м. Вінниця
18 жовтня 2019 р. Справа № 120/2640/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13289/15-19-СГ від 07.08.2019 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту); зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати відповідний дозвіл.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту). Зазначає, що факт того, що бажане місця розташування земельної ділянки знаходяться в масиві, по якому вже прийнято рішення щодо створення на ньому громадських пасовищ, не може бути належною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації для відведення земельної ділянки. Наголошує, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано практику Верховного Суду, відповідно до якої отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Крім того, позивач зазначає, що саме на відповідача покладено обов'язок визначатись із видом документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому не може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою у зв'язку з незазначенням заявником виду відповідної документації.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою від 19.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
09.09.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із того, що передача земельної ділянки у власність позивачеві буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою в порядку ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Також відповідач акцентує увагу на тому, що позивач не зазначив на який вид документації просить надати дозвіл, хоча відповідно до ст. 118 Земельною кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Зазначає, що оскільки чинним законодавством передбачена можливість виготовлення різних видів документації щодо формування земельних ділянок, то ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не вправі обмежувати право позивача на виготовлення відповідної документації із землеустрою.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалася.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 08.07.2019 ОСОБА_1 звернувся з колективним клопотанням від 28.06.2019 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), до якого, зокрема були додані викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного, місця розташування земельної ділянки, інформація з ДЗК.
Наказом від 07.08.2019 №2-13289/15-19-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачеві у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що на земельну ділянку, що є зазначеною на графічних матеріалах, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ щодо відведення земельних ділянок в комунальну власність для створення громадських пасовищ, а також зважаючи на те, що не вказано вид документації із землеустрою згідно ст.25 Закону України "Про землеустрій" на підставі ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України).
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до норм статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. (......) органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. А відтак, для прийняття відповідного рішення суб'єкту владних повноважень необхідно здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаних замовниками об'єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З наданих відповідачем доказів встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем враховано, що у квітні 2019 року до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області звернулась Яланецька сільська рада Томашпільського району з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25,607 га на території Яланецької сільської ради з метою передачі у комунальну власність для потреб територіальної громади для створення громадських пасовищ із земель запасу сільськогосподарського призначення.
Відповідно до доповідної записки старшого державного інспектора ОСОБА_2 Д.М. на підставі до наказу Головного управління №600-ДК від 24.05.2019 був здійснений державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок на території Яланецької сільської ради Томашпільського району, як об'єктів перевірки. За результатами перевірки було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 площею 25,6070 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовище), використовується за цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, обробіток ґрунту не здійснюється, сільськогосподарські культури відсутні.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 25,6070 га в комунальну власність для створення громадських пасовищ.
Відповідач не заперечує того факту, що земельна ділянка, на яку претендує позивач значиться як "01", тобто сільськогосподарського призначення. Однак, статтею 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позивач бажає отримати у власність земельну ділянку з видом угіддя пасовище, яке має на меті сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства. Згідно зі статтею 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ. Поряд із цим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних: чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Отже, ведення особистого селянського господарства має за мету виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції, що призводить до розорювання ґрунтів.
Крім того, відповідно до Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 в експлікації земельних угідь зазначено, що вид угідь на даній земельній ділянці - пасовище.
З огляду на викладене суд погоджується з доводами відповідача, що передача вищезазначеної земельної ділянки у власність громадянам буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.
Відносно того, що надання дозволів на розроблення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність іншим особам не означає позитивного рішення про надання земельних ділянок у власність, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання земельних ділянок. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою дійсно не означає позитивного висновку щодо надання відповідної земельної ділянки саме цій особі. В той же час, юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може бути захищений в судовому порядку.
З огляду на вказане, реалізуючи принцип "належного урядування", суб'єкт владних повноважень під час прийняття рішення про надання дозволу особі за умови, якщо на розроблення даної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі, має враховувати цю обставину та у випадку прийняття рішення про надання такого дозволу мотивувати (обґрунтувати) можливість (необхідність, доцільність) його надання, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України, про що зазначити у відповідному рішенні. В протилежному випадку, неврахування легітимного інтересу особи, якій вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, може бути розцінено як порушення прав цієї особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Використаний у частині 1 статті 2 КАС України термін "інтерес" відповідає терміну "охоронюваний законом інтерес", яке було розтлумачено Конституційним Судом України у вищенаведеному рішенні. Отже, прагнення до користування конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою, може бути змістом охоронюваного законом інтересу.
Відтак, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем правомірно враховано ту обставину, що на розроблення спірної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі.
Щодо незазначення позивачем виду документації, то суд вказує таке.
Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Відтак, для передачі земельної ділянки у власність чи користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення відповідного виду документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність чи користування, за результатами розгляду яких компетентні органи приймають одне з відповідних рішень. Отже, для того, щоб такий дозвіл був наданий, заявник повинен дотриматися встановленої законом процедури звернення за отриманням дозволу, чого в даному випадку зроблено не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та касування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13289/15-19-СГ від 07.08.2019 не підлягає задоволенню.
Крім того, інша позовна вимога зобов'язального характеру задоволенню також не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про скасування зазначеного вище наказу.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позову відмовити повністю
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович