м. Вінниця
18 жовтня 2019 р. Справа № 120/2587/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ № 2-8893/15-29-сб ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.05.2019 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту); зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ст. 79-1, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та пункту 8 Положення про ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2019 № 333, у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Позивач не погоджується з позицією відповідача про неможливість передачі земельної ділянки за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок згідно з нормами чинного законодавства, оскільки земельна ділянка, сформована з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Вважає, що земельні ділянки, призначені для надання громадянам України для ведення особистого селянського господарства є одним із видів використання з основним цільовим призначенням "землі сільськогосподарського призначення", при цьому передача вказаних земельних ділянок у межах цільового призначення для різних видів використання (ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства) здійснюється без зміни цільового призначення. Позивач переконана, що формальні підстави ненадання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою є зловживанням відповідачем своїми обов'язком надати такий дозвіл відповідно до вимог закону, чим порушуються її законні права.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою від 16.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
04.09.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із того, що земельна ділянка, з кадастровим номером 0522280200:05:000:1055 є сформованою з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що унеможливлює передачу земельної ділянки за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок згідно норм чинного законодавства. Разом з тим зазначає, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , що підтверджується актом на право постійного користування землею серії ВН №0258, для ведення фермерського господарства. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №106 від 31.08.1994. А тому відповідач переконаний, що правомірно відмовив позивачеві у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 11.04.2019 ОСОБА_1 звернулася з колективним клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на кожного окремо, на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522280200:05:000:1055, до якого були додані графічні матеріали на земельну ділянку із позначенням місця розташування земельної ділянки, а також копія витягу з Єдиного Державного земельного кадастру (а. с. 15-17).
Наказом від 30.05.2019 №2-8883/15-19-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачеві у наданні такого дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522280200:05:000:1055 сформована з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (01.02), а відповідно до частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення (а. с. 22).
Крім того, при розгляді клопотання отримано інформацію відділу у Липовецькому районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.05.2019 № КО-8644/0-0.182-766/154-19 про знаходження земельної ділянки в постійному користуванні ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.
Вважаючи протиправним наказ відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначає Закон України "Про землеустрій".
За приписами ст. 1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Як встановлено судом, позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 гектара, на кожну особу окремо, на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області.
Із матеріалів справи слідує, що земельна ділянка, щодо якої позивач висловила бажання отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо її поділу та об'єднання, уже є сформованою, їй присвоєний кадастровий номер з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що є відмінним від цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
За приписами ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" розроблена Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548. Так, відповідно до КВЦПЗ) землі сільськогосподарського призначення класифікуються на землі для: ведення товарного сільськогосподарського виробництва; ведення фермерського господарства; ведення особистого селянського господарства; ведення підсобного сільського господарства; індивідуального садівництва; колективного садівництва; городництва; сінокосіння і випасання худоби; дослідних і навчальних цілей; пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; надання послуг у сільському господарстві; розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції; іншого сільськогосподарського призначення.
Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Отже, зміна виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення не може бути здійснена її власником (користувачем) самостійно. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.
Оскільки, земельна ділянка з кадастровим номером 0522280200:05:000:1055 із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, то клопотати про її надання можливо з долученням документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (ч. 6 ст. 118 ЗК України).
Отже, бажана земельна ділянка збігається з місцем розташування об'єкта до якого встановлений інший правовий режим регулювання та визначені законодавством інші вимоги.
Таким чином, позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оформленим неналежним чином, а долучені до клопотання графічні матеріали свідчать про невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Крім того, відповідач, доводячи правомірність оскаржуваного наказу про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, посилається на те, що земельна ділянка, частину якої бажає отримати позивач, знаходиться у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, на підтвердження чого надав суду копію Державного акту на право постійного користування землею серії ВН №0258 зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.08.1994.
Згідно із статтею 125 Земельного кодексу України право постійного користування земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.
Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп 2005 (справа № 1-17 2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, частиною 10 статті 28-1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (чинний та в редакції з 01.01.2013) встановлено, що документ, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею) виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Отже, Державний акт на право постійного користування землею серії ВН №0258, що виданий ОСОБА_2 є чинним та ніким не скасований.
Разом з тим, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Як встановлено судом, постійним користувачем бажаної позивачем земельної ділянки є ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №106 від 31.08.1994. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.
Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У випадку перебування у іншої особи на праві постійного користування земельної ділянки, яка одночасно є бажаною для позивача, частина 6 статті 118 Земельного кодексу України вимагає долучення до клопотання погодження землекористувача, оскільки набуття права на таку земельну ділянку можливе лише після припинення права власності чи користування нею в порядку, визначеному законом.
Підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.
Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає вилучення, як підставу припинення права користування земельною ділянкою, що кореспондується із положеннями частини 6 статті 118 Земельного кодексу України та обов'язком заявника про додавання до клопотання погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
На виконання вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України позивач до клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації повинен був долучити погодження землекористувача бажаної земельної ділянки, вказати цільове призначення, що визначене для бажаної земельної ділянки, чого дотримано не було та свідчить про неналежність в оформленні клопотання на надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.
Також, вирішуючи спір, суд враховує висновки Верховного Суду, що підставою для відмови в наданні дозволу є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів і вважає, що така невідповідність в даному випадку має місце, оскільки клопотання подано із долученням графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Натомість у клопотанні позивача зазначено про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та без додання погодження землекористувача. Земельна ділянка перебуває з 1994 року у постійному користуванні іншої особи, а його погодження не додано до клопотання.
Констатуючи факт неналежного оформлення клопотання, наявності невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, суд вважає відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою правомірною та такою, що відповідає вичерпним підставам, визначеними частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Висновки Верховного суду, викладені у постановах від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 24.04.2018 у справі № 802/1534/17-а, від 30.08.2018 у справі № 802/928/17-а, на які посилається позивач, стосуються застосування норми ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, однак за абсолютно інших обставин.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович