ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.10.2019Справа № 910/6179/17
За позовною заявою: Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ - Інвест" (місцезнаходження: 0222, м. Київ, вул. Пухівська,1В);
2) ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна
в межах справи №910/6179/17
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ - Інвест" (місцезнаходження: 0222, м. Київ, вул. Пухівська,1В)
про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
секретар судового засідання Бабич М.А.
Представники:
Від прокуратури Шевченко О.В.;
Від Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби не з'явилися;
Від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві не з'явилися;
Від ТОВ "РМ-Інвест" Менюк С.А.;
від відповідача 2 не з'явилися
На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/6179/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017р порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" (0222, м.Київ, вул. Пухівська, 1В, ідентифікаційний код 24930146). та призначено наступний розгляд справи у підсумковому засіданні на 26.04.2017.
Ухвалою до Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі № 910/6179/17 з доданими до неї документами повернуто скаржнику без розгляду.
Матеріали справи повернуто до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2017 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 29.05.2017.
Постановою Господарського суду м. Києва від 29.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута, ліквідатором призначено Голову ліквідаційної комісії Ковезу А.І. Здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Рм-Інвест" банкрутом за номером 43497 від 07.06.2017р.
27.06.2019 Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звернулося до господарського суду міста Києва з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2 про визнання договору недійсним купівлі-продажу та повернення майна в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що метою оспорюваного договору було ухилення ТОВ "РМ-Інвест" від зобов'язань перед державою в особі кредиторів, зокрема Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, шляхом виведення майна на пов'язану із боржником особу з подальшим рішенням про ліквідацію та ініціювання справи про банкрутство за власним рішенням, що порушує права та інтереси кредиторів, є недобросовісним, не відповідає правомірній меті та діяльності учасників цивільних відносин. Крім того, прокурор в своїй заяві посилається на те, що відчуження майна відбулось за ціною, значно нижчою від ринковою менш як за один рік до порушення справи про банкрутство та без відповідної оплати покупцем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 22.07.2019, прийнято позовну заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна до розгляду в межах справи № 910/6179/17; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначити підготовче засідання на 29.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 задоволено заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про вжиття заходів забезпечення позову; накладено арешт на об'єкт нерухомого майна: нежилий будинок загальною площею 843,3 кв.м. по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1021413180000).
29.07.2019 до Господарського суду міста Києва від ТОВ "РМ-Інвест" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 призначено підготовче засідання на 21.08.2019.
21.08.2019 до Господарського суду міста Києва від ТОВ "РМ-Інвест" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву, за змістом якого просили суд відмовити в задоволенні заяви прокурора та зняти арешт, накладений ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2019 відкладено підготовче засідання на 11.09.2019.
11.09.2019 до канцелярії суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та відкладено розгляд справи на 30.09.2019.
20.09.2019 до Господарського суду міста Києва від Прокуратури міста Києва надійшло клопотання про призначення судової експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/6179/17 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна в межах справи № 910/6179/17 та призначено розгляд вказаної заяви по суті на 16.10.2019.
04.10.2019 до Господарського суду містка Києва від ТОВ «РМ-Інвест» надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
10.10.2019 до Господарського суду містка Києва від ТОВ «РМ-Інвест» надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши клопотання ТОВ «РМ-Інвест» про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Вказані клопотання, мотивовані тим, що у прокурора відсутні підстави для звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
З матеріалів справи вбачається, що подання даного позову саме прокурором було зумовлене порушенням вимог чинного законодавства під час продажу майна боржника та позбавлення держави в можливості отримання коштів, заявлених в межах справи про банкрутство, з огляду на що Заступник прокурора міста Києва правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, оскільки останніми захист цих інтересів не здійснювався.
Таким чином, суд відмовляє в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «РМ-Інвест» про залишення позову Заступника прокурора міста Києва без розгляду.
10.10.2019 до Господарського суду містка Києва від ТОВ «РМ-Інвест» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника ТОВ «РМ-Інвест» Менюка С.А. у відпустці.
Розглянувши вказане клопотання відповідача 1, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем обставини не є підставами для відкладення розгляду справи/перерви судового засідання відповідно до ст.ст. 202, 216 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, з метою недопущення затягування строків розгляду судом спору, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника ТОВ «РМ- Інвест» у відпустці, крім того, суд бере до уваги, що в судовому засіданні, яке відбулось 07.10.2019, в справі про банкрутство ТОВ «РМ-Інвест» був присутній інший представник за довіреністю боржника Сомюк С.М., а тому неявка представника відповідача 1 в судове засідання не є поважною причиною для відкладення розгляду справи.
В судове засідання 16.10.2019 з'явився представник прокуратури, надав пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивачі в судове засідання не з'явилися про причини неявки суду не повідомили, хоча про місце і час розгляду справи по суті повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103049224781 та №0103049224757.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду справи по суті повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103049224790.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, оскільки позивачі та відповідачі було належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 16.10.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.
Статтею 9 вказаного Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 20 вказаного Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Таким чином, ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.
Судом встановлено, що 08.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (надалі- продавець) та ОСОБА_2 (надалі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку (надалі - Договір) відповідно до п. 1.1 якого продавець Товариство з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» передало у власність (продало), а покупець ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) належний продавцю на праві приватної власності нежилий будинок, загальною площею 843,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:00285, (далі - нежилий будинок).
Згідно п. 2.1 Договору за домовленістю сторін продаж нежилого будинку вчинено за 951 7818,78 грн., в тому числі податок на додану вартість становить 158 619,80 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Разом з тим, слід відзначити, що ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порівняно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, розширює підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 було порушено справу про банкрутство ТОВ «РМ-Інвест», таким чином з моменту укладення спірного договору та до моменту порушення справи про банкрутство відповідача 1 пройшло шість місяців. Більш того, слід зазначити, що 14.12.2016 загальними зборами ТОВ «РМ-Інвест» прийнято рішення, оформлене відповідним протоколом загальних зборів, про припинення товариства шляхом ліквідації у зв'язку із неможливістю виконання зобов'язання перед кредиторами.
Заперечуючи проти позову, ТОВ «РМ-Інвест» в своєму відзиві зазначило, що спірний договір укладений задовго до виникнення заборгованості перед Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, а тому жодним чином не може свідчити про ухилення від розрахунків та завдання шкоди кредиторам, як й неврахування інтересів кредиторів у такому випадку та зловживання з боку боржника своїми права щодо розпорядження майном як власника.
Вказане спростовується ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", адже період виникнення сумнівності правочинів та майнових дій боржника, законодавець визначає час протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, а не момент звернення кредитора з вимогами до боржника.
Тобто, період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми.
Суд зазначає, що при розгляді даного спору в поряду ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Як на одну із підстав визнання договору недійсним прокурор вказує, що за змістом п. 2.1 Договору за домовленістю сторін продаж нежилого будинку площею 843,30 кв.м. по АДРЕСА_2 відчужено на користь ОСОБА_2 за ціною 951 718,78 грн., в тому числі податок на додану вартість становить 158 619,80 грн. разом з тим, як вбачається з висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 26.03.2018 №30/03-2018, який наявний в матеріалах справи №910/6179/17, ринкова вартість спірного майна станом на 08.09.2016 складала 22 570 222,00 грн., крім того в матеріалах справи наявний інший висновок оцінювача про об'єкт незалежної оцінки згідно якого вартість нежилого будинку площею 843,30 кв.м. по АДРЕСА_2 становить 42 071 224,80 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ «РМ-Інвест» вказує, що із вступної частини висновку №30/03-2018 від 26.03.2018 вбачається, що він зроблений на замовлення Адвокатського об'єднання «Адвантум», яке діяло в інтересах ТОВ «ДХЛ «Логістика (Україна)», так як останній не є учасником провадження за заявою Заступника прокурора міста Києва, то підстав вважати даний висновок належним доказом відсутні.
Проте, суд зазначає, що ТОВ «ДХЛ «Логістика (Україна)» був учасником провадження (конкурсним кредитором) у справі про банкрутство ТОВ «РМ-Інвест» (ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 замінено кредитора у справі №910/6179/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" - Товариством з обмеженою відповідальністю "Атем Груп" в межах розміру вимог на суму 2 978 521,19 грн.), крім того ТОВ «ДХЛ «Логістика (Україна») також зверталося до суду про визнання спірного правочину недійсним, а Верховний суд, скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2018, в своїй постанові від 30.01.2019 вказав, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки доказам відчуження майна боржника за ціною набагато нижчою від ринкової.
За таких обставин, залишити поза увагою висновок оціночно-будівельної експертизи від 26.03.2018 №30/03-2018, який наданий учасником провадження у справі про банкрутство, суд не вбачає за можливе.
Таким чином, із вказаного висновку вбачається, що нежилий будинок площею 843,30 кв.м. по АДРЕСА_2, було відчужено за ціною значно нижче ринкової, що свідчить про намір ухилення відповідача 1 від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Щодо іншого висновку оцінювача про об'єкт незалежної оцінки, згідно якого вартість нежилого будинку площею 843,30 кв.м. по АДРЕСА_2 становить 42 071 224,80 грн., суд погоджується з відповідачем 1 щодо неналежності вказаного доказу, проте висновок суду, щодо продажу спірного майна за значно нижчої ціною від ринкової, не змінюється.
В своїй заяві прокурор вказує, що однією із підстав для недійсності правочину є укладання Договору саме з ОСОБА_2 , який є заінтересованою особою, оскільки на момент прийняття рішення, оформлене відповідним протоколом загальних зборів, про припинення товариства шляхом ліквідації, та на день укладання спірного договору буд директором ТОВ «РМ-Інвест», одним із учасників товариства та одним із кінцевих бенефіціарних власників банкрута.
Суд зазначає, що якщо правочини вчиняються у період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
За змістом ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
Оскільки, на момент вчинення спірного правочину так і на день винесення даної ухвали ОСОБА_2 є керівником ТОВ «РМ-Інвест», одним із учасників товариства та одним із кінцевих бенефіціарних власників банкрута, та володів інформацією про майновий стан продавця, а тому відчуження спірного майна на користь заінтересованої особи свідчить про умисне виведення активів товариства за заниженою ціною з метою ухилення від виконання грошових зобов'язань перед кредиторами.
Доказів на спростування вказаного відповідачами не надано.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог Заступника прокурора міста Києва, викладених у заяві в частині вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» та ОСОБА_2 , а тому вказаний договір підлягає визнанню недійсним.
Стосовно вимог Заступника прокурора міста Києва про зобов'язання ОСОБА_2 повернути в ліквідаційну масу банкрута нежилий будинок загальною площею 843,30 кв.м. по АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву вказує, що заявником не обґрунтовано, яким чином повернення спірного приміщення до ліквідаційної маси ТОВ «РМ-Івест» вплине на задоволення вимог кредиторів, якими є державні органи, в особі яких звертається прокуратура, та зазначає що витребування у добросовісного набувача, ОСОБА_2 , майна становить порушення на мирне володіння майном.
Суд не погоджується з даним твердженням відповідача 1, так як встановлено порушення вимог чинного законодавства при укладанні спірного правочину, а тому вважати ОСОБА_2 , добросовісним набувачем відсутні підстави.
Крім того, суд зазначає, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Оскільки судом встановлено, недійсність Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, то суд вважає за можливе задовольнити вимогу Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про зобов'язання ОСОБА_2 повернути в ліквідаційну масу Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» нежилий будинок загальною площею 843,30 кв.м. по АДРЕСА_2 .
За таких обставин, суд вважає, що вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 10, 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ст. ст. 129, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Задовольнити заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна в межах справи № 910/6179/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» повністю.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» та ОСОБА_2 .
3. Зобов'язати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути в ліквідаційну масу Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (02222, м. Київ, вул. Пухівська, 1В; ідентифікаційний код 24930146) нежилий будинок загальною площею 843,30 кв.м., що розташований м. Київ, вул. Жилянська, 19. Видати наказ.
4. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (02222, м. Київ, вул. Пухівська, 1В; ідентифікаційний код 24930146) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 16 196 (шістнадцять тисяч сто дев'яносто шість) грн. 78 коп. Видати наказ.
5. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.
Повний текст ухвали складено 18.10.2019
Суддя А.В. Яковенко