Постанова
Іменем України
17 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 300/193/17
провадження № 61-27123св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Софілканич О. А. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області 05 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Куштана Б.П., Джуги С.Д,, Мацунича М.В.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, і в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 08 березня 2014 року з вини ОСОБА_2 сталась ДТП, в результаті якої ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 дня, а також було пошкоджено автомобіль марки ALFA ROMEO, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , який перебував у позивача у володінні на законних підставах. Вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2015 року відповідача визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України. Вказаним ДТП позивачу спричинена матеріальна та моральна шкода у сумі 59 005, 77 гривень та 200 000 гривень відповідно, яку ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Воловецького районного суду від 26 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 426, 50 грн матеріальної шкоди та 25 000 грн моральної шкоди, а всього 45 426,50 грн шкоди завданої злочином.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області 05 липня 2017 року рішення Воловецького районного суду від 26 квітня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що шкода позивачу була завдана внаслідок порушення правил дорожнього руху відповідачем, вина якого встановлена вироком суду, а розмір шкоди встановлений висновком експерта № 23/254 від 05 червня 2014 року, який не спростований.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 25 000 грн, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, обставин справи та врахував, що з моменту скоєння ДТП пройшло понад три роки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області 05 липня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Воловецького районного суду Закарпатської області.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу № 300/193/17 передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що укладання договору страхування транспортного засобу не є правовою передачею майна у володіння особи і законодавством такого виду передачі майна не передбачено, а тому позивач на момент вчинення ДТП був наділений тільки правом керування транспортним засобом, відповідно не має підстав для стягнення на його користь матеріальної шкоди завданої ДТП автомобілю. Окрім того, власник транспортного засобу ОСОБА_5 до суду з позовом не звертався.
Твердження суду апеляційної інстанції відносно того, що доводи апеляційної скарги про те, що відповідач на момент ДТП був неповнолітнім і не володів транспортним засобом на правовій основі не має правового значення, суперечить нормам частини 2 статті 1187 ЦК України.
Позивач не обґрунтував суму моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
Доводи касаційної скарги тотожні доводам апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що вироком Воловецького районного суду від 21 грудня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ст.286 КК України ( а.с.45-55).
Висновком експерта №23/254 від 05 червня 2014 року підтверджено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «ALFA ROMEO», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , як і його ринкова вартість, становить 20426, 50 гривень (а.с.14-16).
Власником автомобіля «ALFA ROMEO», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_5 (а.с.4).
ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ALFA ROMEO», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом серії НОМЕР_2 виданого Міжгірським МРЕВ 2007 року (а.с.44), свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 06 серпня 2004 року (а.с.4) та полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/9645631 від 03 лютого 2014 року (а.с.5).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що шкода позивачу була завдана внаслідок порушення правил дорожнього руху відповідачем, вина якого встановлена вироком суду, а розмір шкоди встановлений висновком експерта № 23/254 від 05 червня 2014 року, який не спростований.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, з огляду на наступне.
Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не звернули увагу на те, що укладання договору страхування транспортного засобу не є правовою передачею майна у володіння особи і законодавством такого виду передачі майна не передбачено, а тому позивач на момент вчинення ДТП був наділений тільки правом керування транспортним засобом тому не має підстав для стягнення на його користь матеріальної шкоди завданої ДТП автомобілю, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.
Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.
Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, з висновком якої погодився Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц.
Встановивши, що ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом та реєстраційного документа на транспортний засіб, суди дійшли правильного висновку, що він має право на відшкодування завданої шкоди.
Окрім того, оскільки власник транспортного засобу ОСОБА_5 був залучений до участі у справі, судові рішення по справі з цих підстав не оскаржував.
Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги відносно того, що твердження суду апеляційної інстанції відносно того, що доводи апеляційної скарги про те, що відповідач на момент ДТП був неповнолітнім і не володів транспортним засобом на правовій основі не має правового значення, суперечить нормам частини 2 статті 1187 ЦК України, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.12 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу має право довіряти в установленому порядку розпорядження транспортним засобом іншій особі.
Згідно з пунктом 2.2 вищеназваних Правил, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Окрім того, відповідно до статті 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Фактичні обставини ДТП встановлені вироком Воловецького районного суду від 21 грудня 2015 року, в якому судом встановлено, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_2 був переданий йому з дозволу його батька ОСОБА_6 , що було прийнято до уваги судами першої та апеляційної інстанції, в результаті чого суди дійшли до правильного висновку про достатність підстав відшкодування ОСОБА_2 завданої матеріальної та моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги відносно того, що позивач не обґрунтував суму моральної шкоди у розмірі 200 000 грн, не заслуговують на увагу, оскільки судами було задоволено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у сумі 25 000 грн.
Враховуючи викладене, вказані доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій, були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області 05 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
В. М. Сімоненко
С. П. Штелик