вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" жовтня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1303/19
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Кулакова С.С.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в
особі Міністерства оборони України
до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічно-виробниче підприємство "Авалон ЛТД";
2) квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква,
про визнання недійсним договору,
за участю представників:
прокуратури: не з'явився;
позивача: Рудника Ю.М. (довіреність №220/1/Д від 04.01.2019 року);
відповідача 1: Дешевого О.А. (ордер, серії КС №569294 від 08.10.2019 року);
відповідача 2: Ковальчук Д.В. (виписка з ЄДРПОУ від 27.02.2019 року),
23 травня 2019 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічно-виробниче підприємство "Авалон ЛТД" (далі - відповідач 1) та квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор послався на те, що договір №536 від 08.08.2016 рок, укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1, є удаваним, та укладений з метою приховання відносин оренди.
У зв'язку з цим, прокурор звернувся до суду, просив визнати недійсним договір №536 від 08.08.2016 року.
Ухвалою суду від 23.05.2019 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 03 липня 2019 року.
02 липня 2019 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав пояснення щодо обставин справи від 02.07.2019 року, а від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву від 27.06.2019 року.
03 липня 2019 року в засіданні представник прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги.
Представник позивача у засіданні заявлені позовні вимоги не підтримав.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечували.
Ухвалою суду від 03.07.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 31 липня 2019 року.
03 липня 2019 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву від 27.06.2019 року.
24 липня 2019 року на адресу суду та через канцелярію суду від представника прокуратури надійшли відповідь на відзив на позовну заяву №2-3381вих19 від 15.07.2019 року, 30 липня 2019 року, - пояснення щодо обставин справи №05/2-351 від 30.07.2019 року.
31 липня 2019 року в засіданні представник прокуратури підтримала заяву №2-3381вих19 від 15.07.2019 року.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечували.
Ухвалою суду від 31.07.2019 року підготовче засідання відкладено на 28 серпня 2019 року.
28 серпня 2019 року в засіданні представники прокуратури, позивача та відповідача 2 проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечували.
Представник відповідача 1 у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 28.08.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 25 вересня 2019 року.
25 вересня 2019 року в судовому засіданні представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не підтримав.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечували.
Ухвалою суду від 25.09.2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 09 жовтня 2019 року.
09 жовтня 2019 року в судове засідання представник прокуратури не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не підтримав.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
згідно з ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Частиною 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, пред'явлення заступником військового прокурора Білоцерківського гарнізону (далі - прокурор) цієї позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України викликано необхідністю захисту інтересів держави, пов'язаних із використанням військового майна.
Порушення інтересів держави, на думку прокурора, полягає у використанні землі, яка належить до земель оборони, не за цільовим призначенням.
Так, 08 серпня 2016 року між квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква (далі - відповідач 2) та товариством з обмеженою відповідальністю "Екологічно-виробниче підприємство "Авалон ЛТД" (далі - відповідач 1) був укладений договір №536 (далі - договір), відповідно до умов якого, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності відповідача 2, сторони дійшли згоди про те, що даний договір є змішаним у розумінні ст. ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідач 2 зобов'язувався, за умови сприяння та підтримки відповідача 1 протягом визначеного в договорі строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, що є власністю держави та належить відповідачу 2 на підставі державного акту на право постійного користування землею Б №027573 від 1978 року, а відповідач 1 зобов'язувався оплачувати надані послуги згідно з умовами цього договору. Площа посівів становить 1 868 га, згідно з актом обстеження земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 1.3 договору, для виконання цілей цього договору, відповідач 1 забезпечує надання в розпорядження відповідача 2: - насіннєвої продукції, її обробки, висадження та збору; - добрив та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та застосування, а також для здійснення підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт; - сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) відповідача 1.
Пунктом 1.4 договору встановлено, що детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, визначається у завданні відповідача 1, яке надається ним відповідачу 2. Завдання надається у письмовій формі.
Згідно з п. 1.5 договору, послуги передаються відповідачем 1 відповідачу 2 на підставі акту прийому - передачі послуг.
Відповідно до п. 1.6 договору, строки та способи передачі відповідачем 2 послуг відповідачу 1 визначаються за домовленістю сторін.
Пунктом 1.7 договору встановлено, що сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг відповідачем 2 належить відповідачу 1.
26 жовтня 2016 року сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №536 від 08.08.2016 року (далі - додаткова угода №2), відповідно до умов якої сторони дійшли згоди у відповідності до п. 7.5 договору внести зміни до п. 2.1.3 договору та викласти п. 2.1.3 договору у наступній редакції: « 2.1.3. Грошова сума, яку відповідач 1 зобов'язується перерахувати відповідачу 2 за надані послуги/виконані роботи, повинна бути не менше ніж 5 353 183,64 (п'ять мільйонів триста п'ятдесят три тисячі сто вісімдесят три) гривень на рік, з 1 листопада 2016 року».
27 грудня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору №536 від 08.08.2016 року (далі - додаткова угода №3), відповідно до умов якої сторони дійшли згоди у відповідності до п. 7.5, п. 7.6 договору змінити порядок здійснення оплати за договором та відповідно внести зміни до п. 2.1.4 договору та викласти п. 2.1.4 договору у наступній редакції: « 2.1.4. Сторони погодились, що відповідач 1 перераховує відповідачу 2 грошові кошти за договором щомісячно до 10 числа кожного місяця: - з січня по червень в розмірі по 100 000,00 (сто тисяч) гривень (щомісячно); - з липня по грудень в розмірі по 792 197,27 (сімсот дев'яносто дві тисячі сто дев'яносто сім гривень двадцять сім копійок) гривень (щомісячно)».
Згідно з п. 7.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чиності з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін.
Відповідно до п. 7.2 договору, договір укладений строком на сім років. Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії цього договору відповідач 1 заявить про свій намір продовжити дію договору, він може бути пролонгованим за згодою відповідача 2 на той же строк і на тих же умовах, що зазначені у цьому договорі.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор послався на те, що укладений між сторонами договір №536 від 08.08.2016 року, є удаваним, укладений без реального настання правових наслідків.
Крім цього, прокурор послався на те, що договір №536 від 08.08.2016 року укладений між сторонами з метою приховання відносин оренди, що фактично мають місце.
У зв'язку з тим, що позивач до суду не звернувся, прокурор просив суд визнати недійсним договір №536 від 08.08.2016 року.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
02 липня 2019 року на адресу Господарського суду Київської області представник відповідача 1 направив відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив суд у позові відмовити. Представник відповідача вважав твердження прокурора щодо удаваного договору помилковими та такими, що не підтверджується жодними належними доказами. Крім цього, представник відповідача 1 послався на те, що прокурором не доведено наявності підстав визнання правочину недійсним, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
03 липня 2019 року на адресу Господарського суду Київської області представник відповідача 2 направив відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив суд у позові відмовити. Представник відповідача 2 послався на те, що договір №536 від 08.08.2016 року був укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1 на виконання доручень і розпоряджень, наданих позивачем, зокрема, на виконання вимог Протокольного рішення №53 від 24.09.2013 року. Крім цього, представник відповідача 2 зазначив про те, що твердження прокурора про те, що укладений між сторонами договір, - удаваний правочин, є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір», тому для визнання недійсним договору застосовуються загальні положення щодо недійсності правочину.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Частиною 3 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, потрібно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони, а також настання відповідних результатів. Таким чином, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж тих, щодо яких його було оформлено.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, хоча між ними насправді встановлюються інші правовідносини, тобто за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені в правочині. При цьому, підлягає доведенню те, що правочин укладений з метою приховати інший правочин і який правочин насправді укладений.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи "в парі" з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Інший же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в ст. 203 Цивільного кодексу України.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину, і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однією з форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення його змісту сторонами із врахуванням вимог імперативних норм щодо змісту договору, а також погодити всі істотні умови майбутнього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Судом встановлено, що основною метою укладеного між сторонами договору є залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності відповідача 2.
Предметом договору є зобов'язання відповідача 2, за умови сприяння та підтримки відповідача 1, протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, що є власністю держави та належить відповідачу 2 на підставі державного акту на право постійного користування землею, та зобов'язання відповідача 1 оплачувати надані послуги згідно з умовами цього договору.
Як встановлено судом, між сторонами укладено договір №536 від 08.08.2016 року.
За правовим змістом цей договір містить елементи договорів підряду та надання послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною 1 ст. 839 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. Замовником є особа, що зацікавлена в одержанні відповідної послуги, замовляє її надання на умовах, зазначених у договорі, та оплачує.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що згідно з умовами договору №536 від 08.08.2016 року, воля сторін була спрямована на досягнення саме тих правовідносин, які і були в ньому передбачені.
Крім цього, внеском відповідача 2, відповідно до умов договору, є не сама земельна ділянка, а право доступу до неї, з метою досягнення спільних господарських цілей, передбачених пунктом 1 договору, тобто фактичного переходу земельної ділянки або прав на неї до відповідача 1 за цим договором не відбулося. Так, між відповідачем 2 та відповідачем 1 була досягнута домовленість про спільне вирощування сільськогосподарської продукції, що передбачає двосторонню участь у такому процесі.
Так, при укладенні договору між відповідачем 2 та відповідачем 1 була визначена певна мета, права та обов'язки сторін і вклади кожного учасника, в зв'язку з чим, суд вважає, що договір був укладений з метою створення певних правових наслідків.
Таким чином, умови договору про строковість, платність та отримання доступу до користування певною земельною ділянкою, є елементом договору про співпрацю на земельній ділянці, наявність яких в договорі не змінює правової природи такого договору.
Відповідно до Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква (далі - Положення), квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква (далі - установа) є державною установою, яка створена Міністерством оборони України (далі - засновник) з метою здійснення квартирно - експлуатаційного забезпечення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, що дислокуються в межах її відповідальності.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква є юридичною особою і підпорядкований Північному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню.
Згідно з п. 4.4 ст. 4 Положення, у межах виділених бюджетних асигнувань квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква укладає, розриває договори та вносить зміни, доповнення, а також вчиняє інші дії, пов'язанні з виконанням даних договорів.
Відповідно до ст. 5 Положення, майно квартирно - експлуатаційного відділу м. Біла Церква є державною власністю. Фонди і території військових містечок, квартирне майно та земельні ділянки закріплюється за військовими частинами, установами та організаціями, що знаходяться у межах відповідальності квартирно - експлуатаційного відділу м. Біла Церква, наказами начальників гарнізонів.
Фінансування квартирно - експлуатаційного відділу м. Біла Церква відбувається за рахунок Державного бюджету України, у тому числі кошти, що отримуються квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква від господарської та виробничої діяльності.
Згідно зі ст. 9 Положення, квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква є правонаступником Білоцерківської квартирно-експлуатаційної частини району та квартирно-експлуатаційного відділу м. Черкаси.
Державним актом на право користування землею Б № 027573 за Білоцерківською квартирно-експлуатаційною частиною Білоцерківського району Київської області закріплено земельну ділянку, площею 3 557,6 га.
Відповідно до п. 4.1 протоколу №53 від 24.09.2013 року (далі - протокол), головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України доручено у термін до 01.11.2013 спільно з Генеральним штабом Збройних Сил України провести інвентаризацію земель, на яких є можливість вирощувати сільськогосподарську продукцію, про результати доповісти.
Згідно з п. 4.2 протоколу, в термін до 01.10.2013 квартирно - експлуатаційним органам, доручено укласти договори щодо надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції. Решту квартирно - експлуатаційних органів зобов'язано до 10.10.2013 підготувати документи на отримання в Департаменті фінансів Міністерства оборони України свідоцтва.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах №774 від 08 листопада 2015 року, виданим Департаментом фінансів Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності у Збройних силах України, ідентифікаційний код 08167863.
Згідно з актом обстеження земельної ділянки до договору №536 від 08.08.2016 року, земельна ділянка, площею 1 868 га, може бути використана для посівів.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідач 2 є користувачем земельної ділянки та зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах України, судом встановлено, що спірний договір укладений на виконання завдань Міністерства оборони України, а воля сторін була направлена на досягнення саме тих правовідносин, які і були в ньому передбачені.
Крім цього, слід зазначити, що дії сторін по виконанню договору свідчать про те, що їх наміри відповідають меті договору і сторонами фактично здійснюється саме така спільна діяльність, що, в свою чергу, спростовує доводи прокурора про його удаваність.
За твердженнями прокурора, сторони, укладаючи спірний договір, мали на меті укладення договору оренди земельної ділянки. Разом з цим, документів, що підтверджували б вищевказані обставини, суду надано не було.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, у вищевказаному договорі відсутні умови передачі відповідачем 2 відповідачу 1 земельної ділянки.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Судом встановлено, що в договорі №536 від 08.08.2016 року відсутні умови щодо його державної реєстрації і сторони правочину такі дії не проводили.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Як вбачається з матеріалів справи, у договорі відсутні вищезазначені умови, а сторони правочину не вчиняли дій, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», не розробляли план (схему) земельної ділянки, не виготовляли кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у використанні, не проводили передачу земельної ділянки за актом приймання-передачі земельної ділянки тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Договір, укладений між сторонами, не суперечить вимогам ст. 628 Цивільного кодексу України, оскільки містить елементи різних договорів, а саме підряду та надання послуг, що відповідає вимогам ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору.
Судом встановлено, що документів, які б підтверджували б обставини, на які посилались представники прокуратури у судових засіданнях, надано не було.
Так, вимога прокурора про визнання договору №536 від 08.08.2016 року недійсним є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про Прокуратуру", ч. 5 ст. 6, ст. 13 Закон України "Про оренду землі", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203, ст. 204, ч. 1 ст. 210, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ст. 235, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ст. 628, ст. 629, ч. 3 ст. 640, ч. ч. 1, 2 ст. 837, ч. 1 ст. 839, ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 2, 3 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 18, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 53, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити повністю у позові заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічно-виробниче підприємство "Авалон ЛТД" та квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква про визнання недійсним договору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 17.10.2018 року.
Суддя С. Грабець