ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2019Справа № 910/10797/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМК»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 9 639, 50 грн.,
Без виклику (повідомлення) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УТМК" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 9 639, 50 грн., з яких 4 113, 61 грн. пені, 4 830, 19 грн. інфляційних втрат, 695, 70 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № СВР3-03-22-18-96/ю, на виконання умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти і оплатити товари. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі № 910/10797/19 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
22.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/10797/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
13.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн.
13.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 50%, оскільки строк прострочення оплати є незначним, відповідачем частково заборгованість погашено, а позивачем не надано доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів. Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що даний спір є нескладним, не містить двозначних доказів чи обставин, які б потребували додаткового їх вивчення, підготовка позову не зайняла великого обсягу правових знань та часу, у зв'язку з чим вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу з 10 000, 00 грн. до 1 000, 00 грн. та покласти їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог на відповідача.
19.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає зменшення розміру штрафних санкцій на 50% безпідставним та необґрунтованим, враховуючи розмір несвоєчасно виконаного зобов'язання та розмір нарахованих штрафних санкцій, а також недоведеність відповідачем тієї обставини, що він не бажав вчинення порушення зобов'язання. Крім того, позивач вказує на те, що розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу є документально підтвердженим у розмірі 5 000, 00 грн., що відповідає критерію розумності та необхідності таких витрат, які просить стягнути з відповідача.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
03.09.2018 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № СВРЗ-03-22-18-96/10 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується протягом 2018 року поставити Покупцю товари, зазначені у Специфікації № 1 (Додаток № 1) до даного Договору, що є невід'ємною частиною Договору, а Покупець прийняти і оплатити такі товари згідно умов Договору.
Найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015-34630000-2- частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху - підвіска маятникова (пункт 1.2. Договору).
Відповідно до пункту 1.3. Договору кількість товару кількість товару складає 1 324 шт. і визначаються у Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна цього Договору становить 236 731, 20 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 39 455, 20 грн.
За умовами пункту 4.2. Договору Покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку Постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної або акту приймання-передачі.
Згідно з пунктом 4.3. Договору до рахунку додаються видаткова накладна та/або акт приймання-передачі товару, товарно-транспортна накладна, документи, які підтверджують якість товару.
23.12.2018 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою, зокрема, продовжили дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2019 року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі поставки.
Крім того, Додатковою угодою № 1 до Договору сторони доповнили Договір Специфікацією № 2 на загальну суму 47 203, 20 грн., у тому числі ПДВ 20% 7 867, 20 грн., яка додається до даної додаткової угоди.
Також, Додатковою угодою № 1 до Договору сторони виклали пункти Договору в новій редакції, в тому числі пункти 1.1., 1.3. 3.1. Договору, та визначили, що:
Пункт 1.1. Постачальник зобов'язується протягом 2018 р. - І квартал 2019 р. поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікації № 1 (Додаток № 1) та Специфікації № 2 (Додаток № 2) до даного Договору, що є невід'ємною частиною Договору, а Покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов Договору;
Пункт 1.3. Кількість товару складає 1 588 шт. і визначається у Специфікації № 1 (Додаток № 1) та Специфікації № 2 (Додаток № 2), які є невід'ємною частиною Договору;
Пункт 3.1. Ціна цього Договору становить 283 934, 40 грн., в тому числі ПДВ 20% 17 322, 40 грн.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу через його представника Борис Я.М., який діяв на підставі довіреності № 513 від 05.09.2018, продукцію за видатковою накладною № 79 від 12.09.2018 на суму 236 731, 20 грн. та виставив для оплати рахунок № 88 від 12.09.2018 на суму 236 731, 20 грн.
Крім того, виконуючи взяті на себе договірні зобов'язання позивач поставив відповідачу через його представника Борис Я.М., який діяв на підставі довіреності № 86 від 11.03.2019, продукцію за видатковою накладною № 33 від 11.03.2019 на суму 47 203, 20 грн., для оплати якої виставив рахунок № 31 від 11.03.2019 на суму 47 203, 20 грн.
За вказаними господарськими операціями позивачем були складені податкові накладні № 6 від 12.09.2018 та № 2 від 11.03.2019, які були зареєстровані 20.09.2018 та 19.03.2019 відповідно.
Проте, відповідач оплату здійснив з порушення встановлених умовами Договору строків, а саме:
- товар за видатковою накладною № 79 від 12.09.2018 оплатив 18.10.2018 в сумі 118 365, 60 грн. та 19.10.2019 в сумі 118 365, 60 грн.;
- товар за видатковою накладною № 33 від 11.03.2019 оплати 05.06.2019 в сумі 24 000, 00 грн. та 06.06.2019 в сумі 23 203, 20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За умовами пункту 4.2. Договору Покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку Постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної або акту приймання-передачі.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на нарахування пені за несвоєчасну оплату товару сторони узгодили у пункті 8.2. Договору, яким передбачено, що у разі порушення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
При цьому, судом враховано, що згідно з приписами частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21256/14, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 4 113, 61 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що повністю відповідає положенням чинного законодавства.
Водночас, перевіривши наданій позивачем розрахунок 3% річних в сумі 695, 70 грн. та інфляційних втрат в сумі 4 830, 19 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає положенням чинного законодавства,
Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Як зазначалось вище, згідно з положеннями частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та 3% річних.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.
У той же час, із наданого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що їх розрахунок було здійснено з урахуванням дня, в який відбулася оплата товару, що суперечить нормам чинного законодавства.
За розрахунком суду, розмір 3% річних складає 672, 37 грн.
Також, є арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, оскільки позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за той період, коли прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця.
За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат складає 805, 76 грн.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої неустойки відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Дослідивши аргументи відповідача, який вказує на наявність правових підстав для зменшення пені, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру неустойки.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 922/3787/17 від 18.06.2019 року.
У постановах Верховного Суду у справі № 924/632/18 від 13.06.2019, у справі № 910/9604/18 від 18.06.2019 також наголошено, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 22-ЮО від 19.02.2019, додаткову угоду № 02/08/19 від 02.08.2019 до Договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг № 3 від 08.09.2019, платіжне доручення № 145 від 12.09.2019, свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю № 2845 від 12.03.2008.
Заперечуючи проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, позивач у відзиві на позов зазначив, що даний спір є нескладним, не містить двозначних доказів чи обставин, які б потребували додаткового їх вивчення, підготовка позову не зайняла великого обсягу правових знань та часу.
Суд погоджується, з такими доводами відповідача та вважає неспівмірніми заявлені позивачем витрати на послуги адвоката із складністю справи обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим з огляду на наступне.
Ціна спору у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування, свідчать про на незначну складність даної справи, поставка здійснювалась лише за однією накладною, а тому розрахунки до позову не є складними. Більше того, інтереси позивача в судових засіданнях адвокат не представляв, а розрахунки до позову здійснені з помилками, що призвело до часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги у даній справі задоволено частково, та беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також те, що підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. 00 коп.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМК» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 9 639, 50 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМК» (01054, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 55; код ЄДРПОУ 39284872) 4 113 (чотири тисячі сто тринадцять) грн. 61 коп. пені, 805 (вісімсот п'ять) грн. 76 коп. інфляційних втрат, 672 (шістсот сімдесят дві) грн. 37 коп. 3% річних, 1 114 (одну тисячу сто чотирнадцять) грн. 36 коп. витрат по сплаті судового збору, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 21.10.2019 року.
Суддя В.С. Ломака