18 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/10006/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить:
- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2014 року в сумі 40538,27 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог стверджує, що всупереч вимогам Конституції України, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", відповідачем у період з 01.01.2016 до 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась йому індексація грошового забезпечення.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалу направлено учасникам справи.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач указував, що відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до ст.5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зауважив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було. Окрім цього, відмітив, що підстави вважати протиправними дії військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення відсутні, адже відповідно до Інструкції №260 військова частина виконувала роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.0.2016 №248/3/9/1/2, в якому було зазначено про ненарахування індексації грошового забезпечення.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника служби пожежної безпеки 20 Центру ремонту засобів зв'язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командувача повітряних сил Збройних Сил України (по особовому складу) №503 від 12.09.2018 ОСОБА_1 відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №234 від 25.09.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення частини.
У червні 2019 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Довідкою виданою командиром військової частини НОМЕР_1 від 07.08.2019 №113 позивачу повідомлено, що з 1 січня 2016 року згідно телеграми Департаменту фінансів МО України №248/3/9/1/108 від 10.02.2016 індексацію грошового забезпечення не нараховувати. Зазначено, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
У статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 3 вказаної статті Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".
В силу приписів статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За змістом положень частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 4 Закону № 1282-XII, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ч.ч. 1, 2, 6 ст. 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Згідно зі п. 4 Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Положеннями пункту 5 Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103 %. У свою чергу обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
Базовим вважається місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим (крім місяця прийняття на роботу).
Судом установлено, що в період проходження позивачем військової служби з 01.01.2016 до 25.09.2018, індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася.
Із довідки військової частини НОМЕР_1 від 07.08.2019 №113 слідує, що посадовий оклад позивача у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 був незмінним та не збільшувався.
При цьому суд наголошує, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Щодо обґрунтування відповідачем своєї позиції роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, зокрема від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 за змістом якого, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення та роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №3700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17, в яких зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, то слід указати, що відповідач має керуватися та діяти відповідно до Закону №1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж вказані роз'яснення чи інші роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Одночасно суд зазначає, що доводи відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що позовні вимоги мають бути звернені до Міністерства оборони України, яким здійснюється фінансування відповідача, позаяк виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами.
Доводи відповідача про відсутності фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення у період 2016-2018 років суд відхиляє та зазначає, що згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що аргументи відповідача щодо відсутності фінансового ресурсу не можуть бути підставою для не нарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, а також жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату, що фактично є предметом спору у даній справі.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.07.2019 в справі № 240/4911/18.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року є порушеним та має бути відновленим.
З огляду на викладене, а також ураховуючи обставини даної справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст.3 цього Закону.
За змістом ст.4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-43цс14.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року, з урахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко