Справа № 450/1301/18 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1652/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
15 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року, постановлене складі головуючого судді Мусієвського В.Є., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», який з 21.05.2018 року змінив назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивує тим, що 23.07.2009 року відповідач отримала кредит в сумі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, відповідач при укладенні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Стверджує, що відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 99 903, 17 грн. На підставі наведеного змушений звернутись в суд для захисту свого майнового права та інтересу.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", який з 21.05.2018 року змінив назву на Акціонерне Товариство Комерційний Банк "Приватбанк", - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", який з 21.05.2018 року змінив назву на Акціонерне Товариство Комерційний Банк "Приватбанк", заборгованість за кредитним договором у розмірі 97 303, 17 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", який з 21.05.2018 року змінив назву на Акціонерне Товариство Комерційний Банк "Приватбанк", судовий збір у розмірі 1 762, 00 гривень.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_1 оскаржила таке в апеляційному порядку. Вважає вказане рішення необґрунтованим, прийнятим без дослідження усіх обставин справи. Вказані обставини, на які покликався позивач та які зазначені в оскаржуваному рішенні не відповідають дійсним обставинам справи, встановлені без дослідження усіх доказів у справі.
В обґрунтування покликається на те, що кінцевий термін користування карткою відповідача становить 05.2016 р., про що подана відповідна довідка, проте позивач звертаючись до суду з указаним позовом вказував, що строк позовної давності не пропущений, оскільки строк дії картки встановлено до 08.2018 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В даному випадку термін дії договору закінчився із спливом терміну дії карток, однак згідно поданого банком розрахунку вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані до дати подачі позову, тобто до 02.04.2018 року, що в даному випадку суперечить вимогам Закону та грубо порушує права відповідача. Однак судом вказані обставини не враховані.
Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Приватбанк» відмовити повністю.
АТ КБ «Приватбанк» подав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначає, що мотиви викладені в апеляційній скарзі суперечать матеріалам справи та нормам матеріального права, а відтак таку слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 99 903 грн. 17 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався не дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов подано у строк, встановлений законодавством. Однак, комісія і пеня були нараховані за період, що перевищує спеціальний строк позовної давності, встановлений тривалістю 1 рік, тому суд здійснив перерахунок цих складових заборгованості та визначив таку у розмірі 1 300, 00 грн. В решті складових кредитної заборгованості, взявши до уваги розрахунок здійснений позивачем, суд стягнув їх у повному розмірі.
Проте повністю з такими висновками погодитись не можна.
Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що позивач 11 серпня 2009 року підписала заяву, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 3 000, 00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2, 5 % в місяць.
Також з матеріалів справи вбачається, що термін дії останньої перевипущеної позивачу платіжної картки становить - серпень 2018 року. До суду з вказаним позовом банк звернувся у травні 2018 року.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та визначених відсотків як плати за отримані кошти.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, судом першої інстанції не встановлено, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та Правила банківських послуг», які діяли для всіх, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем «Умови і Правила надання банківських послуг» не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вказані «Умови і Правила надання банківських послуг» не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому висновки судів, що їх можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 серпня 2009 року шляхом підписання заяви-анкети помилкові. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Отже, ці «Умови та Правила надання банківських послуг» в ПАТ КБ «ПриватБанк» не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
У вказаному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та «Умов та Правил надання банківських послуг», оскільки «Умови та Правила надання банківських послуг» це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131св19), який враховується апеляційним судом відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до часртини 2 статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині стягнення заборгованості: 86 037, 78 грн. - заборгованість за процентами; 1 300, 00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 5 233, 48 грн. - заборгованість за судовими штрафами, а також в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 2 600, 00 грн. - заборгованість за пенею та комісією та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11 серпня 2009 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд першої інстанції, обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми заборгованості за кредитом в розмірі 4 731, 91 грн.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 731, 91 грн. рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Позивачем заявлено позов про стягнення заборгованості за кредитним договором на суму 99 903, 17 грн., а апеляційним судом залишено судове рішення суду першої інстанції без змін в частині стягнення 4 731, 91 грн., що становить 4,74% суми позову.
За подання позову банк сплатив 1 762, 00 грн. судового збору, а 4, 74 % від цієї суми становить 83, 52 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
За подання апеляційної скарги відповідач сплатила 2 643,00 грн., 95,26 % від вказаної суми становить 2 517, 72 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Таким чином, за результатами розгляду справи по суті в порядку розподілу між сторонами судових витрат, враховуючи розмір задоволених позовним вимог, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 434, 20 грн. (2 517, 72 - 83, 52).
У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 15 жовтня 2019 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», який з 21.05.2018 року змінив назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» 86 037, 78 грн. заборгованості за процентами 1 300, 00 грн. заборгованості за пенею та комісією, 5 233, 48 грн. - заборгованості за судовими штрафами, а також в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 2 600, 00 грн. заборгованості за пенею та комісією скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (Код ЄДРПОУ 14360570, 01001 м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) 2 434, 20 грн. (дві тисячі чотириста тридцять чотири грн. 20 коп.) судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текс постанови складено 15 жовтня 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.