Іменем України
17 жовтня 2019 року
Київ
справа № 817/176/16
адміністративне провадження № К/9901/26111/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргуРівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал»
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2016(суддя: Шарапа В.М.)
та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 (колегія суддів у складі: Бучик А.Ю., Одемчук Є.В., Шевчук С.М.)
у справі № 817/176/16
за позовомРівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал»
доДержавної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області
провизнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Рівненське обласне виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ДПІ) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2015 року №0004541501.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час формування показників податкової звітності з податку на додану вартість за червень 2015 року допущено помилку в частині визначення розміру податкових зобов'язань, яку самостійно усунуто у податковій декларації за наступний податковий період - липень 2015 року, тобто застосовано механізм, передбачений п. 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України). Крім того, вважає, що не було правових підстав застосовувати штрафні санкції згідно статті 123 ПК України, з огляду на те, що визначений спірним податковим повідомленням рішенням основний платіж на час проведення перевірки вже був сплачений.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 у задоволені позову відмовлено.
Рішення судів обґрунтовано тим, що з податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року вбачається, що Підприємством одночасно з виправленням показників податкової звітності за червень 2015 року жодних штрафів сплачено не було. Тому, контролюючий орган обґрунтовано не визнав внесені платником податків виправлення такими, що відповідають вимогам статті 50 ПК України та зменшив суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень 2015 року на 581678,69 грн. зі збільшенням податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2015 року, про що прийняв спірне податкове повідомлення-рішення.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати та задовольнити позовні вимоги. Вказується, що суди попередніх інстанцій не надали значення змісту спірним правовідносинам в частині використання ним одного із альтернативних способів, які визначені в статті 50 ПК України, задля можливості внесення змін до раніше поданої податкової декларації під час самостійного виявлення помилки в такій. Висновки судів про порушення такого порядку, виходячи із того, що платником самостійно не було нараховані та сплачені штрафні санкції з помилково зазначеної суми в податкової декларації не можуть бути єдиною підставою для відмови у задоволені позову. Тим більше, зазначає позивач, що з таких підстав ДПІ мало б визначати штрафні санкції не за статтею 123 ПК України, а за статтею 120 ПК України. При цьому у відповідача взагалі не було правових підстав застосовувати в даному разі положення статті 123 ПК України, так як фактично сума податку, яка і стала підставою для коригування в наступних періодах відповідних значень, була сплачена позивачем у повному обсязі.
Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає їх розгляду по суті.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено перевірку повноти та своєчасності нарахування сум податкових зобов'язань з урахуванням даних Єдиного реєстру податкових накладних Рівненським обласним Підприємством за липень 2015 року, за результатами якої складено акт від 16.09.2015 №61/17-16-15-01/03361678, що містить висновки про порушення позивачем пункту 187.1 статті 187 ПК України, яке полягало у включенні до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість липня 2015 року сум ПДВ по податкових накладних минулого звітного періоду - червня 2015 року, зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строків, у розмірі 581679,00 грн., що призвело до їх заниження на відповідну суму.
Платником податків подано заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду яких висновки акту залишено без змін.
На підставі матеріалів перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.10.2015 року №0004541501, яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 727098,75 грн., в тому числі 581679,00 грн. за основним платежем та 145419,75 грн. за штрафними санкціями.
Такі висновки податкового органу були спричинені, як-то встановили суди, не співставленням числових значень податку на додану вартість в податковій декларації позивача та реєстрі податкових накладних за червень - липень 2015 року в сумі 581679,00 грн.
Погоджуючись із позицією контролюючого органу, суди резюмували про допущення позивачем вимог ПК України, з урахуванням несвоєчасної реєстрації податкових накладних в реєстрі та несплаті штрафних санкцій під час самостійного уточнення платником неточностей податкової звітності в наступному періоді.
Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій про законність податкового повідомлення-рішення ДПІ передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Верховний Суд, переглядаючи дану справу, зазначає, що суди попередніх інстанцій, здійснюючи аналіз статей 50, 187 та 201 ПК України, встановили, що платник допустив порушення податкової дисципліни в розрізі процедури уточнення даних податкової звітності, шляхом виправлення помилки в раніше поданій податковій декларації, не визначившись в чому була дійсна така помилка.
Так суди, процитувавши вказані положення, в поєднанні із дослідженими рядками податкової звітності позивача за червень - липень 2015 року виявили розбіжність в числовому значенні показника ПДВ, задекларованого позивачем в сумі 581321,42 грн. Проте, ця різниця визначена виключно із даних податкової звітності, дослідженої в судових засіданнях, а саме податкової декларації за червень 2015 року, в які позивачем задекларовано 1198907,00 грн. (рядок 9), тоді як за липень 2015 року, визначено судами, що позивач декларує цей показник в розмірі вже 2579787,00 грн. (рядок 9). Тобто, числова різниця, яка досліджувалась судами не відповідає арифметичному обрахунку сум ПДВ, щодо яких висловлювався відповідач, здійснюючи камеральну перевірку податкової звітності позивача згідно з актом від 16.09.2015 №61/17-16-15-01/03361678.
В акті перевірки зазначено, що по даним реєстру за липень позивачем виписано 3202 податкових накладних на суму, з урахуванням розрахунків-коригування 1998465,58 грн., тоді як згідно із даними податкової декларації з ПДВ за липень 2015 року зазначена сума ПДВ 2579787,00 грн. Різниця в показниках - 581321,42 грн.
З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що акт перевірки під час розгляду даної справи не був досліджений судами у повному обсязі, хоча такий доказ під час розгляду податкових спорів, в яких предметом оскарження є податкові повідомлення-рішення підлягає обов'язковому оцінюванню.
Крім того, за висновками акту перевірки (за липень 2015) підлягає збільшенню сума грошового зобов'язання з ПДВ за червень 2015 р., а за липень навпаки зменшується. Але при цьому, податковим органом перевірка повноти нарахування сум ПДВ за червень 2015 не перевірялась, а спірним ППР сума ПДВ збільшена. Тобто, суди не встановили, чи не суперечить спірне податкове повідомлення-рішення висновкам акту перевірки.
Також, суди попередніх інстанції, не надали правової оцінки правомірності внесення позивачем уточнень до раніше поданої податкової звітності, та зобов'язання сплачувати саме 3 відсотки штрафних санкцій, або вносити коригування в наступну податкову звітність, - декларацію та нараховувати 5 відсотків штрафної санкції. Вказане право передбачено положеннями пункту 50.1 статті 50 ПК України, про що вірно зауважує платник у касаційній скарзі.
Отже, Верховний Суд вважає, що задля підтвердження або спростування факту допущення приписів податкового законодавства підлягає ретельному дослідженню акт перевірки та документи, які підтверджують висновки акту. Також слід надати оцінку правомірності дій позивача під час збільшення ним показника ПДВ в податковій декларації за липень з урахуванням суми 581321,42 грн., яка самостійно виявлена, як сума, що помилково не включена до податкової декларації за червень 2015 року.
Судам необхідно дослідити дійсний зміст спірних правовідносин, так як з установлених судами обставин слідує, що сума ПДВ, яка була задекларована в податковій декларації за липень 2015 року, як така, що помилково не вказана в податковій декларації за червень 2015 року виникла, у зв'язку із несвоєчасною реєстрацією податкових накладних в серпні 2015 року. Важливо з'ясувати питання, по яким саме господарським операціям були складені такі накладні, і як за такі порушення могли наслати наслідки в розгляді спірного податкового повідомлення-рішення, відповідно до якого позивача зобов'язано сплатити суму ПДВ, визначивши, при цьому, порушення вимог статті 187 ПК України та розмір штрафної санкції відповідно до статті 123 ПК України.
Крім того, Верховний Суд також вважає обґрунтованими доводи позивача в касаційній скарзі, про те, що судами попередніх інстанції не була надана оцінка правомірності визначення у спірному податковому повідомленні-рішення, а особливо розміру штрафної санкції, хоча такі доводи були частиною позовних вимог та апеляційної скарги. Суди зобов'язані оцінити правомірність застосування відповідачем статті 123 ПК України з урахуванням доводів позивача щодо обставини сплати різниці в сумі ПДВ, включеної до податкової декларації за липень 2015 року, враховуючи склад податкового правопорушення, за яке може бути накладено штраф згідно із статтею 123 ПК України. Верховний Суд зауважує, що саме приписами статті 120, 120-1 ПК України передбачені правові наслідки неподання або несвоєчасного подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності, несвоєчасної реєстрації ПН.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що виявлені неточності мають бути досконало досліджені, задля можливості винесення у даній справі законного рішення, у зв'язку із чим рішення судів підлягають скасуванню, а справа має бути надіслана до суду першої інстанції на новий розгляд.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення суду першої інстанції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 132, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» задовольнити частково.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду