м. Вінниця
08 жовтня 2019 р. Справа № 120/2152/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.
представника позивача: Гонтар В.А.
відповідача: Лесько О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Мельниківської сільської ради (22860, Вінницька область, Немирівський район, с. Мельниківці, вул. Пролетарська, 2)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Мельниківської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 20.05.2019 він як учасник бойових дій звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення селянського господарства. Однак, листом від 29.05.2019 відповідач повідомив позивача про те, що згідно із актом-передачі за №2-12694/15-18 від 27.09.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 0523086200:01:001:0717 передана у комунальну власність і була віддана в оренду Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області у 2013 році.
На думку позивача, дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу є протиправними, оскільки нормами Земельного Кодексу України встановлено, що за наслідком розгляду клопотання про надання дозволу, такий має бути або наданий або відмовлено в його наданні.
Водночас, позивач заявляє вимогу щодо стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. В обґрунтування моральної шкоди, позивач зазначив, що у зв'язку із неправомірними діями відповідача, позивач поніс втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань.
Ухвалою суду від 08.07.2019 відкрито провадження в даній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Установлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Призначено підготовче засідання.
На виконання вимог ухвали суду від 08.07.2019 та відповідно до положень ст. 162 КАС України, стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.
Земельна ділянка за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717, перебуває в користуванні на умовах оренди у фізичної особи ОСОБА_2 , згідно із договором оренди землі № 73, який був укладений між орендодавцем - Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та орендарем - гр. ОСОБА_2 , який зареєстрований 20 лютого 2016 року, номер запису про речове право 13378812.
Згідно Наказу №2-12694/15-18-СГ від 27.09.2018 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Мельниківській сільській об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Мельниківської сільської об'єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області згідно з актом прийому-передачі, в тому числі земельну ділянка площею 46,5776 га, кадастровий номер 0523086200:01:001:0717.
Таким чином, у зв'язку із передачею земель Мельниківській сільській об'єднаній територіальній громаді передались права та обов'язки за договором оренди землі. Тому, надання позивачеві ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства можливе лише при припиненні або розірванні договору оренди землі на земельну ділянку за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717, який був укладений із ОСОБА_2
Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди останній заперечує, з огляду на те, що Мельниківська сільська рада вважає законною відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому, відсутні будь-які підстави для її стягнення. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди, а також вирішення питання про відшкодування моральної шкоди не передбачене Кодексом адміністративного судочинства України.
03.09.2019 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі та без участі позивача. Одночасно долучено заяву про відшкодування судових витрат, квитанцію, ордер, договір про надання правової допомоги.
Ухвалою суду від 03.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 08.10.2019 відмовлено в задоволенні клопотання про залучення третіх осіб.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Окремо зазначив, що має намір стягнути розмір правничої допомоги після прийняття рішення по справі, оскільки, бажає надати до суду додаткові докази.
Представник відповідача, в свою чергу, заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
20.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до голови Мельниківської ОТГ із клопотанням, в якому, керуючись ст. 118, 121 Земельного кодексу України, просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, що розташована на території Мельниківської ОТГ в с.Ометинці, Вінницької області. До клопотання додано викопіювання із кадастрової карти, де зазначене бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, копії документів, що посвідчують особу та копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
За результатами розгляду вказаного клопотання, 29.05.2019 Мельниківською сільської радою надано відповідь за вих. №02-20-204, якою позивачу повідомлено, що згідно акту передачі від 27.09.2018 №2-12694/15-18 земельна ділянка з кадастровим номером 0523086200:01:001:0717 передана у комунальну власність та віддана в оренду Головним управлінням Держгеокадастру 04.12.2013.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови, у наданні дозволу, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Крім того, частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.
Положеннями статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.
Проте, відповідно до матеріалів справи, за наслідками розгляду клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, Мельниківською сільською радою надано лише лист, у якому взагалі не зазначено про прийняте на сесії рішення щодо відмови або щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. У вказаному листі лише констатовано факт передачі землі у комунальну власність та оренду.
Крім того, письмовими доказами відповідачем не доведено, що клопотання позивача було включено до порядку денного пленарного засідання ради.
Відтак, визначаючись стосовно вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд, вказує, що згідно загальних засад права, бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. В свою чергу, дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб'єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.
Як встановлено відповідач не прийняв рішення про надання дозволу чи відмову у його наданні, тобто не вчинив дії, а отже, має місце протиправна бездіяльність, адже суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі, та не у спосіб, що визначений законами України.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 46 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Відтак, в частині визнання протиправними дій щодо відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, позов задоволенню не підлягає, оскільки жодних дій щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не вчинялось.
Разом з цим, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 "Про судове рішення".
Відповідно до п. 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Так, оцінюючи відповідь відповідача, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем, всупереч вимог статей 118, 122 ЗК України, ч. 5 ст. 46 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", сесія не скликана, по суті рішень за наслідком розгляду поданого позивачем клопотання не прийнято, зокрема, щодо відмови чи надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому, така бездіяльність є протиправною.
Водночас надаючи оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання, необхідно зазначити, що згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято відповідного рішення по суті клопотання позивача від 20.05.2019.
За таких обставин, суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.05.2019 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивач вказує, що внаслідок відмови він поніс втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань.
Разом з цим жодним чином не доведено факту завданих немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які потягли негативні зміни у житті особи, як і не доведені самі негативні зміни у житті заявника.
Окремо, суд зазначає, що наслідком стягнення моральної шкоди є не лише її встановлення, але й наявність зв'язку між наявністю протиправних дій суб'єкта владних повноважень та спричиненими особі стражданнями.
Проте, як зазначалось вище, судом не встановлено, що відповідач вчиняв дії щодо відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розмір шкоди в сумі 5 000 грн. та не підтверджено її документально.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Визначаючись щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3 000 гривень, суд вказує на те, що в судовому засіданні 08.10.2019 представник позивача заявив про намір звернутись із відповідною заявою про стягнення правничої допомоги після ухвалення рішення по справі. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не присуджується на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Мельниківської сільської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці, Немирівського району Вінницької області.
Зобов"язати Мельниківську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0523086200:01:001:0717, що розташована на території Мельниківської сільської ради в с. Ометинці, Немирівського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ); Мельниківська сільська рада (22860, Вінницька область, Немирівський район, с. Мельниківці, вул. Пролетарська, 2, код ЄДРПОУ 04327330).
Повний текст рішення складено 18.10.19
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна