17 жовтня 2019 року Справа № 160/9327/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
25.09.2019 року засобами електронного зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 27.09.2019 року у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору було відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви, шляхом надання: позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ч.1 ст.5, ч.2 ст.245 КАС України та документу про сплату судового збору за позов, який містить тринадцять вимог немайнового характеру у розмірі 9989,20 грн.
08.10.2019 року засобами електронного зв'язку до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Сидоренка Дмитра Володимировича.
Ухвалою суду від 09.10.2019 року адміністративну справу №160/9327/19 було передано відповідно до ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 року (суддя Дєєв М.В.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренка Д.В., який є головуючим суддею в адміністративній справі №160/9327/19.
17.10.2019 року адміністративну справу повернуто судді Сидоренко Д.В.
Судом встановлено, що 08.10.2019 року засобами електронного зв'язку до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, разом із уточненою позовною заявою та клопотанням, в якому позивач просить суд звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із незадовільним матеріальним станом, враховуючи, що сума судового збору значно перевищує 5 відсотків річного доходу за попередній рік, а іншого доходу, ніж пенсія у нього немає.
В обгрунтування заявленого клопотання, позивач жодних письмових доказів не надав, подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати від Пенсійного фонду та ДФС документи, які засвідчують його незадовільний матеріальний стан, та у зв'язку із незадовільним станом звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
Розглянувши клопотання про витребування від Пенсійного фонду та ДФС документів, які засвідчують незадовільний матеріальний стан ОСОБА_1 , суд зазначає, що наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів ст.8 Закону №3674-VІ, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому, позивач має довести існування фінансових труднощів самостійно.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.72 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Пунктом 4 ч.2 ст.80 КАС України визначено, що у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 статті 79 КАС України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
До клопотання про витребування доказів, позивачем не подано належних та допустимих письмових доказів самостійного звернення до Пенсійного фонду та ДФС, з метою отримання документів, які засвідчують незадовільний матеріальний стан ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, суд вважає клопотання позивача про витребування доказів необґрунтованим, доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього заходи, спрямовані на отримання відповідних документів позивач до суду не надав, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо його задоволення, з огляду на наступне.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовано ст.133 КАС України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 ст.8 Закону №3674-VІ.
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору, тому повинен сплачувати судовий збір.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі” (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Стаття 133 КАС України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо).
На підтвердження незадовільного майнового стану позивача, письмових доказів, а саме: довідки про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкової декларації про доходи тощо, ОСОБА_1 до суду не подав.
Слід зазначити, що ст.133 КАС України передбачено право, а не обов'язок суду щодо відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору. Сплата ж судового збору за подання заяви про забезпечення позову до суду є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду із такою заявою.
Оскільки позивачем не надано до суду належних та допустимих письмових доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені у клопотанні не можуть бути визнані поважними, у зв'язку із чим клопотання задоволенню не підлягає.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що станом на 17.10.2019 року вимоги ухвали суду від 27.09.2019 року про залишення позовної заяви без руху, позивачем не виконані, з клопотанням про продовження процесуальних строків для надання часу на усунення недоліків, зазначених в ухвалі, до суду позивач не звернувся.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вимоги ухвали суду від 27.09.2019 року про залишення позовної заяви без руху, станом на 17.10.2019 року не виконано, тому, дана позовна заява з копіями доданих до неї документів, підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ч.5 ст.169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Згідно з ч.6 ст.169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Керуючись ст.ст.14, 72, 79-80, 133, 160, 161, 169, 171, 243, 256, 248 Кодексу адміністративного судочинства України , суддя, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування додаткових доказів - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви, разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки встановлені ст.ст.295, 297 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко