Іменем України
18 жовтня 2019 року
Київ
справа №802/3775/15-а
адміністративне провадження №К/9901/13960/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого-судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.
розглянув в порядку письмового провадження
справу №802/3775/15-а
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Поліщук І.М. від 17.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ватаманюка Р.В., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю. від 02.02.2016
у справі №802/3775/15-а
за позовом ОСОБА_2
до Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_1 ,
про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
І. РУХ СПРАВИ
1. 12.10.2015 ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції, в якому просив скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1
2. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2015, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції № 21473440 від 21.05.2015 про державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_2 243,60 грн сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
3. 25.02.2016 третя особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.02.2016 у зазначеній справі відкрито провадження.
5. В подальшому справу передано на розгляд Верховному Суду.
6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.
7. Заперечень, відзиву на касаційну скаргу позивач та відповідач не подали.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є членом Спілки (об'єднання) громадян - співвласників реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "Хлібороб" (далі також - КСП "Хлібороб"), що підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ-IV № 376.
9. Відповідно до Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ-IV № 381 членом вказаної Спілки є третя особа - ОСОБА_1
10. У матеріалах справи наявна копія статуту Спілки (об'єднання) громадян-співвласників реорганізованого КСП "Хлібороб". Зі змісту даного статуту видно, що Спілка за своїм правовим статусом є громадською організацією з місцевим статусом, що створена відповідно до законодавства України громадянами України і діє на основі добровільного самоуправління, законності, гласності, рівноправності членів Спілки з метою задоволення і захисту своїх законних спільних економічних інтересів, пов'язаних з розпорядженням спільним майном і передачею в оренду землі, отриманими в результаті реструктуризації КСП "Хлібороб".
11. Згідно з Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ-IV № 376 частка майнового паю ОСОБА_2 в КСП "Хлібороб" визначена в розмірі 13,37 відсотків.
12. Відповідно до Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) Серії ВІ-ІV №381 частка майнового паю ОСОБА_1 в КСП "Хлібороб" становить 11,64 відсотків.
13. Згідно з протоколом №1 від 29.04.2015 збори членів Спілки громадян - співвласників майна реорганізованого КСП "Хлібороб" вирішили задовольнити заяву ОСОБА_1 про виділення майна в натурі та виділити йому в натурі майно, зокрема, нежитловий будинок - адміністративну будівлю , що знаходиться АДРЕСА_1 .
14. 29.04.2015 Спілка громадян - співвласників майна реорганізованого КСП "Хлібороб" в особі голови Спілки Півощенка В.В. та співвласника майна реорганізованого КСП "Хлібороб" ОСОБА_1 . підписали Акт приймання-передачі нерухомого та рухомого майна, відповідно до якого Спілка передала, а Співвласник прийняв майно, зокрема, нежитловий будинок - адміністративну будівлю, що знаходиться АДРЕСА_1 .
15. Також, 29.04.2015 у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ-IV № 381 зроблено відмітку, засвідчену підписом голови Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП "Хлібороб", про виділення ОСОБА_1 в натурі майна, зокрема, нежитлового будинку - адміністративної будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
16. З метою державної реєстрації права власності на адміністративну будівлю ОСОБА_1 звернувся із заявою до Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності). При цьому, відповідно до картки прийому заяви № 21407707 ОСОБА_1 разом із заявою подано ряд документів, зокрема, акт приймання-передачі нерухомого та рухомого майна та Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ-IV № 381. У свідоцтві зроблено відмітку, засвідчену підписом голови Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП "Хлібороб", про виділення ОСОБА_1 в натурі майна, зокрема, нежитлового будинка - адміністративної будівлі , що знаходиться по АДРЕСА_1 .
17. Розглянувши заяву ОСОБА_1 та документи, подані для проведення державної реєстрації прав, 21.05.2015 державний реєстратор Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції, керуючись частиною 2 статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктом 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, прийняв рішення №21473440 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю, що знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
18. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції проведено державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за фізичною особою ОСОБА_1 , однак відповідач не мав законних підстав для здійснення такої реєстрації. Незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з тим, що реєстрація була здійснена за результатами рішення загальних зборів спілки громадян - співвласників КСП «Хлібороб», які були неправомочними та проводилися без повідомлення членів спілки.
19. ОСОБА_1 не погодився із заявленими позовними вимогами, зазначивши про правомірність дій Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції, яка при реєстрації керувалася пунктом 9 частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень", а також роз'ясненням Державної реєстраційної служби України № 9299/05-15-14 від 06.06.2014. При цьому зазначив, що вказане роз'яснення надано Державною реєстраційною служби України у зв'язку з втратою чинності наказу Міністерства аграрної політики України № 62 від 14.01.2001, яким було затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, та неприйняттям нового, який би регулював вказані правовідносини. Зауважив, що позивач посилався на положення нормативно-правових актів, які або не мають відношення до справи, зокрема на положення статті 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", або втратили свою чинність, зокрема на положення Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №62 від 14.01.2001. Крім того, в спростування тверджень позивача про те, що Спілка (об'єднання) громадян-співвласників майна реорганізованого КСП "Хлібороб" не зареєстрована належним чином, вказав на те, що остання легалізована шляхом повідомлення виконкому Кузьминецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про що зазначено у пункті 2 Статуту.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача не було достатніх правових підстав для прийняття рішення № 21473440 про державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за фізичною особою ОСОБА_1 , оскільки документи, подані для такої реєстрації, не містили усіх необхідних реквізитів. Як вбачається з матеріалів справи, відмітка про виділення ОСОБА_1 в натурі майна, зроблена в Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ-IV № 381, хоч і засвідчена підписом голови, однак, не скріплена печаткою Спілки (об'єднання) громадян-співвласників реорганізованого КСП "Хлібороб". З огляду на викладене, державним реєстратором всупереч нормам статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 19 Конституції України належним чином не перевірено документи, що були подані третьою особою для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. Третя особа ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що спілка громадян співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Хлібороб» не є юридичною особою та, відповідно, не може мати печатки, якою можна було б засвідчити відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Приймаючи постанову, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки у резолютивній частині зазначив про те, чого позивач не просив у позовних вимогах. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 14 Закону України «Про об'єднання громадян» щодо статусу спілки, а саме що спілка є юридичною особою, внаслідок чого обставини справи, які суди визнали встановленими, є недоведеними. Позиція судів попередніх інстанцій суперечить нормам Цивільного кодексу України та наказів №№ 315, 16, які регулюють виділення майна в натурі його співвласникам. Окрім цього, суд першої інстанції як на підставу для задоволення позову посилається на докази позивача, що були надані ним суду після початку судового розгляду справи по суті без зміни підстави позову, що свідчить про порушення ним частини 1 статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом, КАС України).
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Суд дослідив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій та дійшов таких висновків.
23. Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
24. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
25. У пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
26. На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
27. Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
28. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
29. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
30. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
31. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
32. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
33. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
34. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
35. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №685/1346/15-а.
36. Як видно із матеріалів справи, фактичною підставою звернення позивача до суду стало протиправне, на його думку, рішення Відповідача № 21473440 від 21 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1
37. Позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень, посилаючись при цьому на недотримання відповідачем встановленого законом порядку проведення державної реєстрації права власності.
38. Разом із тим, з підстав позову вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з тим, що реєстрація була здійснена за результатами рішення загальних зборів спілки громадян - співвласників КСП «Хлібороб», які були неправомочними та проводилися без повідомлення членів спілки. Тобто звернення Позивача до суду із цим позовом має на меті захист прав не у сфері публічно-правових відносин, а його майнових прав.
39. Зі змісту позовної заяви вбачається, що всі аргументи позивача стосуються оскарження ним саме рішення зборів спілки, зокрема, про виділення майна в натурі ОСОБА_1
40. За таких обставин Суд вважає, що права, які позивач вважає порушеними, порушені не державною реєстрацією, а тому без правової оцінки відносин між позивачем, третьою особою та Спілкою громадян - співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Хлібороб», спір не може бути вирішено, а майнове право не може бути захищене ефективно.
41. Висновки суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 03.04.2019 по справі № 802/4046/15-а.
42. Звернення до суду має на меті захист прав особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. Звернення до суду не може використовуватися як засіб позбавити іншу особу належних їй прав, навіть не безспірних, без пред'явлення позову саме до такої особи. Судовий захист прав одних осіб не може призводити до порушення прав інших.
43. Правом власності, згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
44. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
45. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній час звернення позивача до суду з цим позовом) загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
46. Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (в чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
47. З огляду на викладене, Суд вважає, що між позивачем та відповідачем немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
48. Висновки суду узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 18.09.2018 у справі №823/218/17.
49. За нормами частини 3 статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
50. Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
51. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
52. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
53. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
54. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись статтями 139, 349, 354, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 у справі №802/3775/15-а скасувати.
3. Провадження у справі № 802/3775/15-а за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - закрити.
4. Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В. Желєзний
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Саприкіна