Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 330/1607/16-ц
провадження № 61-15350 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року у складі судді Бойчевої Н. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 8 тис. грнзі сплатою 36 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг, надав згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку.
Відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 50 311 грн 61 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 7 808 грн 34 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 37 770 грн 98 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 1 860 грн 31 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 2 371 грн 98 коп.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 50 311 грн 61 коп., а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2006 року у розмірі 50 311 грн 61 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суд першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов кредитного договору та вимог закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про порушення відповідачем своїх кредитних зобов'язань, зазначивши, що відповідач періодично здійснював погашення заборгованості за кредитним договором. Останній платіж, який вніс відповідач за кредитним договором, було здійснено 28 квітня 2015 року, а з позовом до суду банк звернувся у серпні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 330/1607/16 з Якимівського районного суду Запорізької області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2019 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що банком пропущено строк позовної давності в один рік за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені), на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Зазначав, що строк дії картки сплив у березні 2009 року, тому банк звернувся до суду з позовом до нього з пропуском строку позовної давності. Зазначав, що жодних платежів у квітні 2015 року за кредитним договором він не здійснював. Посилався на помилковість розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого банком, виходячи із процентної ставки, зазначеної у заяві, у розмірі 36 % річних.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За укладеним 24 березня 2006 року із закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», договором про надання банківських послуг ОСОБА_1 отримав картку «Універсальна» № НОМЕР_1 , дата відкриття 28 березня 2006 року, терміном дії (місяць/рік) - 03/09, зі встановленим первісно кредитним лімітом у сумі 1 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с. 7, 69).
Кредитний ліміт у подальшому змінювався банком як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення. Так, 01 жовтня 2012 року кредитний ліміт за карткою № НОМЕР_1 був збільшений до 8 тис. грн (а.с. 64).
Судом встановлено, що за укладеним між сторонами договором було видано декілька карток.
З виписки по картрахунку, що був відкритий для виконання укладеного договору, довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 грудня 2006 року вбачається, що крім кредитної картки № НОМЕР_1 , дата відкриття 28 березня 2006 року, термін дії (місяць/рік) - 03/09, було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 , дата відкриття 25 січня 2007 року, термін дії (місяць/рік) - 01/10; № НОМЕР_3, дата відкриття 16 травня 2012 року, термін дії (місяць/рік) - 05/15 (а.с. 61-67, 68, 69, 70, 71).
При цьому, всі перелічені картки обліковуються єдиним картрахунком, виписка за яким знаходиться в матеріалах справи (а.с. 61-67), а відтак, мають єдину систему обліку заборгованості. Тобто, доступ до карткового рахунку відбувався через декілька карток, у даному випадку через три картки.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 24 березня 2006 року ОСОБА_1 з часу укладення договору вчинялися дії щодо виконання зобов'язань, здійснювалося погашення заборгованості за наданим кредитом: 03 травня 2006 року в сумі 505 грн, 20 березня 2007 року в сумі 105 грн, 12 червня 2007 року в сумі 264 грн, 26 липня 2007 року в сумі 110 грн, 05 травня 2007 року в сумі 161 грн, 01 жовтня 2007 року в сумі 122 грн 50 коп., 11 грудня 2007 року в сумі 200 грн, 08 січня 2008 року в сумі 300 грн, 05 березня 2008 року в сумі 618грн 63 коп., 26 грудня 2012 року в сумі 1 500 грн, 31 січня 2013 року в сумі 1 тис. грн, 21 лютого 2013 року в сумі 1 тис. грн, 01 березня 2013 року в сумі 300 грн, 26 березня 2013 року в сумі 70 грн 22 коп., 28 березня 2013 року в сумі 835 грн 66 коп., 26 квітня 2013 року в сумі 21 грн 55 коп., 29 квітня 2013 року в сумі 900 грн, 06 червня 2013 року в сумі 268 грн 77 коп., 18 червня 2013 року в сумі 276 грн 26 коп., 20 червня 2013 року в сумі 400 грн, 02 липня 2013 року в сумі 1 тис. грн, 22 липня 2013 року в сумі 2 тис. грн, 31 липня 2013 року в сумі 500 грн, 22 серпня 2013 року в сумі 1 300 грн, 18 вересня 2013 року в сумі 500 грн, 25 вересня 2013 року в сумі 2 300 грн, 28 вересня 2013 року в сумі 1 200 грн, 28 листопада 2013 року в сумі 33 грн 89 коп., 31 жовтня 2013 року в сумі 178 грн 74 коп., 08 листопада 2013 року в сумі 1 тис. грн, 25 листопада 2013 року в сумі 2 тис. грн, 19 грудня 2013 року в сумі 500 грн, 27 січня 2014 року в сумі 2 грн 37 коп., 29 січня 2014 року в сумі 518 грн 19 коп., 26 лютого 2014 року в сумі 27 грн 60 коп., 27 лютого 2014 року в сумі 54 грн 79 коп.
Останнє відрахування за кредитним договором було здійснено 28 квітня 2015 року у розмірі 989 грн 69 коп. (а.с. 5-6).
Відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 липня 2016 року, за розрахунком банку, заборгованість за кредитним договором становила 50 311 грн 61 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 7 808 грн 34 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 37 770 грн 98 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 1 860 грн 31 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 2 371 грн 98 коп. (а.с. 5-6).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві ОСОБА_1 від 24 березня 2006 року процентна ставка зазначена у розмірі 3 % на місяць (а.с. 7).
Разом з тим, у наданому банком розрахунку процентів їх розмір змінюється та визначений у розмірах: 36 %, 30%, 43,20 %, та у розмірі 72 % на прострочену заборгованість (а.с. 5-6).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії, неустойки (штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісії і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 березня 2006 року, посилався на Умови та Правил надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages70/ як невід'ємні частини спірного договору.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 березня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 серпня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у
пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У зв'язку з цим кошти, отримані відповідачем у кредит (тіло кредиту) підлягають стягненню.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Отже, судові рішення у частині стягнення процентів, комісії та штрафів неможуть вважатися законним та обґрунтованими, оскільки відсутні підстави вважати, що саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, Тарифи банку, які були додані банком до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 7 808 грн 34 коп.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з цим з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог банку, підлягає стягненню 206 грн 70 коп. на користь АТ КБ «ПриватБанк»на відшкодування судового збору.
Судом також встановлено, що у заяві ОСОБА_1 від 24 березня 2006 року процентна ставка визначена у розмірі 3 % на місяць (а.с. 7).
Разом з тим, з виписки по рахунку, наданої банком, убачається, що розмір кредитного ліміту змінювався, а суд касаційної інстанції не може ухвалити власне рішення в частині стягнення процентів, оскільки в силу своїх повноважень не має права переоцінювати докази та встановлювати обставини.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів підлягає скасування з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку«ПриватБанк» про стягнення процентів, комісії та штрафів.
У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії та штрафів відмовити.
Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення процентів направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» тіла кредиту у розмірі 7 808 грн 34 коп. залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог банку 206 грн 70 коп. на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на відшкодування судового збору.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович