження відомостей про проведені між сторонами господарські операції на суми, які вказані в акті звірки, позивач з метою підтвердження вказаних ним у позовній заяві обставин, для повноти та всебічності розгляду господарської справи повинен подати до суду видаткові, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, платіжні доручення тощо, тобто всі первинні документи, які посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору №РВ028490 від 01.01.2015.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 також звернув увагу, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
З наявних в матеріалах даної господарської справи документів вбачається, що з метою підтвердження суми боргу, яка визнана відповідачем шляхом підписання актів перевірки розрахунків від 31.03.2019 та від 30.04.2019, позивачем було подано до суду видаткові накладні за період з 02.11.2018 по 02.04.2019 та платіжні доручення, які є первинними документами у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і підтверджують проведені між сторонами господарські операції на суму 95157,57 грн.
Суд встановив, що видаткові накладні містять назву та дату складення документа, назву підприємства, від імені якого складено документ; підписи сторін, що засвідчили здійснення господарських операцій по поставці товару між сторонами. Видаткові накладні засвідчені печатками товариств та в повній мірі розкривають зміст та обсяг проведених операцій.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів передбачений і в п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 п. 2 згаданого Положення унормовано, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
При цьому, як зазначено в ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
З огляду на викладене суд враховує, що неістотні недоліки в наявних в матеріалах справи документах, що містять відомості про господарську операцію (в видаткових накладних як первинних документах), зокрема відсутність зазначення посади, інколи прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, за наявності на документі підпису матеріально-відповідальної особи, завіреного печаткою покупця, що дає змогу ідентифікувати особу, яка приймала товар, а також за наявності на первинних документах відомостей про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо, не є підставою для визнання господарської операції такою, що не відбулась, за умови, що достовірність здійснення господарських операцій за такими первинними документами підтверджена іншими належними доказами у справі, зокрема актами звірки, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару господарських товариств.
Водночас, саме недоліки в оформленні видаткових накладних, які визнані сторонами як підстави для проведення розрахунків з позивачем, відповідачем визнано як обставину, яка, на його думку, дає право затримати оплату за поставлений товар.
Разом з тим, суд критично оцінює такі доводи відповідача, тому що, по-перше, суд встановив, що недоліки, наявні в оформленні накладних, не впливають на розуміння змісту та обсягу господарських операцій, що відбулися між сторонами. Водночас, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та посвідчення накладної печаткою товариства фіксує факт здійснення господарської операції і підтвердження договірних відносин, що є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №910/14371/18).
По-друге, суд вказує, що відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за наявності інших первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не можуть заперечувати таку господарську операцію (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №908/181/17).
По-третє, видаткові накладні, на які вказує відповідач як на підставу для затримки в проведенні розрахунку за товар, оформлені неналежним чином саме представниками відповідача, а не позивача, тому керуючись принципом справедливості та приписами ст. 193 ГК України, яка передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, суд дійшов висновку, що, в даному випадку, відповідач не може посилатися на п. 7.10 договору як на підставу для невиконання своїх зобов'язань за договором з оплати отриманого товару, оскільки порушення порядку в оформленні первинних документів вчинено саме його уповноваженими представниками.
Що стосується заперечень відповідача з приводу невиконання позивачем договірних зобов'язань в частині передання відповідачу іншої товаросупровідної документації, яка визначена п. 3.6 договору, то суд вказує на таке.
За умовами договору №РВ028490 від 01.01.2015 сторонами не визначено порядок передачі супровідних документів, зокрема таких як податкові накладні; належним чином завірні копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження, сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару; погоджений з покупцем примірник замовлення.
Також сторонами у договорі не визначено, який саме документ підтверджує передачу товаросупровідних документів, не визначено і те у яких документах належить зазначати про фактичну передачу таких документів, не передбачено такого обов'язку, як зазначення про передачу таких супровідних документів у видатковій чи у товарно-транспортній накладній.
Разом з тим, враховуючи встановлений вищенаведеним пунктом договору та нормами відповідного законодавства чіткий, прямий, конкретний і не обумовлений ніякими діями покупця обов'язок постачальника передати покупцю разом з товаром відповідний перелік документів на товар, відповідно до встановленого наведеною ч.1 ст. 74 ГПК України принципу розподілу доказування, саме відповідач мав би в першу чергу довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт невиконання такого обов'язку по передачі документів позивачем, оскільки він заперечує вказані обставини, а позивач вже в другу чергу підтвердити факт такої передачі.
Натомість відповідач з посилання на належні та допустимі докази у справі не надав суду доказів на підтвердження своїх доводів з приводу невиконання позивачем договірних зобов'язань в частині передання відповідачу товаросупровідної документації, яка визначена п. 3.6 договору. Водночас за заявою позивача судом було долучено до матеріалів справи копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 25.06.2014 №05.03.02-04/41670, якою підтверджено, зокрема, що товар, який переданий відповідачу на реалізацію за умовами договору, швидко псується. Вказане, на думку позивача, є доказом того, що відповідач був ознайомлений зі змістом товаросупровідних документів, наданих йому безпосередньо після факту передачі товару, реалізував придбаний у позивача товар, заборгованість по оплаті за який в подальшому визнав, підписавши акти перевірки розрахунків на всю суму боргу, яка заявлена у позові.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення, отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги з посилання на порушення позивачем п. 3.6 договору, повинен був довести в суді зазначені обставини належними та допустимими доказами, проте вказаного не зробив. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача про те, що докази на підтвердження передання йому разом з товаром всього переліку товаросупровідної документації зобов'язаний був надати саме позивач.
Таким чином, слід дійти висновку, що оскільки відповідач свого обов'язку щодо подання до суду доказів на підтвердження своїх заперечень, наведених щодо заявленого позову, не виконав, зважаючи на те, що інформація, яка відображена в актах перевірки розрахунків від 31.03.2019 та від 30.04.2019, підтверджена первинними документами, та акти містять підписи уповноважених на їх підписання сторонами осіб, отже останні є належними та допустимими доказами у даній справі в підтвердження існування у відповідача перед позивачем заборгованості по поставці товару на суму 95157,57 грн, вказане свідчить, що у відповідача перед позиваем виник обов'язок по розрахунку за поставлений товар у порядку та строки, що визначені умовами п. 7.9 договору.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Суд встановив, що з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із вимогою, в якій містилася претензія про сплату заборгованості, однак остання була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З огляду на викладене вище, оскільки в судовому засіданні представник відповідача визнав, що товар був поставлений позивачем і прийнятий відповідачем, і в процесі розгляду справи суд встановив відсутність у відповідача права на затримку розрахунків за його оплату, враховуючи, що станом на час розгляду справи в суді товар не повернутий відповідачем позивачу, не направлено претензій з приводу недоліків товару чи документів до нього, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на його користь заявлених 95157,57 грн основної заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, визначених умовами договору поставки №РВ028490 від 01.01.2015.
Таким чином, суд вважає, що за встановлених під час розгляду спору обставин, доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суперечать дійсним обставинам справи, положенням чинного законодавства та не спростовують обґрунтованих висновків суду.
Крім того, суд зазначає, що принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Разом з тим, суд вказує, що в процесі розгляду справи відповідачем було реалізовано своє право щодо заперечення предмета спору на власний розсуд, доводам останнього судом було надано належну правову оцінку.
При оцінці належності та допустимості наданих сторонами в обгрунтування своїх вимог та заперечень доказів, суд виходив із приписів ст. ст. 76 - 78 ГПК України.
При цьому, суд вказує, що ним була надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Водночас, суд наголошує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (справа "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010).
Зважаючи на вищевикладене та оцінивши всі обставини справи з огляду на подані сторонами до суду в обгрунтування своїх вимог та заперечень докази, господарський суд вбачає наявними підстави для задоволення позову в повному обсязі.
При вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд, керуючись приписами ст. 129 ГПК України, покладає понесені позивачем у зв'язку з розглядом спору судові витрати у вигляді судового збору на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 14, 74-79, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" до Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" про стягнення 95157,57 грн задовольнити.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рітейл Вест" (08205, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6-Г, код ЄДРПОУ 38733983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" (80463, Львівська обл., Кам'янка-Бузький район, село Старий Яричів, вулиця Заводська, будинок 1, код ЄДРПОУ 36767366): 95157 (дев'яносто п'ять тисяч сто п'ятдесят сім) гривень 57 копійок основного боргу та 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).
Повне рішення складено: 07.10.2019
Суддя В.М. Антонова