м. Вінниця
17 жовтня 2019 р. Справа № 120/2436/19-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук Максим Петрович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: ОСОБА_1
до: військової частини НОМЕР_1
про: визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , яким просить визнати протиправною відмову в нарахуванні та виплаті йому компенсації за невикористані дні відпустки, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, як учаснику бойових дій.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що під час проходження служби у військовій частині з 2015 року набув статусу учасника бойових дій. Відповідно норм чинного законодавства позивачеві передбачені пільги у вигляді додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Однак, протягом 2015-2019 років зазначена відпустка, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 не надавалась. При звільнені з військової служби компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки виплачено не було. З огляду на це, позивач змушений був звернутися з письмовим зверненням до військової частини щодо необхідності виплати зазначеної компенсації. Відповідач за наслідками розгляду вказаної заяви відмовив у здійсненні зазначених виплат.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач з позицією ОСОБА_1 не погоджується та вважає, що у задоволенні позовних вимог потрібно відмовити. Вказує на те, що п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Водночас, положеннями п. 17, 18 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям в особливий період та у воєнний стан інших видів відпусток, у тому числі й додаткових, припиняється, а у разі не використання їх не переноситься на наступний рік. Відтак і грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачується.
Ухвалою суду від 16.08.2019 року провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18.
Ухвалою від 23.09.2019 року поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені доводи, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Як встановлено із копії посвідчення НОМЕР_2 позивач набув статус ветерана війни - учасника бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 03.11.2019 року № 2 старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка майстерні з ремонту озброєння, звільнено з військової служби наказом начальника Західного ТУ НГУ від 27.12.2018 року № 86 о/с у запас Збройних Сил України за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу) та направлено його для постановки на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці, з 04.01.2019 року.
05.06.2019 року позивач звернувся з листом до військової частини, у якому зазначив, що оскільки він є учасником бойових дій та під час проходження військової служби не використав дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, а також, оскільки відповідачем не було повернуто грошову компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні, відповідно чинного законодавства він має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
За наслідками розгляду вказаного звернення військова частина у відповіді на звернення за вих. №50/08/33-1601 відмовила у здійсненні виплати вказаної компенсації.
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправні дії суб'єкта владних повноважень, відтак, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Пунктом 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абз.1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також, дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У п. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч. 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених ч. 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п. 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
У відповідності з п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період, згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», це - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відтак, зазначений «особливий період» розпочався з 17.03.2014 року, з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року і триває на даний час.
Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової відпустки. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією підтверджуватиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою-раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 року № 1126 передбачено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки припиняється.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2019 роки.
Відтак суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на грошову компенсацію.
Також суд зазначає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 03.01.2019 року.
Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18.
Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 та п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Відтак, суд приходить до переконання, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та засадах верховенства права.
Стосовно зазначеного представником відповідача, щодо невмотивованої позовної вимоги позивача в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 -2019 роки, як учаснику бойових дій, оскільки позивача було звільнено з військової служби 27.12.2018 року наказом начальника Західного територіального управління НГ України.
Відтак, погодитись із зауваженнями представника відповідача суд не може, оскільки, згідно інформації, яка міститься у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГ України № 2, старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка майстерні з ремонту озброєння, звільнено у запас від 03.01.2019 року за станом здоров'я, відповідно наказу начальника Західного ТУНГУ підписаного 27.12.2018 року № 86 о/с та направлено для постановки на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці з 04.01.2019 року. Посаду позивач здав та був виключений із списків військової частини 03.01.2019 року. Що фактично свідчить про те, що звільнений позивач був 03.01.2019 року Також, суд зазначає, що прийняв до уваги інформацію, та наголошує, на тому, що позивачеві було нарахованно та виплачено премію за період з 01.01.2019 року по 03.01.2019 року в розмірі 115 відсотків від посадового окладу, що відповідає п. 3 розділу 17 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги» при звільнені військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 року № 200, яким передбачено виплату премії військовослужбовцям яка здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин-наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 05 числа місяця, що настає за місяцем преміювання. У разі переведення або звільнення військовослужбовців з військової служби-у місяці виключення зі списків особового складу в розмірі, що визначається пропорційного часу їх служби в поточному місяці.
Таким чином, премію було нарахованно та виплачено пропорційно часу служби у поточному місяці, тобто, з 01.01.2019 року по 03.01.2019 року відтак, зазначена обставина свідчить про те, що позивача звільнено у запас 03.01.2019 року.
Разом з тим, суд зауважує, що вислуга років розрахована станом на 03.01.2019 рік, а не на 27.12.2018 року, тобто по день звільнення.
Відтак, зазначене твердження щодо невмотивованої вимоги позивача наданої військовою частиною НОМЕР_1 до уваги суду не береться, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів та не доведено, що ОСОБА_1 не має права претендувати на виплату додаткової відпустки за 2019 рік.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2019 років, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання дій протиправними та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання протиправними дій, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій.
З огляду на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, задоволено, відповідно позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки, також підлягають задоволенню, як похідні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати відмову, відображену в листі № 50/08/33-1601 від 03.07.2019 року військової частини НОМЕР_1 в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки протиправною.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік, як учаснику бойових дій.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя /підпис/ Альчук Максим Петрович
Згідно з оригіналом:
Суддя:
Помічник судді: