16 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/9095/19
категорія 111031101
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0008960-5513-0616 від 04.06.2019.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 рік на загальну суму 11516,64 грн. Позивач не погоджується із вказаним податковим повідомленням-рішенням, просить суд його скасувати, оскільки вважає, що об'єкти нежитлової нерухомості щодо яких визначено суму податкового зобов'язання підпадають під дію підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому не є об'єктом оподаткування. Крім того, позивач вказав, що нежитлові приміщення, що є його власністю, призначені суто для використання у сільськогосподарській діяльності та є відповідно будівлями сільськогосподарського призначення у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд. Вказані нежитлові приміщення, використовуються позивачем, як членом особистого селянського господарства.
Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У встановлений судом строк відповідачем було надано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову, мотивованими тим, що належне позивачу складське приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач не надав жодних доказів того, що він є членом особистого селянського господарства.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №112214697 від 30.01.2018 позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нерухомості - теплиця, розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 824,90 кв.м.
Вказане майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1824210100:01:006:0201 площею 1,0303 га, яка передана ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-18073 71642019 від 15.03.2019, кадастровим планом земельної ділянки та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №166202566 від 11.05.2019.
Головним управлінням ДФС у Житомирській області 04.06.2019 було винесено податкове повідомлення-рішення №0008960-5513-0616, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 11516,64 грн. Згідно доданого до повідомлення розрахунку, податкове зобов'язання визначено за нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 824,90 кв.м.
Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У п.266.2 ст.266 ПК України наведений перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування. Так, згідно з пп. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
У Податковому кодексі України поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, відповідно до якого сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Отже, це визначення застосовується для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України і не застосовується у спірних правовідносинах щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, урегульованих розділом ХІІ "Податок на майно".
Відповідно до статті 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Визначення "сільськогосподарський товаровиробник" міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", якою передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавством з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробниками сільськогосподарської продукції є юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Статтею 3 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в Порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про особисте селянське господарство" до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507, віднесені до підрозділу "Будівлі нежитлові" "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (клас 1271) включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Позивачем на підтвердження обставин наведених у позові суду було надано довідку виконавчого комітету Овруцької міської ради №127 від 20.06.2019, за змістом якої вбачається, що ОСОБА_1 є членом особистого селянського господарства.
Крім того, позивачем було надано копії виписки та витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно яких її чоловік ОСОБА_2 є суб'єктом підприємницької діяльності за кодами економічної діяльності, в тому числі: КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; КВЕД 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; КВЕД 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; КВЕД 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; КВЕД 01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; КВЕД 01.28 Вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур.
Як вже зазначалось, перелік будівель, які не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений у підпункті 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Зокрема, згідно з пунктом "ж" цього підпункту не є об'єктом оподаткування: "будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності".
Буквальний зміст цього пункту свідчить на користь того, що звільняється від оподаткування саме об'єкт, і саме такий, який має відповідне цільове призначення.
Тобто, звільняється від оподаткування об'єкт нежитлової нерухомості, який призначений для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності, а не який безпосередньо використовується у сільськогосподарській діяльності. Додатковою обов'язковою умовою для звільнення від оподаткування є приналежність такого об'єкта сільськогосподарському товаровиробнику.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року в справах №806/2461/17, №806/2676/17.
Наведені обставини дають суду підстави до висновку, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а нежитлова будівля, яка йому належить на праві приватної власності, призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, тому згідно з пп. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем, що свідчить про обґрунтованість та законність позовних вимог, а відтак, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Житомирській області.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0008960-5513-0616 від 04.06.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева