Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 149/2562/18
провадження № 61-12881св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Хмільницький міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2019 року у складі судді Гончарук-Аліфанової О. Ю., та на постанову Апеляційного суду Вінницької області
від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Денишенко Т. О., Копаничук С. Г.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Хмільницький міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, про оспорювання батьківства.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 2007 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , батьком якого у актовому записі про народження записаний позивач. Сторони фактично перестали проживати разом у 2008 році.
Вказував, що після припинення спільного проживання ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про стягнення з ОСОБА_1 аліментів та змінила прізвище сина на « ОСОБА_2 ». Згодом йому стало відомо, що батьком дитини є інший чоловік, що підтверджується експертним висновком про біологічне батьківство.
Оскільки внести зміни в актовий запис про народження дитини
ОСОБА_2 відмовляється, а тому позивач просив суд визнати, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є його сином, виключивши відомості про його батьківство з актового запису
№ 142 від 27 червня 2008 року із книги записів актів громадянського стану про народження ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 26 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності підстав поданого позову, а саме: відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд першої інстанції не прийняв до уваги експертний висновок про біологічне батьківство, оскільки вважав, що вказаний доказ не може вважатися допустимим у розумінні статті 78 ЦПК України.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 26 березня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що міськрайонний суд правильно встановив характер спірних правовідносин, застосував норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами заявлених вимог, а задоволення позову без належного підтвердження аргументів позивача призведе до скасування відповідних зобов'язань позивача перед дитиною та суперечитиме інтересам неповнолітнього ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
02 липня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня
2019 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, що мають значення для справи. Зокрема, посилаючись на недоведеність позивачем відсутності кровного споріднення з дитиною, суди не звернули увагу, що на проведення судово-генетичної експертизи відповідач із дитиною не з'явилася, що унеможливило встановлення такого факту.
Відмовляючи в прийнятті висновку експерта, наданого як доказ позивачем, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на покази свідків, що не є документальним підтвердженням факту батьківства.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У серпні 2019 року справу № 149/2562/18 передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.
Зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_2 - матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що запис про батька дитини було здійснено на підставі статті 126 СК України.
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 28 листопада 2018 року у справі призначено судово-генетичну експертизу.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, експертиза не була проведена у зв'язку із тим, що сторони на відбір зразків крові не з'являлися. Повторна експертиза не була проведена у зв'язку із тим, що відповідач разом із дитиною на відбір зразків крові не з'являлася.
Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня
2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 108 ЦПК України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень, або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.
У справі, що переглядається, встановлено, що за клопотанням
ОСОБА_2 ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2018 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, витрати на проведення експертизи покладено на
ОСОБА_2 (а.с. 26-30).
Аналіз клопотання судового експерта Пугаченко О. Ю. від 21 січня 2019 року
№ 959 свідчить про те, що експертиза, призначена на 15 січня 2019 року Вінницьким НДЕКЦ МВС України, проведена не була, оскільки жодна зі сторін на відбір зразків не з'явилася. Повторне проведення експертизи було призначено на 04 лютого 2019 року.
Відповідно до повідомлення про неможливість проведення експертизи
від 04 лютого 2019 року № 959 для відбору експериментальних зразків з'явився тільки ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 та дитина
ОСОБА_3 не з'явилися, у зв'язку з чим провести експертизу неможливо.
Повідомлень про можливість або не можливість прибути до експертної установи в інші дні та часи відповідачем ні суду, ні експертній установі не надано.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що позивачем у порушення статей
76, 81 ЦПК України не доведено належними і допустимими доказами підстав поданого позову - відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 .
Разом із тим, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної правової уваги на факт ухилення ОСОБА_2 від проходження судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Як роз'яснено у підпунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою, котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно із якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).
Встановлено, що судом апеляційної інстанції не було призначено у справі судово-медична генетична експертиза та судово-медична молекулярно-генетична експертиза.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції і погоджуючись із його висновком про відмову в задоволенні позовних вимог, залишив поза увагою те, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на положення статті 109 ЦПК України, згідно з якою у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на неможливість ОСОБА_2 оплатити вартість проведення експертизи, у зв'язку з чим відповідач не з'явилася до експерта та не виконала вимоги ухвали суду.
Разом із тим, апеляційний суд усупереч вимогам статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив у випадку необхідності учасникам судового процесу, зокрема, відповідачу, їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
Враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, колегія суддів вважає, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об'єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.
З урахуванням встановлених обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані у даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи апеляційним судом не встановлені, судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2019 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді:
А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик