Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 жовтня 2019 р. Справа№200/7641/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., при секретарі судового засідання Воліковій О.О.,
за участю представника відповідача Орлатого В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 12 жовтня 2004 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є громадянином Вірменії, який з 2004 року на законних підставах мешкає разом із сім'єю на території України, отримавши відповідний дозвіл від уповноваженого органу та безстрокову посвідку на проживання на території України. 28 травня 2019 року позивач отримав рішення Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області відповідно до якого на підставі п.3 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» останньому скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що позивач має стійкі соціальні зв'язки, постійне місце роботи та веде нормальний спосіб життя. На теперішній час немає жодних кримінальних проваджень чи постановлених вироків суду щодо нього.
Ухвалою суду від 19 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
08 липня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позову та зазначив, що 02 травня 2019 року до Головного управління ДМС України в Донецькій області надійшли подання Головного управління національної поліції України в Донецькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне місце проживання. Згідно подання про скасування дозволу на імміграцію встановлено, що за наявною інформацією позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності. Відповідно до положень Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою КМУ № 1983 від 26 грудня 2002 року (далі - Порядок) позивача було запрошено до ГУ ДМС України в Донецькій області для надання пояснень у зв'язку з розглядом питання про скасування дозволу на імміграцію в України. У письмових поясненнях позивач підтвердив факти скоєння адміністративних правопорушень. З урахуванням наведеного, прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
Ухвалами суду від 10 липня 2019 року, від 26 липня 2019 року підготовче засідання відкладено.
08 серпня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначила, що подання Головного управління Національної поліції України в Донецькій області на підставі якого прийнято оскаржувальне рішення не містить жодних правових обґрунтувань та доказів, які б підтверджували те, що дії позивача загрожують громадському порядку. Крім того, викладена у поданні ГУНП в Донецькій області інформація щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає дійсності.
Ухвалою суду від 16 серпня 2019 року відкладено підготовче засідання та продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою суду від 16 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
03 жовтня 2019 року через канцелярію суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Вірменії, відповідно до посвідки серії НОМЕР_3 від 21 вересня 2004 року має право на постійне проживання в Україні, РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію проживання.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 позивач одружений на ОСОБА_2 та має двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України ОСОБА_4 є громадянкою України (а.с. 20)
Судом встановлено, що до Головного управління ДМС України в Донецькій області від Головного управління національної поліції в Донецькій області надійшло подання від 26 квітня 2019 року №3240/03/15-2019 про скасування посвідки на постійне місце проживання громадянину ОСОБА_1 та подання від 26 квітня 2019 року №3239/03/15-2019 про скасування дозволу на імміграцію громадянину ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності сім разів у 2019 році. (а.с.48-49)
Відповідно до розписки від 14 травня 2019 року позивач підтвердив те, що в його було притягнуто до адміністративної відповідності у вигляді штрафів, які він в свою чергу оплатив. (а.с. 47)
23 травня 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Донецькій області сформовано висновок про скасування дозволу на імміграцію в України ОСОБА_1 .(а.с. 45-46)
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 23 травня 2019 року № 1401.3.1/11733/19 на підставі п.3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та скасовано посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 21 жовтня 2004 року. (а.с. 44)
Позивач вважає таке рішенням протиправним, тому звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до статті 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ІІІ.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
У розумінні статті 1 Закону України «Про імміграцію» іммігрантом є іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно положень частини першої та другої статті 4 зазначеного Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.
Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:
1)організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» визначені підставі для скасування дозволу на імміграцію. Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983.
Відповідності до п. 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну слугували подання Головного управління Національної поліції в Донецькій області, відповідно до якого ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності сім разів протягом 2019 року.
Суд зазначає, що вказані подання не містять жодних обґрунтувань та доказів щодо необхідності скасування посвідки на постійне місце проживання та дозволу на імміграцію позивача для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у зв'язку з перебуванням позивача в статусі особи, що має право на імміграцію в Україні.
Згідно Конституції України Україна характеризується не тільки як демократична, але й як соціальна і правова держава. Правовий порядок такої держави побудований так, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Тобто, в розумінні вказаної статті загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності, та процедуру такого притягнення має визначати закон.
На виконання ухвали суду Волноваським відділом поліції ГУНП в Донецькій області надано інформацію з підсистеми «Адмінпрактика» інформаційного порталу Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, яка свідчить про вчинення позивачем декількох дрібних адміністративних правопорушень, які самі по собі не створюють загрози здоров'ю, правам і законним інтересам громадян України. Крім того, провадження стосовно позивача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ч. 2 ст. 122 КУпАП ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 13 травня 2019 року закрито.
Суд також вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
Так, позивач понад 15 років проживає в Україні, має двох дітей, одна з яких є громадянкою України, діти постійно проживають в Україні, тому скасування дозволу може призвести до погіршення усталеного способу життя позивача та розірвання її родинних зв'язків.
Однак, як вбачається зі змісту висновку і заперечень відповідача, останній жодним чином зазначених обставин не дослідив, хоча вони мають суттєве значення.
Згідно ч.3 ст. 16 Загальної декларації прав людини, сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
Сукупність перелічених обставин доводить існування сталих та міцних соціальних, родинних, фінансових зв'язків іноземця з Україною.
Суд вважає, що після одержання дозволу на імміграцію на правовідносини за участі іноземця та Держави України з приводу правової підстави для перебування на території України поширюються норми ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому втручання Держави в особі компетентного владного суб'єкта у цю приватну сферу повинно відповідати критеріям цієї норми Конвенції.
Крім того, приписами статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-III) визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (стаття 14 Закону №2402-III).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 19 липня 2019 року справа №816/53/18.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав до визнання протиправним і необхідність скасування рішення Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а отже рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про скасування дозволу на імміграцію в України від 23 травня 2019 року № 1401.3.1/11733-19 підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 23 травня 2019 року № 1401.3.1/11733-19 про скасування дозволу на імміграцію в України ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 03 жовтня 2019 року.
Повний текст рішення складено 11 жовтня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко