Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 308/983/15-ц
провадження № 61-20606св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року у складі судді Лемак О. В. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Кондора Р. Ю., Куштана Б. П.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2011 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 .
У свою чергу ОСОБА_4 придбав указану квартиру за договором купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року в ОСОБА_2 , яка діяла
в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Проте відповідачі як колишні власники спірної квартири продовжують проживати у цьому житлі, що створює перешкоди позивачу у володінні користуванні та розпорядженні його власністю.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити їх з цього житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проживання та реєстрація відповідачів у спірній квартирі, які вже не є власниками цього майна, створюють позивачу перешкоди у здійсненні права користування та розпорядженням своїм майном.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог про виселення залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 192,50 грн з кожного судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що до договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладених 30 грудня 2010 року та 01 листопада 2011 року, діє презумпція правомірності правочинів, право власності на цю квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 Проте колишні власники квартири: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , продовжують проживати у цьому житлі, чим створюють перешкоди позивачу у володінні, користуванні та розпорядженні його власністю.
Позовна вимога нового власника про примусове виселення відповідачів
є обґрунтованою.
Оскільки відповідачі не є і не були членами сім'ї попереднього власника квартири ( ОСОБА_4 ), то задоволення місцевим судом вимоги
з фактичним застосуванням норм, що регулюють питання втрати права користування жилим приміщенням членами сім'ї, є помилковим. Виселення відповідачів з належної позивачу квартири є достатнім для захисту його права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не продавали спірну квартиру, не отримали за її продаж коштів, вони були протиправно позбавлені права власності на це майно.
За вказаним фактом було порушено кримінальну справу, в якій відповідно до експертного висновку встановлено, що підпис на довіреності вичинено не ОСОБА_3 , а сторонньою особою.
Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким було відчужено вищевказану квартиру, тому відповідачі просили зупинити провадження у цій справі до вирішення справи № 308/12515/15-ц, проте у задоволенні цього клопотання безпідставно відмовлено.
Суди безпідставно виселили відповідачів з їхньої квартири.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 01 листопада 2011 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
Встановлено, що Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області розглядається цивільна справа № 308/12515/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Суди також встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 та постійно проживають там.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення в повному обсязі не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав
і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Заперечуючи проти заявлених вимоги, відповідачі вказували, що їх протиправно позбавлено права власності на квартиру, тому вони звернулися за захистом своїх прав до суду та правоохоронних органів, тому поки спір не вирішено, питання про їх виселення вирішено бути не може.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про зупинення провадження у цій справі до вирішення справи № 308/12515/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 .
На підтвердження вказаних обставин відповідачем подано до суду: копію ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 травня 2015 року у справі № 308/4788/15-к, якою зобов'язано Ужгородський МВ УМВС України в Закарпатській області внести відомості по заяві ОСОБА_2 , отриманій 24 квітня 2015 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування; витяги
з Єдиного реєстру досудових розслідувань; позовну заяву, в якій були заявлені вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року та від 01 листопада 2011 року квартири АДРЕСА_1 , а також заперечення ОСОБА_3 проти цього позову.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Встановлено, що відповідно до відомостей відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Закарпатській області від 12 лютого 2015 року ОСОБА_3 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та зареєстрований за вказаною адресою з 02 лютого
2006 року.
Згідно з відомостями відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України
в Закарпатській області від 20 лютого 2015 року ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та зареєстрована за вказаною адресою з 02 січня 1992 року.
За змістом довідки Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» від 30 грудня 2010 року квартира
АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Вказуючи не неправомірне позбавлення права власності на квартиру, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року та
від 01 листопада 2011 року.
Отже, право власності на квартиру АДРЕСА_1 є предметом спору у справі № 308/12515/15-ц.
Разом з тим, зі змісту договору купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року вбачається, що стороною цього правочину був ОСОБА_3 , проте позовні вимоги у цій справі були задоволені до ОСОБА_3 .
У червні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, про усунення перешкод в користуванні квартирою та зняття з реєстрації, проте рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 25 квітня
2013 року у справі № 712/2-4888/11 у задоволенні позовних вимог у цій частині було відмовлено.
Відповідно до висновків про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладених у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 569/4373/16-ц дійшла висновку, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
У справі, що розглядається, виселення відповідачів у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останніх на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких відповідачі можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченками.
Заперечуючи проти заявлених у цій справі вимоги, відповідач вказувала, що вона як власник спірної квартири не мала наміру відчужувати спірну квартиру, яка є єдиним місцем проживання відповідачів, та це майно вибуло з володіння законних власників злочинним шляхом, тому за вказаним фактом порушені кримінальні провадження та розглядається цивільний спір.
При цьому, протоколом допиту свідка ОСОБА_3 від 23 вересня 2015 року, складеного у межах кримінального провадження, підтверджено, що він проживає у спірній квартирі з народження та приїхав 30 грудня 2010 року до нотаріальної контори, оскільки його мати ОСОБА_2 мала намір оформити на нього договір дарування спірної квартири. Під час оформлення договору у нотаріальній конторі йому був наданий документ, який він підписав не читаючи, проте ознайомившись з його змістом зрозумів, що це довіреність, в якій був наявний не заповнений текстом абзац, тому закреслив свій підпис та відмовився від вчинення будь-яких нотаріальних дій.
Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем було подано до суду копію висновку експерта від 05 грудня 2016 року, який наданий на виконання ухвали слідчого у кримінальному провадженні.
Відповідно до вказаного висновку відповісти на питання, чи виконаний перший підпис у графі «Підпис» в довіреності серії ВРЕ № 266080 ОСОБА_3 не надається можливим. Другий підпис у графі «Підпис» довіреності серії ВРЕ № 266080 від 30 грудня 2010 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис у графі «Підпис» у звіреній копії довіреності від 30 грудня 2010 року, посвідченої нотаріусом Селехман О. А., виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі
з 02 лютого 2006 року, а ОСОБА_2 - з 02 січня 1992 року.
Отже, позивач не міг не знати про реєстрацію у спірній квартирі відповідачів. Крім того, під час огляду квартири набувачі мали можливість виявити, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають у квартирі, та з'ясувати у них підстави такого проживання, а також довідатися про їх наміри щодо подальшого проживання у квартирі після її відчуження або про їхню відмову від свого права та готовність звільнити квартиру у такому випадку.
Таким чином, позивач міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості.
Однак позивач не здійснив достатньої належної обачності при укладенні договору.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 цього Кодексу у редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Підстави для виселення особи без надання іншого жилого приміщення передбачені у статті 116 ЖК УРСР. Позивачем таких підстав не зазначено.
Позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідачів.
Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не
є безумовною підставою для виселення відповідачів.
Крім того, правомірність відчуження житла відповідачами є предметом розгляду в судах, спір по суті не вирішений.
Враховуючи відсутність у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 іншого житла, виселення їх зі спірної квартири, де вони проживають тривалий час, покладе на них надмірний тягар. Отже, на підставі викладеного право відповідачів на повагу до житла, яке і захищається статтею 8 Конвенції, буде порушено.
Крім того, вказане право ОСОБА_2 буде порушене у разі виселення зі спірного приміщення її сина ОСОБА_3 , тому це право також підлягає захисту.
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково задовольнили позовні вимоги про виселення відповідачів.
Встановлені судами обставини, а також наявні у матеріалах справи докази дають підстави для скасування судових рішень в частині вирішення позовних вимог про виселення відповідачів, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
У решті апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову
в задоволенні позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, тому правильно вирішив спір у цій частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про виселення, тому рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в цій частині необхідно скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін в цій частині, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 13 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення та прийняти в цій частині нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення відмовити.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська