Постанова
Іменем України
17 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 344/17226/17
провадження № 51-1735км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок
Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12017090010002207 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від
02 жовтня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за:
- ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді арешту строком на 5 місяців;
- ч. 2 ст. 186 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки;
- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки.
За цим же вироком засуджено ОСОБА_8 судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 31 травня,
17 червня 2017 року, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою незаконно збагачення, вчинив дії направлені на відкрите викрадення чужого майна, а саме: під приводом здійснення телефонного дзвінка з мобільних телефонів, що належать неповнолітнім потерпілим
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які вони добровільно передали ОСОБА_7 і після чого останній зник, тим самим привласнив мобільні телефони зазначених потерпілих.
Окрім цього, 09, 11 вересня, 13 листопада 2017 року діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою незаконно збагачення, вчинив дії направлені на відкрите викрадення чужого майна з підстав, які зазначені вище, повторно відкрито привласнив мобільні телефони, які належать малолітнім ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , неповнолітньому ОСОБА_13 . Викраденим майном засуджений розпорядився на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_7 , завдав вказаним вище потерпілим матеріальну шкоду на загальну суму 9 151, 50 грн.
Також 19 вересня 2017 року ОСОБА_7 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою незаконно збагачення, вчинив дії направлені на відкрите викрадення чужого майна, а саме: на прохання засудженого неповнолітній ОСОБА_14 добровільно передав йому золотий ланцюжок 585 проби, вагою 2, 91 г, та золотий хрестик 585 проби, вагою 0, 9 г, загальна вартість зазначених виробів становить 2 412, 65 грн для огляду. Після чого ОСОБА_7 почав покидати місце розмови, однак ОСОБА_14 з метою припинення протиправних дій схопив засудженого за верхній одяг та висловив вимогу повернути речі. В свою чергу, ОСОБА_7 різким рухом вирвався та покинув місце злочину, тим самим повторно відкрито привласнив вказане майно.
В результаті протиправних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_14 спричинено матеріальні збитки на вказану суму.
Крім цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 14 жовтня 2017 року приблизно о 00:40, прийшли до приміщення продуктового магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташований на АДРЕСА_3 , будучи об'єднаними єдиним неправомірним умислом, розподілили між собою ролі, згідно яких ОСОБА_7 , шляхом пошкодження вхідних дверей приміщення магазину, незаконно проник в його середину, а ОСОБА_8 залишився на вулиці та спостерігав за тим, щоб їх неправомірні дії не було викрито.
Після чого, ОСОБА_7 , перебуваючи у вказаному вище приміщенні магазину, діючи умисно та повторно, з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправний і суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких, за попередньою змовою із ОСОБА_8 , таємно викрали із шухляди робочого місця продавця грошові кошти в сумі
1 500 грн, які належать потерпілому ОСОБА_15 .
Після вчинення крадіжки, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 викраденими коштами розпорядились на власний розсуд, чим завдали потерпілому
ОСОБА_15 матеріальної шкоди на вказану суму.
Вироком Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано. Ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 1 ст. 186 КК України - строком на 1 рік;
- ч. 2 ст. 186 КК України - строком на 4 роки;
- ч. 3 ст. 185 КК України - строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання зараховано ОСОБА_7 строк його попереднього ув'язнення з 23 листопада 2017 року по 21 червня 2018 року, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник просить скасувативирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосуванням вимог ст. 69 КК України, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість.
Захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду, на його думку, підстави застосувати ст. 69 КК України при призначенні покарання та призначити більш м'яке покарання. Також вважає, що апеляційний суд не залишив без руху апеляційну скаргу прокурора, оскільки в ній було зазначено найменування суду апеляційної інстанції, який було ліквідовано.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника
не надходило.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в касаційній скарзі захисника не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено засудженому, а також визначення засудженому покарання без застосування положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього кодексу.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим
та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Так, під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання, зокрема посилюючи покарання, а також визначаючи покарання без застосування ст. 69 КК України, правильно врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відноситься до злочину середньої тяжкості ( ч. 1 ст. 186 КК України) та тяжких злочинів ( ч. 2
ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України), дані про особу винного, зокрема, який раніше не судимий, позитивнухарактеристику за місцем проживання та місцем роботи те, що засуджений на обліках ОНД і ОПНЛ № 3 не перебуває, брав безпосередньо участь в антитерористичній операції та працює інструктором Івано-Франківської Федерації УШУ, позицію потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, досудову доповідь органу пробації. Також врахував обставини, що пом'якшують покарання та обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітнього. При цьому судом враховано конкретні обставини вчинення злочинів, характер та спосіб вчиненого, кількість епізодів злочинної діяльності, постзлочинну поведінку засудженого.
Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 186 КК України та з урахуванням обставин, що пом'якшують покарання визначив його в мінімальних межах санкцій ч. 2 ст. 186 і ч. 3 ст. 185 КК Україниіз застосуванням положень
ст. 70 КК України. При цьому, апеляційним судом обґрунтовано зроблено висновок, що встановлені обставини істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів.
Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_7 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65, 70 КК України.
Таким чином, підстав для пом'якшення покарання та застосування вимог ст. 69 КК України при визначенні покарання за злочини, передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не міститься, розглядом кримінального провадження не встановлено.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України є законним та обґрунтованим.
Разом з цим, безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд не залишив без руху апеляційну скаргу прокурора у зв'язку з тим, що в ній було зазначено найменування суду апеляційної інстанції, який вже ліквідований, оскільки даний факт не впливає на законність і обґрунтованість прийнятого рішення та правильність призначеного ОСОБА_7 покарання.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду -
без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
постановив:
Вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3