Дата документу 18.10.2019 Справа № 334/5295/18
Єдиний унікальний №334/5295/18 Головуючий у 1 інстанції: Гнатюк О.М.
Провадження № 22-ц/807/2923/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«18» жовтня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 на підставі заяви б/н від 05.04.2013 року отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 8 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.
В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 17 червня 2018 року має заборгованість 17546,32 грн., яка складається з наступного: 4211,37 грн. - заборгованість за кредитом; 4957,42 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7065,80 грн. - заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 811,73 грн. - штраф (процентна складова).
На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 05.04.2013 року у розмірі 17546,32 грн. та судові витрати у розмірі 1762 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що банком було надано належні та допустимі докази по справі, відповідач був ознайомлений з умовами кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», відсутність підпису боржника на умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, відповідач зобов'язався виконувати умови та правила надання банківських послуг та регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.
Просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про недоведеність АТ КБ ПриватБанк» позовних вимог, оскільки до позовної заяви надано анкету-заяву А-Банк.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2019 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту укладання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що 05 квітня 2013 року між А-Банком та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої відповідач приєднався саме до Умов і Правил надання банківських послуг у А-Банку.
За положеннями ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України для кредитного договору обов'язкова письмова форма. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 2 ст. 205 ЦК України лише правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Таким чином, відповідно до вказаних норм ст.ст. 205, 207, 1055 ЦК України договір кредиту є укладеним з моменту підписання сторонами умов договору, стосовно яких води дійшли згоди.
Стаття 12 ЦПК України визначає принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві, який передбачає, що: учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до визначеного ч. 1 ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За приписами до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Стаття 83 ЦПК України передбачає, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Тому відповідно до ст. 81 ЦПК України у даному випадку тягар доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання контрагентом (у даному випадку позичальником), а значить і зміст цих зобов'язань та розмір боргу лежить на кредиторі-позивачеві.
Анкета-заява від 05 квітня 2013 року не містить відомостей про оформлення відповідачем в зазначений період кредитного договору у розмірі і на умовах, обумовлених у позові, саме з позивачем АТ КБ «Приватбанк».
Згідно з наданою анкетою-заявою відповідач 05 квітня 2013 року оформив договірні правовідносини з А-Банком, інших доказів про укладення в зазначений період кредитних правовідносин з АТ КБ "Приватбанком" не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на надання розрахунку заборгованості ОСОБА_1 та виписки по рахунках є неприйнятним, оскільки позивачем не доведено сам факт укладання кредитного договору з ОСОБА_1 саме 05 квітня 2013 року, а не в інший день.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами укладення між банком та відповідачем 05 квітня 2013 року договору б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, дослідив надані сторонами докази у їх сукупності та зробив правильний та обґрунтований висновок про недоведеність і необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні вимог статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження обставин, яким обґрунтовував свої вимоги, що є його процесуальним обов'язком в силу вимог частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 18 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді: